Розділ 18.

Після того як було вирішено прийняти Роксану до їх лав, Елла розповіла все що вони намагалися зробити за ці два місяці, щоб знищити д'явола.

— В той день коли ми знайшли тебе, ми вирушили за ключем, — говорила вона. — Він мав відкрити книгу, що зберігає таємницю знищення самого д'явола. Але коли ми його знайшли і спробували використати… він просто не спрацював.

— Виявляється ключ це лише пазл? — сказав Аарон, нахмурившись. — І для того щоб відкрити книгу потрібно ще щось.

— Так, але ми незнаємо що саме, — говорить Елла. — І через це ми зараз в тупіку.

Всі перезирнулися, і в залі на мить запала тиша, поки її не порушив Дерек.

— Не забуваємо про ще одне — сказав він, обводячи поглядом усіх присутніх. — Ліліт. Вона тут. І вона небезпечніша, ніж ми могли собі уявити. Швидше за все вона причетна до смерті Девіда. Якщо вона знайде нас, це буде кінець.

При цих словах напруга в залі значно зросла. Нік стиснув кулаки, а Лея нахмурилася, явно обдумуючи слова Дерека. Проте несподівано для всіх Роксана, яка досі мовчала, різко підняла голову і сказала:

— Як ви можете судити про неї, навіть не знаючи її?

Всі обернулися до неї з подивом.

— Що ти хочеш цим сказати? — насторожено запитав Аарон.

— Я хочу сказати, що, можливо, Ліліт не така, як ви її описуєте, — відповіла Роксана, її голос звучав спокійно, але впевнено. — Ви чули про неї лише легенди та чутки. А якщо ці історії — неправда?

— Неправда? — здивовано повторив Дерек. — Роксана, ти взагалі розумієш, про кого говориш? Ліліт — це втілення хаосу і руйнування!

— Або ж це просто спосіб залякати нас, можливо вона не така і ці чутки розпускають навмисно— сказала вона, обводячи їх поглядом. — Ви коли-небудь задумувалися, чому саме її так бояться?

—Бо вона нездоланна, безсмертна, втілення чистого зла. Вона знищила сотні життів! — вигукнув Аарон, явно роздратований її словами.

Роксана подивилася на нього з легким сумом.

— А ви впевнені, що ці життя були невинними? Та й хто рахував її жертви?

— Це вже занадто, — втрутився Нік, дивлячись на неї з нерозумінням. — Ти захищаєш Ліліт?

— Я не захищаю її, — відповіла Роксана, дивлячись йому прямо в очі. — Я просто кажу, що ми не знаємо всієї правди.

Слова Роксани викликали хвилю нерозуміння й тривоги серед присутніх. І тільки Елла дивилася на неї, з розумінням, ніби погоджувалась з кожним словом.

— Якщо ти знаєш щось, чого не знаємо ми, — сказав Дерек серйозно, — зараз саме час розповісти.

Роксана мовчала, її погляд потемнів, але вона нічого більше не сказала. Тиша, яка запанувала після цього, була важчою за будь-які слова.

Ебі стояла в спеціальній кімнаті для тренувань, намагаючись утримати полум'я, яке то спалахувало занадто сильно, то гасло зовсім. Її обличчя блищало від поту, а руки тремтіли від напруги. Полум’я виривалося з-під її контролю, і в кімнаті вже було гаряче, як у печі.

— Стій! — закричала вона, намагаючись приборкати вогонь, який уже загрожував спалити все навколо.

У цей момент повз проходила Роксана. Вона зупинилася, спостерігаючи, як її сестра бореться зі своєю силою. Зітхнувши, Роксана зайшла до кімнати.

— Ебі, ти нервуєш, — сказала вона спокійним, але твердим голосом.

Ебі повернулася до неї, обурено витираючи піт із чола.

— Ти не розумієш, — вигукнула вона. — Я ніколи не зможу це опанувати! Цей вогонь неначе живе своїм життям і не слухає мене.

Роксана підійшла ближче, її погляд був сповнений співчуття.

— Вогонь — це не ворог, Ебі. Це частина тебе. Якщо ти хочеш навчитися його контролювати, ти повинна прийняти його.

