Розділ 7.

Ніч була тиха, лише подекуди чути було потріскування вогнищ і приглушені звуки нічного табору. Роксана розплющила очі, її дихання було частим і уривчастим, ніби щойно вирвалася з моторошного кошмару. Вона кілька секунд мовчки дивилася на стелю, намагаючись зрозуміти, де вона.

Обернувшись убік, вона побачила Ніка, який спав на кріслі біля її ліжка. Його обличчя було спокійним, але темні тіні під очима свідчили про втому й напругу останніх днів. Роксана уважно вдивлялася в нього.

Не бажаючи його турбувати, вона обережно піднялася з ліжка. Її ноги трохи хиталися, але вона швидко відновила рівновагу. Роксана накинула плащ, що лежав на стільці, і тихо вийшла з кімнати.

Табір був укутаний у морок, тільки де-не-де виднілися ледь помітні вогники. Вона йшла незнайомими стежками, але водночас щось здавалося їй знайомим. Її погляд ловив кожен рух у темряві, але табір був тихим, за винятком рідкісних змін варти.

Роксана зупинилася біля магічного бар'єра, який оточував табір. Його сяюче світло виблискувало у темряві, створюючи ілюзію захисту, але Роксана відчувала, що це лише тонка межа між світом і хаосом.

І тоді вона побачила, по той бік бар'єра стояв великий чорний вовк. Його шерсть здавалася чорною як смола, а очі світилися моторошним жовтим світлом. Здавалося, він дивився прямо на неї, не рухаючись, але його присутність пронизувала холодом.

Роксана зробила кілька нерішучих кроків уперед. Її руки інстинктивно простяглися вперед, ніби вона могла доторкнутися до нього.

Його очі блищали розумом, майже людським. Він почав робити повільні кроки до бар’єра, ніби відповідаючи на її рух.
Її ноги самі понесли її ближче до світлової межі.

— Що ти робиш?! — раптом почувся грубий голос.

Роксана обернулася, але не встигла відповісти, як повз неї пролетів меч. Він зі свистом перетнув простір і врізався в землю біля вовка.

Чорний звір загарчав, його очі блиснули злістю, і він блискавкою зник у темряві.

Роксана розгублено подивилася назад, і побачила Девіда. Він стояв неподалік, міцно стискаючи ще один кинджал у руці. Його очі палали гнівом.

— Ти втратила розум? — різко запитав він, підходячи до неї. — Ти знаєш, що це може бути?

— Він просто дивився на мене, — відповіла Роксана, не в силах відірвати погляду від місця, де щойно стояв вовк.

— Це міг бути демон або шпигун д'явола, — перебив її Девід, кидаючи злий погляд у темряву. — Ти не можеш наближатися до бар’єра, особливо зараз.

Роксана нічого не відповіла, тільки дивилася на місце, де зник вовк. 

— Ти маєш повертатися до кімнати, — сказав Девід, трохи пом’якшуючи голос. — Нік уб’є мене, якщо дізнається, що ти тут.

Роксана кивнула, хоч у її погляді все ще залишався відтінок збентеження. Вона останній раз подивилася на бар’єр та Девіда, а потім повільно повернулася назад, супроводжувана настороженим поглядом Девіда.

Вогнище в центрі табору горіло яскраво, розсіюючи темряву ночі. Роксана, загорнувшись у плащ, повільно підійшла ближче. Її погляд був порожнім, а в голові плуталося безліч думок. Вона ледве усвідомлювала, що саме шукає — чи то відповіді, чи спокій.

Біля вогнища сидів Меріон. Його сиве волосся відбивало полум’я, а очі, глибокі й мудрі, були спрямовані на вогонь, ніби він розмовляв із ним. У його поставі було щось величне, але водночас здавалося, що він важко несе тягар прожитих століть.

Роксана зупинилася неподалік, трохи вагаючись, але він підняв голову і м’яко промовив:

— Підходь, дитя.

Її ноги самі понесли її до нього. Вона сіла поруч, притиснувши коліна до грудей і простягаючи руки до тепла полум’я
Меріон уважно подивився на неї.

— Світ змінився. Але я думаю, ти вже це відчуваєш.

Вона кивнула, хоч усе ще не могла повністю прийняти ці слова.

