Розділ 8.

Наступного ранку м’яке світло сонця пробивалося крізь вікна, наповнюючи кімнату Роксани теплом. Вона лежала на ліжку, дивлячись на стелю, думки безладно блукали. Несподівано двері прочинилися, і до кімнати увійшла її мати Ірем, тримаючи за руки Мері та Кеті. За ними несміливо ступала Ебі.

Роксана піднялася, побачивши знайомі обличчя, і вперше за довгий час її очі наповнилися світлом.

— Мамо… — промовила вона, і її голос затремтів від емоцій.

Ірем підійшла до неї, сівши поруч і обійнявши.

— Ти прокинулася, мила, — тихо сказала вона, притискаючи доньку до себе. — Ми всі так хвилювалися.

— Мамо… я не знаю, що зі мною було, але… — почала Роксана, але її слова перервали маленькі кроки.

Мері й Кеті кинулися до ліжка, їхні очі світилися щастям.

— Мамо! — вигукнула Мері, обіймаючи її міцно.

— Ми скучили за тобою! — додала Кеті, заховавши своє личко у мамине плече.

Роксана засміялася крізь сльози, обіймаючи своїх дівчаток. Її руки тремтіли, але це був теплий, живий трепет.

— Мої янголята… Я так рада вас бачити! Ви мої найкращі!

Вона гладила їхні волосся, вдихаючи знайомий запах, який приносив спокій і радість. Мері дивилася на матір, наче хотіла щось запитати, але не могла знайти слів.

— Мамо, ти тепер не підеш? — нарешті тихо запитала вона.

Роксана на мить завмерла, її серце стиснулося, але вона з усмішкою поцілувала доньку в чоло.

— Ні, моя люба, я тут, з вами, і нікуди більше не піду.

Ебі стояла трохи осторонь, спостерігаючи за сімейною сценою, але Роксана помітила її.

— Іди сюди, Ебі, — запросила вона, простягнувши руку.

Ебі, соромлячись, підійшла ближче. Роксана обійняла її вільною рукою.

— Моя красуня, — сказала вона з ніжністю. — Я рада бачити тебе, сестричко.

Ірем, спостерігаючи за цією сценою, витерла непрохану сльозу. Її донька повернулася, хай навіть не все було зрозуміло.

— Ми знову разом, і це найголовніше, — сказала вона.

Роксана подивилася на матір і своїх дітей, відчуваючи, як у її серці поступово розквітає надія. Хоча світ за межами табору був повний небезпек, у цій маленькій кімнаті панувало щось невидиме, але надзвичайно потужне — сім’я.

У кімнаті для нарад панувала напружена тиша, порушувана лише тріском факелів на стінах. За столом сиділи Меріон, Лея, Аарон, Девід, Дерек та Нік. Усі виглядали стурбованими. Перед ними стояв Кел, його обличчя було серйозним, хоча в голосі звучала втома.

— Її фізичний стан майже ідеальний, — почав Кел, зітхнувши. — Ні поранень, ні слідів магічного впливу, нічого. Але...

— Але що? — перебив його Нік, нахиляючись уперед. Його руки були стиснуті в кулаки, а очі палахкотіли від тривоги.

— Вона майже нічого не пам’ятає, — сказав Кел, і ці слова зависли в повітрі, як грім серед ясного неба.

— Як це нічого? — озвався Девід, нахмурившись.

— Вона пам’ятає своє ім’я, вас, своїх дітей, свою матір. Але останні два місяці для неї — чорна пляма. Вона навіть не пам’ятає, як потрапила у фортецю д'явола, — пояснив Кел, схрестивши руки на грудях.

— Це дивно, — тихо мовила Лея, нахилившись до столу. Її очі сяяли задумливістю. — Якщо д'явол її тримав, він напевно мав якусь мету. Але чому він відпустив її?

— Або... чому ми її знайшли живою? — додав Аарон, похмуро дивлячись у куток.

Меріон, який весь цей час мовчав, нарешті заговорив:

— Є ймовірність, що вона не просто жертва. Можливо, вона була частиною його плану.

— Що ти хочеш цим сказати? — Нік різко повернувся до нього.

