Розділ 24.

Після бурі, що вщухла разом зі зникненням демонів, подвір'я табору виглядало спокійним і звичайним. Земля вже не тремтіла, розломи зникли, ніби все це було лише ілюзією. Але напруга у повітрі залишалася.

Всі стояли, мовчки дивлячись на Роксану. Її постать, знесилена й водночас велична, здавалася тепер центром цього світу. Ніхто не наважувався порушити тишу, але кожен у душі вимагав відповіді.

— Роксана… — нарешті промовила Лея, її голос був обережним, майже шепіт. — Що це було? 

Роксана мовчала, її очі були прикуті до землі. Вона уникала зустрічатися поглядом із кимось із присутніх. 

Раптом двері будівлі табору відчинилися, і на подвір’я вийшов Аарон. Його обличчя було серйозним, на ньому ще залишалися сліди напруження від останніх подій. Він глянув на Роксану, потім на інших.

— Ви всі стоїте тут і дивитесь на неї, — почав він, з нотками роздратування в голосі. — Але у нас є інша проблема.

— Що ще? — запитав Нік, його голос був глибоким і злегка загрозливим. Він, як і раніше, стояв поруч із Роксаною, готовий захищати її від усіх.

Аарон перевів погляд на Ніка.
— Книга відкрита.

Ці слова прозвучали, як грім серед ясного неба. Всі миттєво насторожилися.

— Відкрита? Але це добре. Нарешті ми дізнаємося, що в ній— сказав Дерек. 

— Так, але..., — Аарон зітхнув і витер піт із чола. — Я активував пристрій, і книга розкрилася. Але тепер вона нікого не підпускає до себе.

— Що ти маєш на увазі? — запитала Елла, хмурячи брови.

— Кожен, хто намагається наблизитися до неї, отримує відштовхування якоюсь невидимою силою. Вона захищає себе, — Аарон виглядав спантеличеним і водночас злим. — Я поняття не маю, як це пояснити.

— І ти вирішив, що це хороша ідея — активувати книгу, навіть не порадившись із нами? — обурився Нік, підійшовши ближче.

— Я не збирався нічого вивільняти! — виправдовувався Аарон. — Я думав, що ми зможемо хоча б отримати доступ до інформації всередині.

Група мовчки увійшла до кімнати, де на постаменті лежала зловісна книга, відома як Книга Вічного Падіння. Її сторінки були розкриті, і від неї виходило слабке, але відчутне темне сяйво, яке здавалося, поглинало світло навколо.

Елла, яка завжди була однією з найсміливіших у групі, вирішила спробувати перша. Вона наблизилася до книги, простягнувши руку. Але щойно її пальці торкнулися обкладинки, невидима сила різко відштовхнула її. Елла відлетіла назад, впавши на підлогу.

— Елла! — вигукнув Дерек, швидко підбігши до неї. Він допоміг їй піднятися.

— Я… я в порядку, — сказала вона, але її голос тремтів. Вона потерла руку, на якій залишився червоний слід. — Це була як хвиля чистої темряви.

— Тепер усі розуміють, що ця книга не дозволить нам нічого зробити? — запитав Аарон, який стояв біля стіни, виглядаючи винним.

— То що нам робити? — пробурмотів Меріон, дивлячись на книгу, ніби це було щось живе.

— Якщо ми не закриємо її, — почала Елла, — вона може випустити ще більше зла. Ми бачили, що сталося з монстрами.

— Але як? — похмуро запитав Дерек. — Якщо ми навіть не можемо до неї доторкнутися?

Роксана стояла осторонь, мовчки дивлячись на книгу. Її очі блищали від роздумів.

— Ця книга, та про яку ви розповідали мені? Це вона знає як знищити д'явола?, — нарешті тихо сказала Роксана. Її слова змусили всіх повернутися до неї.

— Так — сказав Нік, пильно дивлячись на неї.

Роксана зітхнула, зробивши крок уперед.
— Нащо ж ви принесли її сюди. Ця книга чисте зло. Ви принесли її всередину бар'єра і тепер тут ніхто не може почуватися в безпеці 

— Ми хотіли просто знайти спосіб знищити д'явола — вигукнув Аарон. — Ти навіть не знаєш, що це може означати для нас!

— Я не думала, що вона може нести таку небезпеку для нас, — додала Елла.

Роксана не відповіла. Вона зробила ще один крок до книги. Роксана протягла руки до книги....

— Стривай, — Нік кинувся до неї, та не встиг більше нічого сказати, як Роксана закрила книгу. Ніби це звичайна річ.

Роксана стояла біля книги, яка тепер виглядала звичайною, майже безпечною. Її груди важко здіймалися, вона ще не відновила сили після того, як подолала опір темряви. Але найбільше напруження було не через книгу, а через десятки запитань, які луною звучали в кімнаті.

— Хто ти? — повторив Аарон, зробивши крок уперед. Його очі були наповнені одночасно страхом і цікавістю. — Ти не одна з нас.

— Це неможливо, — додала Лея. — Ніхто з нас не може мати більше однієї сили. А ти…

— Земля, світло, зцілення… І тепер ще й це? — додала Хейлі, вказуючи на книгу.

Усі голоси злилися в хаотичний потік. Кожен висловлював свої здогадки та побоювання, поки не стало майже неможливо розібрати слова.

— Досить! — голос Ніка перекрив усіх. Він став між ними й Роксаною, як захисна стіна. — Ви чуєте себе? Ви всі завдячуєте їй життям, а тепер хочете звинуватити її? Я теж маю не одну силу.

— Ми не звинувачуємо, — сказав Меріон,  але його тон був різким. — Ми хочемо знати правду.

— Може, вона та, хто приніс це зло сюди? — кинув Аарон. — Чому ще книга дозволила їй закрити себе?

Це питання було останньою краплею для Роксани. 

— Я принесла? — сказала вона, її голос прозвучав, як грім. — Цю книгу сюди принесла не я, не я відчинила її та вивільнила зло. Досить звинувачувати мене в усьому. Ви винні. Ця книга не повинна тут бути. Власне і я теж.

Кімната затихла. Навіть ті, хто був найголоснішим, замовкли, затамувавши подих.

— Я не просила приводити мене сюди — продовжила вона. — Я не просила ні про що

— Що ти говориш? — тихо запитав Нік

Роксана відвела погляд, але все ж продовжила:
— Я не та ким ти мене пам'ятаєш Нік. Зніми свої рожеві окуляри. Вже немає тієї Роксани, яку ти намагаєшся знайти в мені. Я....

— Не треба… — її перебила Елла. Чим перекинула всі погляди на себе.

— Що не треба? Що обидві приховуєте? Говоріть?, — Нік вибухнув злістю.

- Я вбила Девіда.....