Розділ 11.

У залі для нарад було тихо, лише слабке потріскування полум'я в каміні порушувало тишу. Елла стояла біля великого столу, вивчаючи старовинний пергамент із символами, які світилися слабким золотистим світлом. Її карі очі були зосереджені, але відчувалося, що щось непокоїть її.

Меріон, здавалося, втрачав терпіння. Він нервово ходив з одного боку кімнати в інший, глибоко замислившись. Його сиве волосся, яке зазвичай було акуратно зібране, тепер розсипалося по плечах, додаючи йому ще більш тривожного вигляду.

— Це не може бути випадковістю, — заговорив він, зупинившись і повернувшись до Елли. 

Елла підняла голову, її обличчя було спокійним, але в очах було видно напруження.

— Ти думаєш це зробила, Ліліт? — запитала вона. — Але для чого? 

Меріон важко зітхнув, схрестивши руки на грудях.

— Ліліт завжди діяла неочікувано, — відповів він. — Її мотиви неможливо розгадати. Вона — хаос у найчистішій формі.

Елла задумливо провела пальцем по пергаменту, ніби шукаючи відповіді серед символів.

— Так вона може бути спантеличеною, особливо після останніх подій, але вбивство Девіда. Навіщо? — продовжила вона. — Він не був найсильнішим серед нас. Не володів надприродними здібностями, які могли б загрожувати їй.

Меріон кивнув, підходячи ближче.

— Це не була випадковість, — сказав він твердо. — Якщо вона дійсно причетна до цього, то мала на це вагому причину.

Елла повільно кивнула, її руда коса злегка хитнулася на плечах.

— Тоді вона має відповісти мені, для чого, вона це зробила.

Меріон помовчав, а потім додав:

— Або вона знала щось про Девіда, чого не знаємо ми. Або вона, й справді вже не та...

Елла стиснула кулак.

Елла кинула на нього пильний погляд.

— Я не вірю!!!

Меріон на мить затримав погляд на дочці, вагаючись, перш ніж відповісти.

— Вона — не просто донька д'явола, Елло. Вона створіння, яке ніколи не повинно було існувати. Її сила — це щось за межами нашого розуміння. Вона панує не лише над стихіями, але й над самою суттю життя.

Елла злегка відкинулася назад, шокована словами батька.

— Тоді чому вона вбила Девіда? Чому не напала на нас усіх одразу?

Меріон повільно похитав головою.

— Чому ти завжди такий, я розумію ти її не любиш, а скоріше навіть боїшся. Я розумію чому її бояться всі інші, але ти....який знає всю правду.....

Елла кинула погляд на вогонь у каміні, її обличчя залишалося серйозним.

— Доню, я не говорю що це справді вона, але ми повинні бути готовими до всього.
— Якщо хочемо вижити, нам доведеться з’ясувати всю правду. І зробити це швидко.

-Всю правду говориш. Що ж зараз дізнаємось.

Елла встала і вийшла геть із зали.

Нік стояв на краю площі, спостерігаючи, як його доньки бігають навколо Роксани, яка сиділа на лавці й сміялася разом із ними. На мить цей звук, настільки природний і теплий, пробився крізь його тривоги. Але тільки на мить.

Його погляд затуманився, і в уяві ожив спогад, такий яскравий, що він майже міг відчути запах святкового пирога і теплий літній вітерець.

Це був день народження Кеті. Їй виповнилося шість років, і вони святкували вдома, у великому саду, прикрашеному кольоровими стрічками та повітряними кульками. Мері була в захваті від нового плаття, а Кеті, сяючи щастям, розгортала подарунки.

— Це від нас обох, — сказав Нік, передаючи їй коробку з яскравою упаковкою.

Кеті нетерпляче розірвала обгортку й закричала від захоплення, побачивши набір для малювання, про який мріяла.

Роксана стояла поруч із ним, її очі світилися ніжністю. Вона поклала голову йому на плече і тихо прошепотіла:

— Вона така щаслива, Ніку. А це все завдяки тобі.

— Ні, завдяки нам, — відповів він, дивлячись на неї. Її любов тоді була такою щирою, беззастережною.

Вони разом сміялися, коли Мері спробувала намалювати щось на Кетиному новому полотні, а Кеті обурено намагалася її зупинити.

— Я кохаю тебе, Роксана, — сказав він тоді.

Вона обернулася до нього, і в її погляді було стільки любові, що він відчув, як його серце пропустило удар.

— І я тебе, Ніку. Більше за життя.

Спогад розчинився, коли перед ним знову з’явилася картина теперішнього — Роксана та діти, але тепер усе виглядало інакше. Її усмішка була, але вона не сяяла тією самою щирістю. Її очі не дивилися в його бік.

Нік стиснув кулаки. Він хотів підійти, хотів щось сказати, але щось глибоко в ньому підказувало, що цього буде недостатньо.

— Знаєш, — сказав Дерек, підійшовши ближче, — можливо, все ще можна повернути.

Нік глянув на нього.

— Вона вже не та, — відповів він тихо. — І я не знаю, як пробитися крізь цю стіну.

Дерек замовк, дивлячись у бік Роксани та дітей.

— Якщо хтось і може це зробити, то тільки ти, Ніку, — нарешті сказав він. — Ти вже одного разу збудував цей зв'язок.

Нік кивнув, але відчуття безпорадності продовжувало тиснути на нього. Він не хотів здаватися, але кожен день здавався новим випробуванням.

Елла рухалася швидким кроком, її обличчя було напружене, а погляд сповнений рішучості. Але помітивши Ніка й Дерека, які стояли поруч, вона раптом сповільнила ходу, наче щось змусило її зупинитися.

— Елло, — першим заговорив Дерек, дивлячись на неї уважно. —  Щось вдалося з'ясувати?

Нік також підвів очі на богиню, у його погляді були надія та тривога.

Елла на мить мовчала, її руки були схрещені на грудях, а погляд здався відстороненим. Вона глибоко вдихнула, наче збиралася з думками, і відповіла:

— Нічого не відомо.

Її слова прозвучали холодно й відчужено. Нік і Дерек переглянулися.

— Як це нічого? — наполягав Дерек. — Як бар'єр, хто сюди проник, хто вбив Девіда?

Елла стиснула губи, уникаючи прямого погляду.

— Ми перевірили все. Але нічого не знайшли. Жодних слідів. Жодних відповідей.

Нік уважно дивився на неї, намагаючись прочитати щось у її обличчі, але воно залишалося незворушним.

— І все ж, ти виглядаєш стривоженою, — зауважив він. — Щось сталося?

Елла відвела погляд убік, наче розмірковувала, чи варто казати більше.

— Це тільки припущення, — нарешті сказала вона. — Але є відчуття, що Ліліт знає про нас більше, ніж ми думаємо. І... можливо, вона вже діє.

— Діє? — перепитав Дерек. — Ти маєш на увазі Девіда?

Елла нічого не відповіла, але її погляд був красномовним.

— Ми повинні знайти її, — рішуче сказав Нік.
Елла повернулася до нього, її погляд був проникливим.

— Ти навіть не уявляєш, із ким маєш справу, Ніку, — сказала вона тихо, майже з відчаєм у голосі. — Але якщо ти все одно вирішиш шукати її, тобі потрібно бути готовим до всього.