— Спокійно, Ніку, — втрутився Дерек, піднімаючи руку. — Ми не знаємо всіх фактів. Але ми повинні розглянути всі можливості.

— Вона моя дружина! — обурився Нік, його голос наповнився болем. — Ви не розумієте, через що вона пройшла.

— А ти? — різко відповів Меріон, поглянувши на нього. — Чи готовий ти прийняти правду, навіть якщо вона тобі не сподобається?

У кімнаті настала напружена тиша. Нік тяжко видихнув, відвернувшись від усіх.

— Є ще одна деталь, — додав Кел, обережно дивлячись на присутніх.

— Яка? — запитав Девід, зірвавши тишу.

— На її тілі були дивні символи, схожі на стародавні руни. Я їх не розумію, але вони зникли, щойно я торкнувся їх.

— Руни? — Лея нахилилася вперед, її голос наповнився тривогою. — Це поганий знак. Це може означати зв’язок із темною магією.

— Чорт забирай, — тихо вилаявся Дерек. — Це ще більше заплутує справу.

Меріон підвівся, його суворий погляд пройшовся по всіх у кімнаті.

— Ми мусимо дізнатися, що сталося з Роксаною. І швидко. Якщо вона була частиною плану д'явола або, гірше, Ліліт, це може означати катастрофу для всіх нас.

— Тоді давайте знайдемо відповіді, — тихо сказав Нік, його голос був сповнений рішучості. — Що б це не коштувало.

Роксана сиділа на дерев’яній лаві біля центральної площі табору, загорнувшись у теплу вовняну ковдру. Холодне ранкове повітря освіжало, але вона цього майже не відчувала. Її погляд був прикутим до двох маленьких постатей — Мері та Кеті, які щось весело обговорювали з Ебі. Дівчатка сміялися, бігали навколо, грали в просту, але щиру гру.

Ця сцена мала б приносити їй спокій, але в її серці було занадто багато запитань. Вона почувалася чужою навіть у власному житті.

— Теплий ранок, чи не так? — пролунав спокійний голос за її спиною.

Роксана обернулася і побачила високу постать Елли. Богиня виглядала, як завжди, велично. Її руде волосся горіло в променях сонця, карі очі випромінювали мудрість і силу.

— Так, теплий, — промовила Роксана, трохи здивована, але водночас почувши себе спокійніше.

Елла сіла поруч на лаву, її рухи були плавними, майже граційними.

— Вони дуже схожі на тебе, — сказала богиня, кивнувши у бік дітей. — Твій вогонь, твій дух.

Роксана зітхнула, обійнявши себе руками під одіялом.

— Я дивлюся на них і думаю... чи впізнають вони мене насправді? Чи є в мені ще та людина, яку вони любили?

Елла подивилася на неї уважно, її голос звучав спокійно, але твердо:

— Ти сильніша, ніж думаєш, Роксано. І ти — це не лише те, що ти пам’ятаєш, але й те, ким ти стаєш кожного дня.

Роксана посміхнулася, хоч і сумно.

— Я вже незнаю хто я.

Елла нахилилася трохи вперед, її погляд став більш проникливим.

— Все буде добре. Ми всі поєднані в цьому хаосі, хочемо ми того чи ні. Все обов'язково наладиться

- Подивись на світ навколо, ти справді думаєш що ще є шанс все налагодити.

Елла задумливо глянула на дітей, які продовжували гратися, і відповіла:

— У тебе є сила все змінити. Я це знаю.

Роксана мовчала, обмірковуючи ці слова. Вона хотіла заперечити, сказати, що вона просто людина, мати і дружина. Але....

— Якби я могла зрозуміти, що зі мною сталося, — прошепотіла Роксана, дивлячись на свої руки, — можливо, я б змогла це прийняти.

Елла поклала руку на її плече, тепло і впевнено.

— Усе стане на свої місця. Ти сильна, Роксано. І коли настане час, ти згадаєш, хто ти є.

Вони ще трохи посиділи в мовчанні, дивлячись, як граються діти, поки сонце піднімалося все вище, зігріваючи їхні обличчя і, здається, додаючи трохи надії на майбутнє.