Розділ 19.

Вони йшли темною стежкою, залишаючи бар’єр далеко позаду. Ліс навколо здавався моторошним і незнайомим. Вовк упевнено вів уперед, а Роксана йшла за ним, навіть не озираючись на Ніка й Дерека, які слідували за нею.

— Ми зайшли надто далеко, — сказав Нік, зупиняючись і озираючись назад. — Це вже за межами бар’єру. Тут можуть бути демони. Роксана, ми маємо повернутися!

— Якщо боїшся, то повертайся, — холодно відповіла вона, не зупиняючись.

Нік стиснув кулаки. Її байдужість дратувала його все сильніше.

— Як ти можеш бути такою впертою? — гаркнув він, швидко підходячи до неї. — Ти розумієш, що наражаєш нас на небезпеку?

Роксана різко зупинилася й обернулася до нього.

— Якщо ти так боїшся, Нік, чому просто не залишиш мене? Я знаю, що роблю.

— Ти жартуєш? — він схопив її за руку, змушуючи дивитися йому в очі. — Ти не розумієш, що це самогубство? Ти навіть не знаєш, куди веде цей вовк!

— Я довіряю йому більше, ніж вам із вашими безкінечними сумнівами, — відрізала вона, вириваючи руку з його хватки. — Якщо не хочете йти далі, залишайтеся тут.

Ці слова підлили олії у вогонь. Нік раптом схопив її за плечі й притиснув до себе.

— Я так більше не можу! Ти поводишся, як чужа! Що з тобою сталося, Роксана? Це ти чи якась ілюзія?

— Відпусти мене! — вигукнула вона, намагаючись вирватися.

— Ні, поки ти не повернешся зі мною назад! — його голос був твердим і владним.

— Ти не маєш права вирішувати за мене, Нік! — закричала вона, злісно дивлячись на нього.

— А хіба це не ти завжди казала, що сім’я — це найважливіше? Ти залишаєш нас із доньками, а сама женешся за якимось примарним вовком!

Роксана на мить замовкла, але її погляд залишався колючим.

— Я роблю це, бо повинна. Тобі цього не зрозуміти.

Дерек, що стояв трохи осторонь, зробив крок уперед, розуміючи, що ситуація загострюється.

— Годі, ви двоє, — сказав він, ставши між ними. — Це не час для суперечок. Якщо вовк щось знає, ми маємо це з’ясувати.

Нік важко видихнув, відпустив Роксану й відступив назад.

— Гаразд, але якщо щось піде не так, я заберу тебе Роксана, навіть якщо ти не захочеш. Я замкну тебе в кімнаті і ти не зможеш зробити ні кроку без мого відома.

Вона нічого не відповіла, лише кинула на нього роздратований погляд і пішла за вовком. Нік і Дерек, хоч і неохоче, рушили слідом.

Елла побачила, як Аарон сидів на лавці у дворі, оточений частинами якогось пристрою. Він старанно щось майстрував, зосереджений на своїй роботі. Вона підійшла ближче, не приховуючи зацікавлення.

— Що ти робиш? — запитала вона, зупинившись поруч.

— Працюю над пристроєм, який допоможе відкрити книгу, — не підводячи очей, відповів Аарон. — Якщо я зможу налаштувати його правильно, ми дізнаємося, як дістатися до сутності д'явола.

Елла схрестила руки на грудях і задумливо подивилася на пристрій.

— Схоже, це складна робота. Але ти справді думаєш, що ключ запрацює? Можливо, проблема не в ньому, а в нас?

Аарон зупинився і підняв голову, дивлячись на Еллу.

— Це теж можливо, але якщо ми зможемо створити щось, що зламає магічний бар’єр книги, нам не доведеться залежати від цього проклятого ключа.

Елла кивнула, але її думки були десь далеко. Вона оглянула двір і, не побачивши знайомих облич, запитала:

— Ти не бачив Ніка і Дерека? Вони кудись зникли.

Аарон витер руки об ганчірку й здивовано знизав плечима.

— Ні, не бачив. Вони обидва десь пропали. Можливо, знову пішли щось обговорювати або тренуватися.

Елла трохи нахмурилася.

— Дивно. Роксани я теж не бачила. Ти думаєш, вони разом?

