Розділ 2.

Після Великого Зникнення і нашестя демонів усе змінилося не лише для людей, але й для світу богів. Вони, давні й величні, спустилися на землю, щоб допомогти залишкам людства вижити. Вони були вищими за смертних, їхні постаті випромінювали світло й силу. Але навіть їхня могутність мала межі.

Боги не могли постійно захищати людей — їхні сили виснажувалися в світі, де панувала темрява. Тому вони вирішили подарувати кожному, хто вижив, одну особливу силу. Щось, що дозволить боротися з демонами й виживати в цьому новому світі.

Сила була індивідуальною, унікальною для кожної людини, і підбиралася богами так, щоб тіло й душа смертного могли її витримати. Більше — було б надто ризиковано. Занадто велика сила могла зламати людину, перетворити її на ще одну темну істоту.

Для когось це була швидкість, що дозволяла тікати або вбивати ворогів ще до того, як вони атакують. Для інших — здатність зцілювати або створювати тимчасові бар’єри.  В цьому світі надії мало, а життя перетворилося на безперервну боротьбу.

З моменту, коли боги наділили людей силами, його життя змінилося кардинально. Йому дали більше, ніж будь-кому. В нього було не одна, а три сили, що викликало шок навіть серед магів і богів, які створювали стіну. Це було неможливим, адже людське тіло не могло витримати більше однієї сили без руйнування. Але він витримав.

Першою його силою було зцілення. Його тіло могло самостійно відновлюватися після будь-яких поранень. Кулі, порізи, навіть отрути — нічого не могло зупинити його на довго. Він був практично невразливим. Це дарувало йому перевагу в бою, але разом із цим несло і тягар. Коли інші бачили, як його тіло регенерує після неможливих травм, вони дивилися на нього вже не як на людину, а як на щось більше. Як на зброю.

Друга сила була навіть більш дивною. Він міг читати слабкі точки ворога. Його чуття дозволяли бачити нематеріальні зв’язки, невидимі нитки, що з’єднували демона з його сутністю. Він бачив, де треба вдарити, щоб ворог розпався, немов картковий будиночок.

Але третя сила… Вона була найбільш незрозумілою навіть для нього самого. Він міг впливати на енергію магічної стіни. Одного разу, коли демони ледь не прорвалися, його дотик до стіни змусив її спалахнути в тисячі разів яскравіше, змусивши ворогів відступити. Це викликало чутки серед виживших. Хтось казав, що він був обраним богами. Інші шепотілися, що це прокляття.

Сам він ніколи не шукав відповіді. Занадто багато було запитань, а часу — замало. Все, що його цікавило, — це захистити своїх доньок. Вони були сенсом його життя, єдиною причиною, чому він кожного дня знову і знову ставав до бою.

Найбільше завдання, яке поставили боги, було зрозумілим усім. Люди мусили знайти спосіб знищити д'явола, царя пекла, головного серед демонів. Бо доки він існує, темрява не відступить, і світ ніколи не повернеться до свого колишнього стану.

Кажуть, що самі боги не можуть знищити д'явола. Вони лише стримували його сили, поки люди набиралися сміливості й навчалися використовувати свої дари. Але ключ до його загибелі був тут серед нас, і наше головне завдання знайти його. 

Чоловік поглянув на свої руки. Його пальці міцно стислися в кулаки. Його доньки були ще занадто малі, щоб зрозуміти, що відбувається, але він уже знав, що битва за їхнє майбутнє буде важкою. Він має бути готовим.

Нік стояв біля вікна, вдивляючись у темряву, яка клубочилася за межами табору. Він завжди був напоготові, завжди готовий боротися.

— Ніку, — почулося за спиною.

Він обернувся, зустрічаючи погляд Девіда. Той стояв трохи позаду, спершись плечем об дверний отвір. Його світле волосся виглядало ще яскравішим у тьмяному світлі магічної стіни, а блакитні очі світилися чимось між збудженням і тривогою.

— Щось трапилось? — запитав Нік коротко, його голос звучав рівно, але з нотками прихованої напруги.

— Елла, — почав Девід, швидко ковзнувши поглядом до горизонту, — вона щось знайшла. Сказала, що це може бути ключ до смерті д'явола.

Нік нахмурився, його карі очі засвітилися інтересом.

— Що саме вона знайшла?

— Вона поки що не вдається в подробиці. Але сказала, що це надзвичайно важливо. Всі збираються в кімнаті для нарад. Ти маєш прийти.

— Добре, — коротко відповів він — Іду.

Девід кивнув, але не рушив з місця. Він на мить затримався, дивлячись на Ніка з певним острахом і повагою водночас.

— Ніку, — нарешті сказав він, трохи знизивши голос, — якщо це справді ключ до смерті д'явола... ти розумієш, що це означає, так?

— Розумію, — відповів Нік, не вагаючись. Його голос звучав твердо, але очі видали, що він думав про щось більше, ніж Девід міг уявити.

— Це може бути наш шанс, — додав Девід, трохи нервово.

— Або наша смерть, — холодно відповів Нік, розвертаючись до нього спиною й прямуючи до кімнати для нарад. — Але це вже не має значення. Ми повинні спробувати.

Девід глибоко зітхнув і швидко рушив за ним, його кроки луною віддавалися в коридорі.

У кімнаті для нарад панувала напружена тиша. Масивний дубовий стіл займав центр приміщення, навколо нього вже сиділи Елла та її батько, Меріон. Світло від тьмяних ламп створювало гру тіней на стінах, підкреслюючи напружені обличчя присутніх.

Елла виглядала велично: її висока, струнка постать, руде волосся, що спускалося хвилями до плечей, і карі очі, які випромінювали силу й упевненість. Вона тримала в руках велику чорну книгу, що виглядала старою й загадковою. Її обкладинка була покрита витонченими символами, які ніби пульсували власним світлом.

Поруч із нею сидів її батько, Меріон. Його сиве волосся й статна постава надавали йому вигляду величного правителя, який прожив тисячі років і бачив більше, ніж будь-хто міг уявити. Він мовчав, лише спостерігаючи за всіма присутніми із задумливим виразом обличчя.

Двері до кімнати відчинилися, і всередину зайшли Нік та Девід. Їхній прихід одразу привернув увагу. Нік із властивою йому стриманістю обвів поглядом присутніх, затримавшись на Еллі та книзі в її руках. Девід, на кілька кроків позаду, виглядав більш знервованим, але не менш зацікавленим.

— Нарешті ви тут, — сказала Елла, підводячись. Її голос був спокійним, але в ньому вловлювалася нотка напруги. — Ми маємо поговорити.

— Девід сказав, що ти щось знайшла, — почав Нік, перехрещуючи руки на грудях. Його карі очі свердлили Еллу, ніби намагалися вчитатися в її думки. — Що це за книга?

Елла провела рукою по обкладинці книги, ніби перевіряючи її енергію.

— Це артефакт, про який я лише чула в легендах, — відповіла вона, трохи нахилившись до столу. — "Книга Вічного Падіння". Вона містить знання, які можуть дати відповідь на те, як знищити д'явола.

— Легенди? — Нік примружився. — Ти хочеш сказати, що це лише здогадка?

— Ні, це більше, ніж здогадка, — втрутився Меріон, його низький, глибокий голос наповнив кімнату. — Ми вважаємо, що книга дійсно може дати ключ до перемоги.