Розділ 4.

Загін був перенесений ближче до фортеці, далі їхній шлях пролягав через ліс, де тіні здавалося оживали на кожному кроці.

— Ти відчуваєш це? — пошепки запитав Девід, коли вони минали особливо густу ділянку дерев.

— Що саме? — відповів Нік, не сповільнюючи кроку.

— Темряву, — тихо сказав Меріон. — Вона тут. Вона завжди тут.

Елла підняла руку, зупиняючи загін.

— Слухайте.

Всі завмерли. Здалеку долинув низький гул, ніби земля зітхала від болю. Нік зняв меч із пояса, напружуючи кожен м’яз.

— Демони, — прошепотіла Елла.

Туман попереду раптом загустішав, і з нього почали з’являтися чорні силуети. Їхні очі світилися криваво-червоним, а з рота капала густа, масляниста слина.

— До бою! — вигукнув Дерек, піднявши свій меч.

Нік кинувся вперед, його меч засяяв у променях сонця, що проривалося крізь хмари. Демони напали одночасно, їхні гарчання й реви злилися в один суцільний хаос.

Нік рубав ворогів із неймовірною швидкістю, а його рани, отримані від гострих кігтів демонів, миттєво затягувалися завдяки силі зцілення.

— Зліва! — крикнув Дерек, прикриваючи Ніка, коли демон кинувся на нього зі спини.

Елла рухалася з витонченістю, кожен її удар був точним і смертельним. Меріон, хоча й не міг використовувати всю свою магію через близькість до ртутного бар’єра, все ж зміг викликати потік води, який змив частину демонів.

Коли останній демон впав, всі зупинилися, тяжко дихаючи.

— Це був лише початок, — сказала Лея, збираючи свої стріли.

— І це ще навіть не ртутний бар’єр, — зауважив Девід, оглядаючи рани на своєму плечі.

Нік подивився на них і рішуче сказав:

— Ми впораємося. Ми маємо.

Здалеку знову долинув низький гул, але цього разу він був гучнішим. Вони знали: їхній шлях лише починається, і темрява не відпустить їх без бою.

- Лея, ти ведеш нас до входу. Аарон, ти переконаєшся, що твій пристрій працює. Ми зробимо це разом, сказав Нік, як ніколи впевнено.

Усі кивнули.
До бар’єра вони дісталися ближче до полудня. Ртутний захист мерехтів у повітрі, наче невидимий вогонь. Аарон поставив пристрій на землю, активувавши його. Звуковий сигнал попередив про його запуск, і в повітрі відчувся слабкий запах озону.

— У нас є три хвилини, щоб пройти, — сказав він. — Рухайтесь швидко.

Лея першою переступила через бар’єр, за нею пішли Нік, Елла, Девід, Дерек і Меріон. Аарон зібрав пристрій і теж приєднався до групи.

— Це спрацювало, — з полегшенням видихнув Девід.

— Не розслабляйтеся, — попередила Лея, натягаючи лук. — Тепер починається справжній виклик.

Попереду, серед руїн і скель, вже чекала перша засідка.

Фортеця здригалася від гуркоту бою. Вузькі коридори заповнювалися криками, ревінням демонів і дзвоном мечів. Елла, Девід, Меріон, Аарон, Дерек і Лея билися з хвилями демонів, які з'являлися звідусіль.

-Нас стає менше, ніж їх! крикнув Девід, відбиваючи атаку крилатого демона, що намагався схопити його ззаду.

-Ми тримаємось! — відповіла Елла, її меч розсікав повітря, залишаючи за собою вогняний слід.

Меріон, використовуючи силу води, створював щити та змивав ворогів, які пробивалися через вузький коридор. Але навіть він, із усією своєю божественною могутністю, виглядав виснаженим та ще й ртуть поблизу поступово осляблювала всіх.

-Вони просто не закінчуються!- вигукнула Лея, випускаючи стрілу, яка засвітилася перед тим, як вразити демона прямо в серце.

Нік, який стояв у центрі битви, озирнувся на своїх товаришів. Вони боролися відчайдушно, але хвилі демонів, здавалося, ніколи не припиняться. Він зрозумів, що зволікати більше не можна.

- Ви повинні тримати їх! крикнув він, підіймаючи меч. Я йду за ключем!

- Нік, це самогубство! вигукнула Елла, але він уже пробивався до центрального проходу.

Демон, схожий на велетенського павука, кинувся на Ніка, але той ударом меча розсік його навпіл. Його рани, які отримав під час бою, швидко затягувалися, залишаючи лише слабкі сліди.

