Розділ 6.

У кімнаті, де лежала Роксана, панувала майже сакральна тиша. Її обличчя залишалося спокійним, а слабке світло від лампи підкреслювало кожну рису. Її груди ледь піднімалися — дихання було рівним, але вона все ще не приходила до тями.

Двері тихо прочинилися, і до кімнати зайшла Ірем, її мати. За нею обережно ступали Мері та Кеті.

— Мамо, це точно вона? — тихо запитала Мері, зелені очі блищали від сліз.

Ірем підійшла до ліжка й опустилася на коліна, дивлячись на обличчя своєї доньки. Її рука несміливо торкнулася прохолодної долоні Роксани.

— Так, моя дівчинко, — відповіла вона, голос зірвався від емоцій. — Це вона.

Кеті, трохи вагаючись, підійшла ближче. Її карі очі розширилися, коли вона побачила маму.

— Чому вона не говорить? Вона що, спить? — запитала молодша.

— Вона відпочиває, — відповіла Ірем, обернувшись до неї. — Але вона повернеться до нас, обіцяю.

— Ти точно знаєш? — наполягала Мері, її голос був наповнений сумнівами та страхом.

Ірем провела рукою по темному волоссю Роксани, а її погляд став рішучим.

— Я відчуваю це, — тихо сказала вона. — Вона сильна. І якщо вона змогла вижити там, у фортеці д'явола, то впорається і з цим.

Мері опустилася на стілець біля ліжка, уважно розглядаючи маму.

— Я дуже скучила за нею, — прошепотіла вона.

Кеті підійшла ближче до Ірем і обійняла її за руку.

— Ми можемо щось зробити, щоб вона прокинулась?

Ірем легенько усміхнулася, незважаючи на тривогу, що точила її зсередини.

— Ви вже робите. Ви тут із нею. Ваша любов і віра — найсильніша магія, яку вона може отримати.

Сестри мовчки обмінялися поглядами, а потім сіли поруч, одна з одного боку ліжка, інша з іншого.

— Ми будемо чекати, — рішуче сказала Мері.

Кеті кивнула, тримаючи маму за руку.

Ірем подивилася на них обох, а потім на Роксану.

— Прокидайся, доню, — прошепотіла вона, не зводячи очей із її обличчя. — Ти потрібна їм. Ти потрібна нам усім.

У кімнаті знову запанувала тиша, але здавалося, ніби повітря стало трохи теплішим, а присутність родини нагадала, що навіть у найглибшій темряві є місце для світла.

У залі, де зібралися герої, панувала напружена атмосфера. Над чорною книгою продовжувалося обговорення, але воно раз по раз заходило в глухий кут. Елла нервово постукувала пальцями по столу, Аарон уважно вивчав руни на обкладинці, а Меріон ходив уздовж стін, заглиблений у свої думки.

Двері скрипнули, і до зали зайшов Дерек.Він наблизився до столу.

— Я знайшов те, що може змінити все, я не хотів говорити вам раніше оскільки в нас були інші проблеми, але зволікати більше не можна — сказав він, голос його був похмурим.

— Що саме? — запитав Девід, нахиляючись уперед.

Дерек зітхнув і поклав руки на стіл.

— Ви думаєте, що д'явол — найстрашніше зло у світі? Ви помиляєтесь.

Усі присутні насторожено подивилися на нього.

— Продовжуй, — сказав Меріон, зупиняючись і повертаючись до нього.

— У д'явола є донька, — почав Дерек. — І її сила значно перевищує його. Її ім'я — Ліліт.

Зала вибухнула шепотом, і всі обмінялися схвильованими поглядами.

— Донька д'явола? — перепитав Аарон, ледве вірячи почутому. — Ти впевнений?

— Абсолютно, — кивнув Дерек. — Я знайшов стародавній запис у руїнах, які досі ховалися від нашого світу. Він описує її як наймогутніше створіння у всесвіті. Вона панує над усіма стихіями, контролює розум і володіє неймовірною силою, яку не можуть зрозуміти навіть боги.

Елла вдихнула, її очі звузилися.

— Це означає, що вона...

— Безсмертна, — перебив її Дерек. — Ніхто і ніщо не може вбити її. Вона — абсолютна сила.

— Але якщо вона така могутня, чому ми нічого про неї не знали? — запитав Девід.

— Можливо, вона прихована, — припустила Лея, яка мовчки слухала до цього моменту. — Д'явол завжди діє хитро. Якщо вона існує, то могла залишатися в тіні, чекаючи свого часу.

