Розділ 17.

Сонячне світло пробивалося крізь фіранки, освітлюючи кімнату, де лежала Хейлі. Її обличчя було спотворене від болю, а руки міцно стискали простирадла, поки Кел обережно обробляв рани на її плечі. Глибокі подряпини від вовчих зубів ще кровоточили, але Кел працював зосереджено й беземоційно.

— Ця Роксана! — прохрипіла Хейлі крізь стиснуті зуби, не зважаючи на біль. — Вона принесла тільки біди! Девід мертвий, вовк напав на мене, і...

— Заспокойся, Хейлі, — спокійно перебив її Кел, не піднімаючи очей від своєї роботи. — Твої рани не загояться швидше від того, що ти звинувачуєш когось.

Хейлі схопила його за руку, змусивши подивитися їй у очі.

— Ти ж розумієш, що вона винна у всьому? Ти це бачиш, Кел? Вона відбирає всіх і все... навіть Ніка...

Кел подивився на неї, трохи нахиливши голову. Його голос залишався рівним, але в очах блиснула втома.

— Забудь про Ніка, Хейлі. Він любить тільки Роксану. Завжди любив і завжди буде любити.

Слова прозвучали як вирок. Хейлі стиснула губи, її очі наповнилися слізьми від болю — не лише фізичного, а й душевного.

— Але вона не та, ким здається, Кел. Вона приховує щось темне...

Кел легенько відсунув її руку, повертаючись до перев'язки.

— Якщо це так, ми дізнаємося. Але зараз ти повинна думати про своє здоров’я, а не про Ніка чи Роксану.

Він закінчив перев’язку і піднявся, забираючи бинти.

— Відпочивай, — коротко сказав він і вийшов, залишивши Хейлі наодинці з її думками.

Хейлі заплющила очі, відчуваючи, як біль у ранах поступово затихає. Але біль у серці не полишав її. Вона не збиралася здаватися — ні перед Роксаною, ні перед почуттями, які вона більше не могла приховувати.

Роксана вийшла з ванної на обличчі застиг вираз втоми. У кімнаті її вже чекав Нік. Він стояв біля вікна, обернувшись до неї, і в його очах читалося хвилювання.

— Ти як? — запитав він м'яко, роблячи кілька кроків назустріч.

Роксана зітхнула, тримаючись від нього на відстані.

— Я нормально, Нік. Чого ти тут?

— Я просто хочу знати, що з тобою. Ти ночами кричиш уві сні, уникла всіх запитань учора... Я хвилююся.

— Нема про що хвилюватися, — різко відповіла вона, ховаючи очі. — Мені просто потрібно побути самій. І, будь ласка, піди.

— Роксана... — Нік підійшов ближче, його голос злегка затремтів. — Чому ти відштовхуєш мене? Я ж тільки хочу допомогти.

— Нік, я просила... — її голос зірвався, і вона відвела погляд.

— Що ти приховуєш? — Він зупинився прямо перед нею. — Ти не така, як раніше. Це помічають усі. І я хочу знати правду.

— Немає ніякої правди, — різко сказала Роксана, намагаючись пройти повз нього.

— Ти брешеш, — він м’яко схопив її за зап’ястя. — Я бачу це.

Між ними зависла важка тиша, яку порушив несподіваний стукіт у двері. Роксана вирвала руку і поспішила відчинити. На порозі стояв Дерек.

— Вибачте, що турбую, — почав він серйозно. — Але вас обох чекають у залі нарад.

— Що сталося? — запитав Нік, нахмурившись.

— Це щось важливе, — відповів Дерек, кивнувши у бік коридору.

Роксана мовчки пройшла повз чоловіків, ні на кого не дивлячись. Нік і Дерек обмінялися поглядами, і Нік пішов за нею, не відстаючи.

У залі для нарад панувала напружена атмосфера. Меріон, Аарон, Лея та Елла сиділи за довгим столом, обговорюючи щось пошепки. Коли до кімнати зайшли Дерек, Нік і Роксана, всі обернулися до них.

Аарон не став витрачати час на ввічливість і одразу перейшов до справи.