Ебі здивовано подивилася на неї.

— Прийняти? Ти говориш так, ніби сама знаєш, як це робити.

— Я допоможу, — відповіла Роксана впевнено. — Дай мені руку.

Ебі трохи вагалася, але зрештою простягнула руку. Роксана обережно накрила її долонею і Ебі заплющила очі. З руки Роксани з'явилося біле сяйво, яке торкалося Ебі. Воно ніби почало розпливатися по її тілу. І вже через декілька секунд вся Ебі була в білому сяйві.

— Відчуй тепло, — почала Роксана. — Це твоє. Це твоя сила. Вона не проти тебе, вона для тебе. Просто довірся їй.

Раптом полум’я, яке виривалося з долоні Ебі, почало поступово згасати, набуваючи більш спокійного, контрольованого вигляду. Ебі відкрила очі, дивлячись на своє полум’я, яке тепер було рівним і м’яким.

— Як ти це зробила? — запитала вона, не вірячи своїм очам.

Роксана усміхнулася.

— Це не я, це ти. Я лише допомогла тобі зрозуміти, що це частина тебе.

Ебі прибрала руку і глибоко вдихнула.

— Але як ти це знаєш? Як тобі вдалося так легко приручити мою силу?

Роксана на мить замовкла, її погляд потемнів.

— Це довга історія, — тихо відповіла вона.

Ебі хотіла поставити ще кілька запитань, але Роксана підняла руку, зупиняючи її.

— Зараз ти повинна тренуватися далі. А я… я маю дещо обдумати.

- Добре. Дякую Рокс. Я б не впоралась без тебе.

Роксана поцілувала сестру в чоло, і пішла.

Дерек і Нік стояли на подвір’ї, спостерігаючи за навколишнім табором. Їхній діалог був напружений.

— Чому вона так захищає Ліліт? — запитав Дерек, стискаючи кулаки. — Невже вона не розуміє, ким Ліліт є?

— Це і мене дивує, — відповів Нік, нахмурившись. — Але я відчуваю, що Роксана щось знає. Щось, чого ми не розуміємо.

Вони продовжували обговорювати це, коли з-за перед ними з’явився чорний вовк. Він рухався повільно, але його очі пильно дивилися прямо на чоловіків.

— Це він, чому він знову прийшов, — прошепотів Дерек, дістаючи ніж.

— Заспокойся, все добре. Роксана говорила що він не несе небезпеки— попередив Нік, заспокоюючи Дерека.

Вони поволі наближалися до вовка, намагаючись його налякати, але той не реагував. Замість цього вовк зупинився, подивився на них, потім почув кроки й миттєво побіг у напрямку Роксани, яка вийшла з будівлі.

— Роксана! Обережно! — крикнув Нік, але вовк не нападав.

Він підбіг до Роксани, встав перед нею і, тихо завивши, нахилив голову, ніби просив про допомогу.

Роксана нахилилася до нього, її обличчя виражало тривогу.

— Що сталося? Що ти хочеш мені показати?

Вовк сів, підвів голову до неї й обережно потягнув зубами за край її кардигана, ніби запрошуючи йти за ним.

— Що він робить? — запитав Дерек, підходячи ближче.

— Щось сталося, — відповіла Роксана, не відриваючи погляду від вовка. — І здається, він хоче, щоб я йшла з ним.

— Це небезпечно, ти нікуди не підеш — попередив Нік. — Роксана, не можна просто йти невідомо куди.

— Нік, я не можу не підти, — наполягла вона. — Щось трапилося, і він потребує моєї допомоги.

- Що ти несеш. Ти нікуди не підеш. Не зли мене.- Нік був дуже роздратований.

— Ми підемо з тобою, — сказав Дерек, підходячи ближче, і намагаючись заспокоїти Ніка

Роксана погладила вовка по голові й кивнула.

— Добре. Але не робіть нічого, щоб налякати його.

Вовк піднявся й почав йти вперед, озираючись на Роксану, щоб упевнитися, що вона слідує за ним. Нік і Дерек, обмінявшись поглядами, пішли за ними, наповнені тривогою й цікавістю.