Розділ 22.

Роксана підійшла до лави, де Нік сидів із дівчатками, які затишно притискалися до нього. Вона тихо сіла поруч, і відразу дві пари маленьких рук обвили її, теплі й довірливі.

— Мамо! — радісно вигукнула старша, тулячись до неї. — Ти вже добре себе почуваєш?

Роксана ніжно усміхнулася й провела рукою по її волоссю.
— Так, усе добре, моя мила. Як ви тут?

Молодша, обіймаючи її за шию, прошепотіла:
— Ми так скучили за тобою, мамо.

Роксана міцніше притулила її до себе, намагаючись приховати емоції, що підступали до горла.
— Я теж дуже скучила за вами.

Нік, спостерігаючи за цим, не міг стримати теплої усмішки. Цей момент нагадував йому часи, коли все було спокійно й гармонійно, коли їхня родина була разом.

— Дівчатка, ви ж знаєте, що ви найважливіші для нас із мамою? — сказав він, дивлячись на них із ніжністю.

— Знаємо, тату, — хором відповіли вони й знову обняли Роксану.

Між ними зав’язалася легка й тепла розмова. Вони жартували, згадували минулі щасливі моменти й навіть будували плани на майбутнє. Було таке відчуття, ніби цих двох місяців не існувало, ніби все було, як раніше. Роксана дивилася на своїх доньок, на Ніка, й хоча в її очах час від часу з'являвся смуток, зараз вона дозволила собі трохи розслабитися.

Здалеку, ховаючись у тіні дерев, стояла Хейлі. Вона стискала кулаки, її очі спалахували злістю, яка з кожною хвилиною наростала. Її серце палало ревнощами, адже вона бачила, як легко й природно Нік і Роксана повертаються до спільного щасливого життя.

— Як вони можуть? — прошипіла вона собі під ніс, спостерігаючи за сценою, що викликала в неї все сильніше роздратування. — Нік заслуговує кращого.

Її злість і заздрість тільки зміцнили її рішучість. Вона більше не збиралася стояти осторонь. Її думки почали обертатися навколо того, як зайняти місце Роксани

Роксана спокійно сиділа на лаві, дивлячись, як їхні доньки весело граються з іншими дітьми неподалік. Нік повернувся до неї, явно хотів продовжити їхню розмову, але до них підбігла Хейлі. Її обличчя виглядало схвильованим, і вона театрально вдихнула, ніби ледве трималася на ногах.

— Ніку, мені потрібна твоя допомога, — благально мовила вона, ледь не падаючи просто перед ним.

Нік неохоче піднявся, не бажаючи залишати Роксану.
— Що сталося, Хейлі? — його голос звучав стримано.

Хейлі схопилася за руку Ніка, ніби шукаючи підтримки.
— Я просто... — вона хитнулася назад, і Нік змушений був підхопити її, щоб вона не впала.

Роксана, яка спокійно спостерігала за ними, раптом відчула, як у грудях спалахнуло щось схоже на ревнощі. Її обличчя залишалося незворушним, але очі видавали внутрішню бурю.

— Мабуть, тобі краще звернутися до Кела, — сухо сказала Роксана, перериваючи момент.

Нік відразу подивився на неї, ніби намагаючись прочитати її думки.
— Я якраз думав це запропонувати, — відповів він, м’яко забираючи свою руку, але Хейлі міцно тримала його, дивлячись на нього майже зі сльозами.

— Ніку, будь ласка, я довіряю тільки тобі, — Хейлі притиснулася ближче, все ще граючи роль жертви.

Роксана мовчала, але її холодний погляд був красномовнішим за будь-які слова.

Хейлі міцно тримала Ніка за руку, наполегливо дивлячись йому в очі. Її голос звучав розпачливо:
— Ніку, я не можу дійти сама, будь ласка, відведи мене до Кела.