— Це правда, що в тебе є сила? — звернувся він до Роксани з різкістю в голосі.

Роксана не відповіла.

— Я питаю тебе, звідки вона в тебе? Хто дав її тобі?

Роксана мовчала, стоячи посеред кімнати, ніби зовсім не чула його.

— Може, ти перестанеш мовчати? — не витримав Аарон, стукнувши кулаком по столу. — Ми тут усі заслуговуємо знати правду!

Лея нахилилася вперед, погляд її був менш суворий, але теж вимогливий.

— А вовк? Хто він? Чому він приходить до тебе? І що саме він тобі передав?

— Ви всі змовилися? — глухо сказала Роксана, зітхнувши. — Я вже говорила, що нічого не знаю, а те що передав мені вовк взагалі вас не стосується.

— Ти знущаєшся над нами! — вибухнув Аарон, підвівшись із місця. — Ти щось приховуєш, і всі ми це бачимо!

Нік зробив крок уперед, стаючи між Аароном і Роксаною.

— Ти не маєш права так на неї тиснути, — сказав він з притиском.

— Не маю права? — Аарон підступив ближче, його очі палали гнівом. — Ти сам бачиш, що відбувається. Може, саме вона винна у смерті Девіда!

Нік стиснув кулаки.

— Не смій звинувачувати її Вона б ніколи такого не зробила. 

— Звідки ти знаєш? — Аарон не відступав. — Може, ти осліп через свої почуття, але ми всі повинні думати про безпеку табору!

Роксана, яка досі стояла мовчки, раптом почала говорити.

— Добре заспокойтеся, -вона стала між ними,- у мене справді є сила. Вовк не несе небезпеки ні для кого, хто не чіпає мене. Він просто захищає мене. А те що він мені передав, це особиста річ. Ніяк не пов'язана з вами. Це річ з минулого життя яка для мене важлива.

Меріон підвівся, підійшов до вікна і глибоко вдихнув.

— Нам потрібно зберігати спокій, — сказав він, повертаючись до решти. — Роксана явно не винна, але ми не можемо ігнорувати те, що відбувається.

— Ти хочеш сказати, що довіряєш їй? — запитала Лея, піднявши брову.

— Я хочу сказати, що ми повинні дізнатися правду, але без звинувачень, — відповів Меріон.

— Я розумію, що ви всі хочете відповідей, — почала Роксана тихим, але впевненим голосом. — І я розумію, що моє мовчання викликає підозри.

— Тоді скажи, — відразу втрутився Аарон. — Хто дав тобі силу?

Роксана подивилася на нього, її очі були холодними.

— Я не можу відповісти на це питання, тому що сама цього не знаю.

— Ти хочеш сказати, що це сталося просто так? — саркастично посміхнувся Аарон.

— Можливо, — відповіла Роксана. — Іноді відповіді приходять пізніше.

— А річ, яку дав тобі вовк? Що це було? — запитала Лея.

Роксана помовчала.

— Це особисте.

Роксана видихнула, намагаючись зберегти спокій.

— Ця річ не несе вам загрози. Це все, що вам потрібно знати.

Меріон, який уважно спостерігав за нею, раптом запитав:

— Роксана, ти була останньою, хто бачив Девіда живим. Чи можеш ти сказати нам, що сталося тієї ночі?

В кімнаті запанувала тиша. Роксана опустила очі, неначе намагаючись знайти правильні слова.

— Ми говорили, — нарешті відповіла вона. — Він дав мені чай, я зробила декілька ковтків і пішла.... Що було далі я незнаю.

— Отже коли ти пішла, туди прийшов ще хтось? — сказала Елла.

— Я не знаю, — сказала Роксана, дивлячись прямо на неї.

Меріон кивнув, ніби обдумуючи її слова.

— Ти кажеш правду? — тихо запитав він.

— Так, — відповіла Роксана твердо.

Її голос і вираз обличчя змусили більшість повірити їй, але залишалися сумніви.

— Добре, — підсумував Меріон. — Ми обов'язково знайдемо того хто вбив Девіда. Але наша війна продовжується, і ми будемо раді бачити тебе Роксана в наших рядах.