-Ми прикриємо тебе! — вигукнув Дерек, знищуючи ще одного демона.

Аарон дістав свій пристрій і активував магічний вибух, який на кілька секунд відкинув демонів назад, створивши вузький коридор у хаосі.

-Біжи! крикнув він Ніку.

Нік, не роздумуючи, кинувся вперед. Його товариші прикривали прохід, не даючи демонам прорватися до нього. Він відчував, як кожен удар і крик залишаються за його спиною, але не дозволяв собі зупинитися.

"Я повинен це зробити," промайнуло у його думках."

Залишивши позаду друзів, які боролися з демонами і потворами, Нік кинувся до воріт фортеці. Величезна чорна брама піднімалася перед ним, наче зуби гігантської пащі. Камені були холодними і здавалися живими, пронизаними зловісною енергією. Кожен крок змушував його серце битися сильніше, але він не дозволив собі зупинитися.

Ворота раптом самі почали відкриватися, важкі двері з гуркотом розступилися, відкриваючи шлях до темного коридору. Всередині фортеці панувала тиша, лише ледь чутний шепіт лунав зі стін, немов сотні голосів намагалися його застерегти.

Світло факелів на стінах загорілося саме по собі, показуючи шлях. Нік йшов вперед, тримаючи меч напоготові, його очі пильно вдивлялися в тіні. Він знав, що кожен крок може бути останнім.

Він зупинився перед величезними подвійними дверима, прикрашеними вигравіруваними демонами, які наче рухалися. Посеред дверей було невелике кругле заглиблення — це було місце для ключа.

— Де ж він? — пробурмотів Нік, озираючись.

Зненацька земля під його ногами затремтіла, і з-під підлоги вирвалася постать. Це була жінка, одягнена в чорне, її очі світилися жовтим вогнем, а усмішка була одночасно звабливою і зловісною.

— Ти прийшов за ключем? — запитала вона. Її голос був тихим, але від нього мороз пробіг по шкірі.

— Якщо він у тебе, то віддай його, — сказав Нік, намагаючись не показувати страху.

Фріда, а саме так звали цього демона, кинула на Ніка пронизливий погляд, її очі, які світилися жовтим, наче проникали у саму його душу. Її руки піднялися, і повітря навколо стало важким і гарячим, як перед бурею.

-Ключ не для смертних, промовила вона, і в її голосі почувся ледь помітний шепіт сотень інших голосів. 

Фріда здійняла руки, і з землі вирвалися чорні ланцюги, які кинулися до Ніка. Він ухилився, але один із них зачепив його за плече, залишивши пекучий слід. Дякуючи його силі плече відразу зажило.

-Твій страх, прошепотіла Фріда- це моє паливо, прошепотіла Фріда, рухаючи руками.

Нік підняв свій меч, який почав світитися м'яким сріблястим сяйвом. Зробивши глибокий вдих, він кинувся вперед, намагаючись прорватися крізь ланцюги, що перепліталися навколо нього, наче живі. Кожен його удар був швидким і точним, але ланцюги знову й знову з'являлися, здавалося, нескінченні.

Фріда сміялася, її голос лунав у кожному куточку кімнати.

-Ти слабкий, смертний. Твоя воля лише крихта перед темрявою.

Моя воля сильніша, ніж ти можеш собі уявити! - вигукнув Нік, відкидаючи черговий ланцюг.

Його меч спалахнув яскравіше, здавалося ніби хтось допомагав йому, додавав сили. Зробивши глибокий вдих, Нік зосередився, його рухи стали точними, ніби хтось підказував кожен крок.

Він прорвався до Фріди, і їхні мечі зіткнулися. Від удару кімнату заповнило сліпуче світло. Нік бився з усіх сил, але Фріда була швидкою та невловимою. Її магія змушувала його рухи сповільнюватися, а тінь із кожним ударом ніби намагалася поглинути його.

-Віддайся темряві, і все закінчиться, -шепотіла вона, підступаючи ближче.

-Ніколи! крикнув Нік і вдарив з такою силою, що меч прорізав повітря, розвіюючи темряву навколо них.

Світло з його меча вразило Фріду в груди. Вона зойкнула і впала на коліна, її тіло почало розчинятися в чорному диму.

-Ти можеш виграти битву,- прошепотіла вона перед тим, як зникнути,- але війна ще попереду.

На місці, де стояла Фріда, залишився маленький, чорний ключ. Нік підняв його, відчуваючи, як холод пробирається до самого серця.