— Як це сталося?

Меріон на мить замовк, ніби вибираючи слова.

— Світ завжди був місцем боротьби між світлом і темрявою, — почав він. — Але тепер баланс зруйновано. Більшість богів покинули людей, а ті, хто залишився, зібрали останні сили, щоб хоч якось врятувати тих, хто вижив.

— Але чому? Чому все це сталося? — Роксана схилила голову. Її голос тремтів

Меріон уважно подивився на неї, і в його погляді була дивна ніжність.

— Це не твоя провина, Роксано. Ні твоя, ні інших людей. Це війна, яка розпочалася задовго до твого народження. Але тепер вона торкнулася всіх і нам варто з цим змиритися.

Роксана відчула, як сльози підступають до її очей.

— Я почуваюся чужою. Як ніби я не належу сюди.

— Ти належиш сюди, — запевнив її Меріон, його голос був теплим і заспокійливим. — Більше, ніж ти можеш собі уявити.


— Все не так, як раніше, я не можу впоратися з цим — Роксана відчула, як її серце стиснулося.

— Пам’ятай, Роксано: ти сильніша, ніж думаєш. І коли час прийде, ти знатимеш, що робити.

Вона не знала, що відповісти. 

Меріон знову подивився у вогонь, а Роксана залишилася сидіти поруч із ним, мовчки намагаючись упорядкувати хаос своїх думок.

Раптово в тиші ночі почувся звук швидких кроків. До вогнища підбігли Нік і Девід, обидва виглядали стривоженими. Нік, побачивши Роксану, миттєво кинувся до неї.

— Роксана! — його голос тремтів, коли він обійняв її міцно, ніби боявся знову втратити. — Я шукав тебе! Що ти робиш тут серед ночі? Ти ж маєш відпочивати!

Роксана не відповіла. Вона залишалася нерухомою в його обіймах, а її очі дивилися повз нього, ніби він був для неї зовсім чужим. Нік відсторонився трохи, щоб подивитися на її обличчя, і його серце стислося від того, що він побачив: у її погляді не було тепла, лише холодна байдужість.

— Роксана… це я, Нік, — тихо промовив він, схопивши її за плечі. — Що з тобою? Ти впізнаєш мене?

Вона мовчала, ніби зважуючи його слова, але її обличчя залишалося незворушним.

— Вона щойно прокинулася, Ніку, — втрутився Меріон, намагаючись заспокоїти чоловіка. — Їй потрібен час, щоб усе згадати.

— Але вона моя дружина! — різко відповів Нік, не приховуючи хвилювання. — Ми пройшли через пекло, щоб повернути її!

Девід поклав руку на плече Ніка, змушуючи його трохи заспокоїтися.

— Ніку, тут є ще дещо, що тобі варто знати, — сказав він серйозно. — Біля бар’єра ми бачили вовка. Величезного, чорного, з жовтими очима. Він з’явився прямо перед нею.

Роксана здригнулася, почувши ці слова, і її погляд нарешті ожив, хоча й сповнився страху.

— Він… він дивився на мене, — прошепотіла вона.

— І ти вирішила піти до нього? — обурено запитав Девід. — Якби я не кинув меч, хто знає, що могло б статися!

— Він не хотів мені зашкодити, — раптом сказала Роксана, і її голос був твердішим, ніж раніше.

Нік і Девід обмінялися спантеличеними поглядами.

— Ти не можеш бути в цьому впевнена, — сказав Нік. — Це міг бути демон, або щось гірше.

— Це не був демон, — впевнено відповіла вона, дивлячись прямо в очі Ніку.

Меріон, який уважно слухав цю розмову, нарешті заговорив:

— Якщо це справді не демон, то, можливо, це ще один гравець у цій грі. І якщо він шукав Роксану, то на це є вагома причина.

Нік не відводив погляду від дружини. Його серце розривалося від того, що вона виглядала такою чужою і водночас такою рідною.

— Ми маємо зрозуміти, що це за істота і чому вона так тебе зацікавила, — сказав він, намагаючись приховати біль у голосі.

Роксана нічого не відповіла, але її погляд залишався задумливим, ніби вона знала щось, чого не розуміли інші.