Розділ 21.

У залі для нарад панувала напружена атмосфера. Дерек стояв посеред кімнати, розповідаючи про те, що вони побачили за межами бар'єра. Усі уважно слухали його, обмінюючись здивованими поглядами.

— Я вам кажу, це було неймовірно. Вона приклала руку до вовчиці, і з її долоні засяяло біле світло. Всі рани тієї тварини зникли, ніби їх ніколи й не було. А потім... — Дерек зробив паузу, вдихаючи глибше, — ті ж самі рани з’явилися на її тілі.

Меріон нахмурився, схрестивши руки на грудях.

— І що далі? — запитав він.

— Вона впала непритомною, — продовжив Дерек. — Ми думали, що з нею сталося щось страшне, але буквально за кілька хвилин усі її рани затягнулися. Вона зцілила сама себе!

Лея підняла брови й похитала головою.

— Таке можливо. Людина не може мати дві сили. Її тіло просто не витримало б.

Елла кивнула, але її обличчя залишалося серйозним.

— Нік же витримав. Роксана явно не проста людина, — сказала вона. 

— Можливо, вона більше, ніж людина, — додав Аарон. Його голос був стриманим, але видно було, що його слова викликають тривогу.

Дерек потер чоло, ніби намагаючись скласти шматочки головоломки до купи.

— Тоді питання в іншому, Якщо в неї є ці сили, хто  їх їй дав? Запитав Дерек

— І чи можемо ми їй довіряти? — вставила Хейлі, перетинаючи кімнату. Її слова прозвучали гостро, і всі одразу відчули її напруження.

-Довіряти? Вона врятувала життя вовчиці ледь не втративши власне. На мою думку тут все зрозуміло.

— А ти сам розумієш, із ким маєш справу? — огризнулася Хейлі. — Це не та жінка, яку ти колись знав. Вона вже не просто дружина твого брата, вона змінилася, і ми навіть не знаємо, у що вона перетвориться.

Слова повисли в повітрі, як грозова хмара.

Меріон підсумував:

— Очевидно одне: Роксана сильніша ніж ми думали. І якщо вона справді має ці сили, нам це дуже допоможе в боротьбі.

Роксана повільно розплющила очі, відчуваючи тепло, що огортало її тіло. Поруч спав Нік, його обличчя виглядало таким спокійним, ніби всі бурі світу оминали його. Вона дивилася на нього, затамувавши подих. Її пальці обережно ковзнули по його щоці, ніби боячись зруйнувати цей момент.

Вона кохала його. Це було очевидно в кожному її погляді, кожному дотику. Її серце належало йому цілком і повністю, як і раніше. Але... цей спокій тривав недовго.

Її очі несподівано застигли, наповнені спогадами. Картинки минулого промайнули перед її внутрішнім зором. Вогонь, крики, темні постаті й біль, що роздирав душу. Подія, яка назавжди змінила її життя, відгукнулася глухим ударом у серці.

Роксана різко прибрала руку, наче дотик до Ніка обпік її. Вона відвернулася, обіймаючи себе руками, ніби намагалася захистити своє серце від спогадів, що поверталися.

Наче вся любов, яку вона щойно демонструвала, зникла без сліду, залишивши лише холодну відчуженість.

Нік поворухнувся уві сні, його рука майже торкнулася її, але вона відсунулась ще далі, залишаючи відстань між ними. Її погляд потемнів, наповнившись не тільки болем, а й страхом.

— Я не можу, — прошепотіла вона ледве чутно, більше до себе, ніж до нього. Її голос тремтів, ніби вона намагалася переконати себе в чомусь, що було їй несила прийняти.

Залишившись у цьому стані, Роксана лежала, дивлячись у порожнечу, поки промені сонця освітлювали кімнату.

Нік розплющив очі і побачив, як Роксана сидить на краю ліжка, вдивляючись у вікно. Її постава була напруженою, але навіть у цій тиші він відчував у ній щось ніжне, приховане глибоко всередині.

— Ти вже прокинулася, — промовив він тихо, майже пошепки, щоб не налякати її.

Роксана кинула на нього короткий погляд, а потім знову відвернулася. Її голос був стриманим і холодним:
— Тобі краще було б відпочити.