Аарон поклав інструмент і подивився на неї уважніше.

— Якщо разом, це може бути щось важливе. Думаєш, вони на щось натрапили?

Елла задумалася, її погляд став серйознішим.

— Можливо. Але якщо вони пішли за межі бар’єру, це може бути небезпечно.

— Скажи це Ніку, — усміхнувся Аарон. — Йому завжди треба вплутатися в найнебезпечніші справи.

Елла не відповіла, її очі наповнилися тривогою.

— Я спробую їх знайти. Якщо вони пішли за бар’єр, це може закінчитися погано, — кинула вона, повертаючись до дому.

Аарон дивився їй услід, задумливо похитуючи головою, перш ніж знову взятися за свій пристрій.

Нік, Дерек і Роксана продовжували йти за вовком, але напруга між ними лише зростала. Нік час від часу кидав невдоволені погляди на Роксану.

-Як довго ми будемо йти за цим вовком? Це все виглядає як пастка, -буркнув Нік, поглядаючи на темний ліс навколо.

-Якщо ти так думаєш, можеш повернутися, — різко відповіла Роксана, не зупиняючись.

-Знову ти! Чому ти завжди...- почав Нік, але Дерек підняв руку, щоб його зупинити.

-Досить. Ми вже зайшли так далеко, треба дізнатися, чому він нас веде, сказав Дерек, намагаючись залишатися спокійним.

Раптом перед ними відкрилася поляна, і те, що вони побачили, змусило їх завмерти. Усе навколо було залито кров'ю. На землі лежали мертві вовки, їхні тіла були пошматовані, а хутро місцями горіло. Нік інстинктивно потягнувся до своєї зброї, а Дерек стиснув кулаки.

-Що тут сталося? пробурмотів Дерек, роздивляючись це жахливе місце.

Вовк, який їх вів, жалібно завив і побіг далі, жестами закликаючи їх слідувати за ним. Нік зупинився, розглядаючи купу тіл, але Роксана вже йшла слідом за вовком.

-Роксана! Зачекай! — крикнув Нік, але вона не зупинилася.

Через кілька хвилин вони опинилися перед ще жахливішою сценою. На траві лежала вс ледве дихала було з

Раптом перед ними відкрилася поляна, і те, що вони побачили, змусило їх завмерти. Усе навколо було залито кров'ю. На землі лежали мертві вовки, їхні тіла були пошматовані, а хутро місцями горіло. Нік інстинктивно потягнувся до своєї зброї, а Дерек стиснув кулаки.

Що тут сталося? пробурмотів Дерек, роздивляючись це жахливе місце.

Вовк, який їх вів, жалібно завив і побіг далі, жестами закликаючи їх слідувати за ним. Нік зупинився, розглядаючи купу тіл, але Роксана вже йшла слідом за вовком.

Роксана! Зачекай! — крикнув Нік, але вона не зупинилася.

Через кілька хвилин вони опинилися перед ще жахливішою сценою. На траві лежала велика вовчиця, яка ледве дихала. Її сріблясто-сіре хутро було заляпане кров'ю, а рани виглядали дуже глибокими. Біля неї Вовченята жалібно скавчали, бігаючи навколо, немов шукаючи допомоги.

Роксана була  шокована побаченим.

-Боже мій ...

прошепотіла вона, нахиляючись ближче до вовчиці.

Вовк, що привів їх, обережно підійшов до пораненої вовчиці і тихо завив, ніби благав про допомогу. Його очі зустрілися з Роксаниними, і вона зрозуміла, що він  від неї хоче.

- Ми повинні допомогти,- сказала Роксана.

- І що ми маємо зробити? Ми ж не ветеринари! ,-Нік роздратовано провів рукою по волоссю. — Це пастка, Роксана. Ми тут занадто довго.

-Це не пастка! Досить уже повторювати одне й те саме, на них напали, а я не змогла їх захистити.- Роксана повернулася до чорного вовка і сказала. - Пробач мені!

Дерек нахилився поруч, обережно оглядаючи рани вовчиці.

-Вона втратила багато крові, Без лікування вона не виживе.

Роксана поклала руку на рани вовчиці, на її обличчі читалася рішучість.