Нік, зітхнувши, коротко подивився на Роксану, яка вже не приховувала своїх емоцій.
— Гаразд, Хейлі, але лише до Кела, — сказав він, намагаючись бути нейтральним, хоча його погляд завжди повертався до Роксани.

Роксана не втрималася. Її голос прозвучав холодно й відчужено, але з чіткою ноткою ревнощів:
— Нік, якщо вже так хвилюєшся про неї, можливо, варто одразу залишитися поряд? Щоб не довелося відволікатися постійно.

Ці слова зупинили Ніка. Він здивовано подивився на неї, спочатку не розуміючи, але потім його очі загорілися легкою усмішкою.
— Про що ти? — його голос був теплий, навіть грайливий.

Роксана насупилася, відводячи погляд:
— Я лише сказала очевидне.

Нік не втримався і засміявся:
— Я просто відведу її, бо їй потрібна допомога. Її покусав вовк, якщо ти пам'ятаєш звісно.

Роксана скрипнула зубами, відчуваючи, як її обурення лише зростає. Її руки злегка тремтіли, а очі метали блискавки в бік Хейлі, яка все ще трималася за Ніка, зображаючи безпомічність.

— Як мило, — промовила Роксана з відвертим сарказмом.

У цей момент поряд проходив Кел. Помітивши ситуацію, він швидко втрутився:
— Щось сталося,- запитав він.

- Хейлі, вона погано себе почуває. Ми як раз збиралися до тебе.- сказав Нік

-Хейлі, якщо тобі потрібна допомога, я тут. Іди сюди.

Хейлі змушена була відпустити Ніка, хоча в її погляді читалася злість і розчарування. Кел підхопив її за плече й повів до медичного намету, навіть не чекаючи подальших протестів.

Як тільки вони зникли з поля зору, Нік повернувся до Роксани. Його обличчя світилося задоволенням, але водночас він виглядав серйозним. Він сів поруч із нею, нахилившись ближче:
— Ти справді не любиш, коли хтось інший торкається до мене, правда?

Роксана перехрестила руки на грудях, намагаючись зберегти холодний вигляд.
— Це не має жодного значення.

— А ось і має, — Нік легенько торкнувся її руки, змушуючи її подивитися йому в очі. — Ти мені важлива, і твої емоції теж.

Її серце завмерло на мить, але вона швидко відвела погляд, намагаючись придушити ті почуття, які намагалися вирватися назовні.
— Не драматизуй, Нік.

— Ти така вперта, — він усміхнувся, дивлячись на неї з нескінченною ніжністю. — Але навіть це мені в тобі подобається.

Нік подивився на Роксану, його очі палали від любові та пристрасті. Без вагань він нахилився ближче, його теплі губи торкнулися її. Поцілунок був ніжним, але водночас таким глибоким і справжнім, що здавалося, ніби час зупинився.

Роксана спочатку ніби завмерла, її серце забилося швидше, а думки хаотично закружляли в голові. Вона відчувала, як зникає все довкола, залишаючи лише його і це невимовне тепло, яке огортало її душу.

Коли він відсторонився, його голос прозвучав тихо, але впевнено:
— Я належу тільки тобі, Роксано. Тільки тобі. Мені байдуже на Хейлі чи будь-кого іншого. Є лише ти.

Його слова проникли прямо в її серце, розтоплюючи ту кригу, яку вона так довго будувала навколо себе. Нік не дав їй можливості відповісти чи втекти, адже вже за мить його губи знову знайшли її, цього разу поцілунок був глибшим, пристраснішим, наче він хотів показати всю ту любов, яка переповнювала його.

Роксана більше не могла і не хотіла чинити опір. Її руки повільно обвили його шию, а тіло розслабилося, піддаючись цій хвилі емоцій. У поцілунку вона відчувала захист, ніжність і силу. Усе, чого їй так не вистачало останнім часом.

Її думки шепотіли: "Це неправильно, це небезпечно", але серце голосно кричало: "Це він, твій Нік".