Нік повільно підвівся, сідаючи на ліжку. Він уважно дивився на неї, помічаючи кожну деталь її обличчя — від дрібних зморщок, що з'являлися, коли вона насуплювалася, до ніжності, яка на мить прослизала в її очах, перш ніж вона знову вдягала свою маску байдужості.

— Як ти себе почуваєш? — запитав він, і в його голосі звучала така щира турбота, що навіть вона не могла цього ігнорувати.

— Я в порядку, — відповіла Роксана сухо, знову повертаючи голову до вікна. Її тон був відстороненим, але Нік помітив, як її пальці мимоволі стиснулися, видаючи її напруження.

— Ні, ти не в порядку, — тихо сказав він, але в його голосі не було докору, лише м'якість. — І це нормально. Я знаю, що ти не скажеш мені правду, але я все одно залишуся поруч.

Роксана зітхнула, трохи роздратована, але більше — розгублена.
— Нік, ти не повинен цього робити. Я уже не раз казала, що тобі краще піти.

— Я не піду, — його голос був спокійним, але рішучим. — Мені набридли ці твої йди, відійди, відпусти. Ти моя дружина, і я буду поруч.

Її очі заблищали, але вона швидко відвела погляд, намагаючись приховати свої справжні емоції.
— Я уже давно не твоя дружина.

— Справді? — він наблизився, сідаючи поруч. — Ти мене любиш. Ти можеш заперечувати це скільки завгодно, але це нічого не змінить.

Роксана нервово стиснула губи, її плечі напружилися, але вона нічого не відповіла.

— Тому я залишуся, — додав Нік, не чекаючи її дозволу. — І буду поруч, навіть якщо ти захочеш втекти.

Його слова проникли в її серце, але вона мовчала, намагаючись зберегти холодний вигляд. Нік залишився поряд, точно знаючи, що її мовчання — це не відмова, а захист.

Елла тихо постукала у двері й зайшла до кімнати. Вона побачила, як Роксана сиділа на ліжку, а Нік сидів поруч та обнімав її. Вони були ніби одне ціле в цей момент.

— Ніку, можна мені поговорити з нею наодинці? — попросила Елла, кинувши швидкий погляд на Роксану.

Нік на мить затримався, поглянувши на Роксану, але вона мовчки кивнула, даючи зрозуміти, що не проти. Він спокійно вийшов із кімнати, залишивши жінок самих.

Елла підійшла ближче, її погляд був сповнений турботи, але й напруження. Вона сіла поруч на край ліжка й трохи нахилилася вперед, щоб привернути увагу Роксани.

— Як ти? — запитала Елла, дивлячись на її втомлене обличчя.

Роксана зітхнула й відвернулася.
— Ти ж бачиш, жива. Що ще ти хочеш почути?

— Я не про це, — Елла говорила м'яко, але в її голосі звучала тривога. — Після того, що сталося, і того, що ти перенесла… Ти показала їм що сильніша ніж здаєшся. Роксана, якщо ти продовжуватимеш так, це не залишиться таємницею.

Роксана різко повернулася до неї, у її очах блиснув виклик.
— І що з того?

Елла трохи відхилилася, помітивши, як Роксана напружилася.
— Якщо всі дізнаються, хто ти насправді, це може стати для нас усіх небезпечним. Особливо для тебе. Ти розумієш, до чого це може призвести?

Роксана посміхнулася, але її усмішка була гіркою.
— Я втомилася, Елло. Втомилася брехати, втомилася ховатися. Якщо всі дізнаються — нехай так і буде.

Елла здивовано подивилася на неї.
— Ти жартуєш?

— Ні, — різко відповіла Роксана. — Я більше не хочу жити у страху. Нехай знають хто я. Можливо тоді Нік перестане тішитися марними надіями.

Елла мовчала, обмірковуючи її слова. Вона бачила, що Роксана справді стомилася не лише фізично, а й емоційно.

— Тоді будь готова до наслідків, — нарешті промовила вона. — Бо вони точно будуть. Тобі доведеться розповісти їм все від самого початку.

Роксана подивилася на неї прямо, її голос став тихішим, але твердішим.
— Я готова, Елло. Нехай буде так, як має бути.