Розділ 12.

Вечірній стіл був накритий скромно, але з душею: гаряча їжа, свічки та тепла атмосфера об'єднували табір після довгого дня. Навіть у скорботі вони намагалися підтримувати один одного, згадуючи Девіда добрими словами.

Нік сидів поруч із Дереком, а з іншого боку до нього підсіла Хейлі, яка, як завжди, не приховувала свого інтересу. Її сміх був трохи занадто голосним, а погляд — надто м'яким, коли вона дивилася на Ніка. Він намагався триматися стримано, відповідаючи короткими словами, але було видно, що йому незручно.

Навпроти нього сиділа Роксана. Її обличчя було спокійним, майже без емоцій. Вона відвернулася від Ніка, зосередившись на розмові з матір'ю та сестрою, які сиділи поруч із нею.

Проте одного разу її погляд мимоволі ковзнув у бік Ніка, коли вона почула сміх Хейлі. Дівчина сиділа близько до нього, ледь не торкаючись його плеча, і щось йому говорила з чарівною усмішкою. Нік коротко кивнув, намагаючись уникнути уваги, але Хейлі явно насолоджувалася його присутністю.

Роксана затримала погляд на цій сцені довше, ніж хотіла б. Її обличчя залишалося незворушним, але її рука ледь помітно стиснула ложку, яка лежала перед нею.

— Роксано, ти щось їстимеш? — запитала Ірем, легенько торкнувшись її руки.

Роксана опам’яталася, повернулася до матері й ледь помітно кивнула:

— Так, звісно.

Але вона більше не чула, про що йшлося в розмові. Її думки були зосереджені на тому, що вона бачила перед собою.

Здавалося, Нік відчув її погляд. Він підняв очі й на мить зустрівся з нею. Їхні погляди зіткнулися, але Роксана швидко відвернулася, зробивши вигляд, що нічого не сталося. Нік, здається, хотів щось сказати, але так і не наважився.

Тиша між ними була настільки гучною, що її можна було відчути навіть посеред шумної розмови за столом.

Нік підняв очі, коли Роксана відвернулася, і його погляд випадково опустився на її руку. На її тонкому пальці більше не було обручки. Він завмер, відчуваючи, як цей факт пробиває його, наче ніж у серце.

Це була та обручка, яку він вибирав для неї з таким трепетом і любов’ю. Він пам’ятав, як колись вона сяяла в неї на руці, символізуючи їхній нерозривний зв’язок. Для нього ця обручка була не просто прикрасою — вона була обіцянкою, яку вони дали одне одному. І тепер вона зникла.

Його пальці мимоволі потяглися до власної обручки, яку він носив навіть зараз на шиї, біля самісінького серця. Він зберігав її, як нагадування про їхню любов, навіть коли все навколо руйнувалося.

— Нік, ти в порядку? — тихо запитав Дерек, помітивши, як його брат раптом замовк і втупився в стіл.

— Так, — буркнув Нік, відводячи очі від руки Роксани.

Але насправді в його душі здійнялася буря. Він не міг повірити, що те, що він так беріг у своєму серці, могло більше не мати значення для неї. Як вона могла зняти обручку? Чи означає це, що вона забула їхнє кохання? Чи, можливо, це було ще гірше — вона більше його не любила?

Нік не міг знайти відповіді на свої запитання. Йому хотілося встати й запитати її прямо, чому вона це зробила, але він знав, що це було б марно. Вона була така далека, така байдужа.

Він зітхнув і опустив голову, відчуваючи, як тяжкість цього моменту ще більше пригнічує його.

Меріон піднявся, відкинувши плечі назад, і його голос, сильний і впевнений, розітнув тишу, що встановилася навколо вогнища:

— Девід був не лише сміливим воїном, але й другом, який завжди підтримував кожного з нас. Його мужність і вірність залишаться прикладом для нас усіх. Ми повинні продовжувати нашу боротьбу, аби його смерть не була марною...

Всі мовчки слухали, їхні обличчя були серйозними, очі наповнені сумом. Навіть ті, хто знав Девіда лише кілька тижнів, відчували втрату.

Роксана, загорнувшись у тепле покривало, сиділа мовчазно, її погляд блукав між обличчями присутніх. Але раптом вона завмерла. За спиною Ніка, в темряві, що огортала межі табору, вона побачила знайомий силует.

Великий чорний вовк стояв нерухомо, його очі, як два тліючі вуглинки, пильно дивилися прямо на неї. Здавалося, він не рухався, але його присутність була відчутною навіть на такій відстані.

Роксана стиснула пальцями край покривала, її серце почало гучно битися. Це був той самий вовк, що вона бачила біля бар'єра. 

— Роксана? — тихо запитала Ірем, нахилившись до неї, коли помітила, як її донька напружилася.

Але Роксана не відповіла. Вона підвелася, наче зачарована, не зводячи очей від вовка. Її рухи були повільними, мов у сні, коли вона зробила крок уперед.

— Роксана? Що сталося? — вже голосніше запитала Ірем, але її слова загубилися в тріску вогню та шепоті вітру.

Ірем раптом різко схопилася з місця, її очі широко розкрилися, і вона з переляком закричала:

— Вовк!

В її голосі було стільки страху, що всі за столом миттєво підхопилися. Нік, Дерек, Елла та інші вже тягнулися за зброєю, їхні обличчя стали серйозними й напруженими.

— Зачекайте! — голос Роксани розітнув повітря, мов ніж. Вона підняла руки, вказуючи всім залишатися на місці.

— Роксана, відійди! Це може бути пастка! — Нік швидко ступив уперед, прикриваючи її своїм тілом.

— Ні, — Роксана різко повернулася до нього. Її очі блищали впевненістю. — Він не несе небезпеки.

Нік завмер, ошелешений її словами.

— Що ти говориш? Це звір! Невідомо як він сюди проник і хто його прислав!

Роксана не відповіла. Вона підійшла ближче до вовка, і той навіть не ворухнувся. Його темні, блискучі очі були прикуті до неї. Її постава була спокійною, наче вона знала цього звіра все своє життя.

— Він мій друг, — тихо сказала вона, не зводячи з нього погляду.

— Друг? — скептично перепитала Лея, все ще тримаючи лук наготові. — Роксана, що ти...

Але її слова обірвалися, коли Роксана зробила ще один крок до вовка, простягнула руки й обняла його.

Вовк не виявив жодної агресії. Навпаки, він злегка нахилив голову, ніби визнаючи її жест. Його масивне тіло, чорне, мов ніч, здавалося майже примарним у світлі вогнища.

Табір завмер у напруженому мовчанні. Ніхто не знав, що робити чи сказати. 

Нік, зціпивши зуби, спостерігав за сценою, відчуваючи, як гнів і тривога заполоняють його.

— Роксана... — почав він, але вона перебила його.

— Він прийшов до мене, не хвилюйтеся. Нікого з вас він не торкнеться, якщо ви його не спровокуєте.

Її слова ще більше заплутали всіх, але ніхто не наважувався втрутитися.