Розділ 23.

Аарон, із захопленим блиском в очах, востаннє перевірив свій пристрій. Він знав, що цей момент може стати вирішальним. Книга, яка залишалася закритою століттями, мала таїти в собі відповіді на безліч питань. Меріон стояв поруч, його обличчя було напруженим, але сповненим цікавості.

— Якщо це спрацює, ми станемо першими, хто відкриє її, — сказав Аарон, вмикаючи пристрій.

— Тільки будь обережним. Ми не знаємо, що може статися, — тихо промовив Меріон.

Кімната, наповнена древніми артефактами, раптом здавалась ще більш таємничою. Аарон під’єднав пристрій до книги, яка лежала на різьбленому п'єдесталі, покритому символами. Як тільки механізм запрацював, повітря в кімнаті змінилося: стало важким, майже електризованим.

Книга почала тремтіти, її обкладинка випромінювала слабке світіння. Здавалося, пристрій справді працював. Раптом сторінки книги самі почали перевертатися, хоча ніхто до них не торкався.

— Так... Це працює! — вигукнув Аарон, його голос тремтів від захвату.

Та радість тривала недовго. Книга відчинилася повністю, і з неї вирвався потужний потік енергії. Він був темним, густим і, здавалося, живим. Потік заповнив кімнату, утворюючи навколо книги чорний вихор.

— Що за...? — тільки й встиг промовити Меріон, як потік енергії раптово зупинився, і в центрі вихору почала формуватися людська постать.

Темрява перетворилася на високу жінку з довгим чорним волоссям і червоними, мов кров, очима. Її постать випромінювала як красу, так і жах.

— Хто посмів відкрити мою книгу? — її голос пролунав, немов грім, змушуючи Меріона та Аарона відступити назад.

— Це Ліліт?! — прошепотів Аарон, не зводячи з неї очей.

Жінка зробила крок уперед. Від кожного її руху підлога тремтіла, а світло в кімнаті меркло.

— Ви шукаєте відповіді? Тоді приготуйтеся заплатити ціну за свою зухвалість, — промовила вона, піднімаючи руку.

Темрява навколо них загусла, немов щось жахливе готувалося вибухнути. У цю мить двері кімнати різко відчинилися, і до кімнати вбігла Елла.

Жінка обернулася до неї, її очі зустрілися з поглядом Елли.

Через відчинені Еллою двері, зло вирвалося на подвір'я табору, піднявся вітер, що ніс із собою густу темряву. Подвір’я табору заполонили жахливі створіння, які виповзали з тіні, зливаючись у суцільний хаос. Їхні перекручені фігури мали страхітливі обриси: гострі пазури, палаючі червоні очі й нескінченний гул, який видавали їхні голоси, схожий на крик тисяч душ.

Роксана й Нік, які сиділи на лаві, миттєво схопилися на ноги. Вони лише обмінялися швидкими поглядами, які говорили більше, ніж слова: що це таке.

Елла та Меріон, які вибігли з головної будівлі, не гаяли часу. Елла підняла руки, і з її пальців вирвалося яскраве сяйво, яке тимчасово зупиняло монстрів. Меріон, зосередившись, створив магічний щит з води, який захищав тих, хто не встиг сховатися.

— Вони постійно множаться! — закричала Елла, відступаючи, коли монстри почали обходити її світлові бар’єри.

Нік з мечем у руках кинувся в гущу бою, захищаючи тих, хто не мав сил. Його рухи були чіткими й швидкими, кожен удар був смертельним, але цього було замало. Він з роздратуванням помітив, що кожен знищений монстр розпадався на тінь і через кілька секунд знову набував форми.

Ебі, побачивши цю безкінечну боротьбу, сконцентрувала свої сили. Вона викликала вогонь, який зі свистом прорізав повітря, спопеляючи цілих три істоти одночасно. Але вони з’являлися знову і знову.

— Це не працює! — крикнула Ебі до Ніка. — Їх не можна зупинити фізично.

— Тоді як їх зупинити? — вигукнув він, ледве встигаючи блокувати атаки.

Тим часом Аарон, який спостерігав за хаосом із безпечної відстані, зрозумів, що джерелом проблеми є книга. Він швидко пробрався назад до таємної кімнати, щоб спробувати закрити її, але, піднявши пристрій, книга ніби штовхнула його він ударився об стіну та впав.

— Що я накоїв… — прошепотів він, розуміючи, що саме він випустив це зло.

Дерек, який прибіг на допомогу, зосередив свої сили на тому, щоб розбити хвилі монстрів, він спепеляв їх перетворюючи на попіл, але йому не вистачало енергії. Монстри знову знову поверталися.

— Ми повинні закрити книгу! — крикнув Меріон іншим. — Це єдине джерело цього кошмару.

Елла, почувши його, подивилася в бік Роксани.

Раптом серед хаосу один із монстрів кинувся на Роксану. Нік, помітивши це, миттєво кинувся їй на допомогу, але створіння встигло зачепити її. Роксана зойкнула, але не впала.

Монстрів ставало дедалі більше, і сили захисників табору були на межі. Демони тиснули з усіх боків, не залишаючи часу на перепочинок. Елла намагалася використати магію, але її сили вже слабшали, а Меріон ледь стримував щит, що поступово починав тріщати. Нік і Дерек відчайдушно боролися, але ситуація ставала дедалі гіршою.

Роксана досі стояла осторонь, немов розгублена. Але коли вона побачила, як один із демонів завдає удару Ніку, її світ зупинився. Нік упав на землю, тримаючись за рану на боці. У його очах було видно біль, але він ще намагався підвестися.

— Ні! — її крик здавалося розірвав повітря, змусивши навіть демонів на мить зупинитися.

Її очі засяяли яскраво-білим світлом, яке було видно навіть здалеку. Вона підняла руки, і земля під ногами почала трястися. Спочатку це був слабкий поштовх, але за мить ґрунт під монстрами почав розколюватися, випускаючи хвилі каміння, пилу й коріння.

Кожен рух Роксани приносив нову хвилю руйнувань. Земля під монстрами здіймалася, обвивала їх корінням, поглинала їх одне за одним. Величезні брили каміння зривалися з-під землі, розбиваючи демонів на частини.

Всі в таборі завмерли, спостерігаючи, як Роксана розправляється з темними створіннями, немов сама стихія підкорялася їй. Коли останній демон розчинився в пилу, табір знову занурився в тишу.

Роксана повільно опустила руки. Її обличчя спокійним. Вона виглядала велично й незламно, ніби втілення самої природи.

— Що… що це було? — прошепотіла Лея, ледве тримаючись на ногах.

Меріон, який досі намагався втримати магічний щит, опустив руки й лише мовчки дивився на Роксану.

Поранення Ніка вже майже затяглося. Він підійшов до Роксани.
— Як ти це зробила? — запитав він, його голос був тихим, але в ньому звучав подив і тривога.

Роксана подивилася на нього, її очі тепер були звичайного кольору, але в них читався біль і рішучість.
— З тобою все добре?, — тихо сказала вона, але більше нічого не додала.