— Що ще ти знаєш? — запитала Елла, нахилившись ближче до Дерека.

— Згідно з записом, Ліліт — це не просто донька д'явола. Вона створена для того, щоб знищити землю. Її присутність — це руйнація. Якщо вона з’явиться, жодна магія, жодна сила не зможе протистояти їй.

Настала тиша. Усі в залі здавалися приголомшеними новиною.

— Чому ми дізнаємося про це тільки зараз? — глухо запитав Аарон.

— Бо ця історія — табу навіть серед демонів, — відповів Дерек. — Я ризикував усім, щоб дістати ці знання. Але я думаю, що це пов’язано з книгою. Можливо, причина, чому ключ не працює, — це вона.

— Що ти маєш на увазі? — насторожився Нік.

— Можливо, ця книга створена з її силою або для її приборкання, — пояснив Дерек. — Якщо Ліліт дійсно існує, вона може бути відповіддю на все.

— І проблемою, яку нам доведеться вирішити, — сказала Лея.

Усі замислилися, і тиша знову запанувала в залі. Загроза, про яку щойно дізналися, була жахливою. Елла тривожно поглянула на свого батька, вони зустрілися поглядами, в їх очах читалося, ніби вони знали більше ніж розповідали всім.

Табір потопав у сутінках, коли Дерек і Нік йшли вузькими стежками між будиночками. Світло факелів освітлювало обличчя обох чоловіків, які були занурені в серйозну розмову.

— Якщо все це правда, Ліліт — це загроза, з якою ми не зможемо впоратися, — сказав Дерек, тримаючи руки в кишенях своєї куртки. — Навіть з усіма нашими силами ми не готові.

— Я розумію, — відповів Нік, але його голос був відстороненим. — Але якщо чесно, зараз мене хвилює лише одне.

Дерек підняв брову.

— Роксана?

Нік кивнув.

— Вона була в тому жахливому місці стільки часу. Я не знаю, через що вона пройшла. І я не знаю, що вона пам’ятає. Вона завжди була сильною, але...

Його голос затих, і він зупинився, вдивляючись у темряву попереду.

— Ти думаєш, це пов’язано з книгою? — запитав Дерек.

— Я не знаю. Може, вона щось бачила або дізналася, — сказав Нік, стискаючи щелепи. — Але перш за все, я хочу, щоб вона була в безпеці.

Їхню розмову раптово перервала тонка, але дзвінка дівоча голосова нотка.

— Ніку!

До них підбігла дівчина. Її каштанове волосся розвівалося за спиною, а карі очі світилися від надії. Це була Ебі, молодша сестра Роксани. Її обличчя було сповнене хвилювання.

— Ебі? Що трапилося? — запитав Нік, повертаючись до неї.

— Це правда? — швидко спитала вона, ледве переводячи подих. — Це правда, що ви знайшли Роксану? Мою сестру?

Нік і Дерек переглянулися.

— Так, — підтвердив Нік, трохи пом’якшуючи голос. — Ми знайшли її. Вона зараз у кімнаті, відпочиває.

— Вона жива? — Ебі зробила крок ближче, її очі заблищали від сліз.

— Жива, — сказав Нік, усміхаючись. — Вона спить, але з нею все буде добре.

Ебі прикрила рота руками, стримуючи раптовий схлип, а потім кинулася обіймати Ніка.

— Дякую, дякую, що повернув її! — прошепотіла вона.

Нік обережно поклав руку їй на плечі.

— Ми всі цього хотіли, Ебі, — сказав він. — Вона повернеться до вас.

Дівчина відступила, витираючи очі.

— Я можу її побачити?

— Завтра, — м’яко відповів Нік. — Вона ще відпочиває, а лікар сказав, що їй потрібен час.

Ебі кивнула, хоча її очі світилися нетерпінням.

— Добре. Але якщо вона прокинеться, скажіть їй, що я тут, і що я дуже за нею скучила, — сказала вона і, повернувшись, швидко побігла назад до табору.

Нік і Дерек мовчки дивилися їй услід.

— Ти був правий, — сказав Дерек після паузи.

— Про що?

— Що Роксана зараз найважливіше. Але... — він зупинився і подивився на Ніка. — Пам’ятай, Ніку. Якщо все, що я дізнався, правда, її повернення може бути не просто щасливим випадком.

Нік стиснув руки в кулаки, дивлячись на горизонт, де загоралися вогні табору.

— Якщо це правда, ми дізнаємося. Але я не дозволю нікому забрати її знову, — сказав він, і його голос став холодним і твердим, мов сталь.