Розділ 1.

На дитячому майданчику панувала ідилія. Літній день пестив теплом, повітря наповнював сміх дітей і запах свіжо зрізаної трави. Маленькі ніжки дівчинки шурхотіли по пісочниці, її сестра бігала біля гойдалок, а мати, усміхнена і спокійна, тримала чоловіка за руку. Вони обмінювалися короткими поглядами — поглядами людей, які справді щасливі в цей момент.

Сонце, яскраве і щедре, осяювало їхні обличчя. Діти сміялися, сперечалися, хто перший полізе на драбинку. Жінка нахилилася до чоловіка, щось пошепки сказала, і той засміявся, кинувши ще один погляд на малечу.

Раптом щось змінилося. Тінь ковзнула по землі, потім ще одна. Небо, яке хвилину тому було чистим, почало затягуватися темними хмарами. Вітер підняв пісок, змушуючи дітей зупинитися й озиратися довкола.

— Що це? — запитав чоловік, дивлячись угору.

Жінка відпустила його руку і зробила крок назад. В її очах промайнула тінь тривоги, але лише на мить. Вона наче розчинилася в повітрі, зникла так само несподівано, як з’явилися ті хмари.

Чоловік озирнувся, але її вже не було.

— Роксана? — покликав він, голосом, що ледь не зламався. — Діти, де ваша мама?

Але діти, здавалося, нічого не чули. Вони застигли, як мармурові статуї, їхні очі дивилися в порожнечу, ніби зафіксовані на чомусь невидимому.

Темрява згустилася, мов невидима завіса, що відокремила їхній маленький світ від решти. Чоловік залишився сам, тримаючи на руках відчуття втрати, яке здавалося майже фізичним.

Чоловік різко піднявся, охоплений жахом. Його серце гупало так голосно, що, здавалося, його стукіт відлунював у маленькій кімнаті. Очі звикали до темряви, і лише поступово він усвідомив, що це був сон. Жахливий, моторошний сон.

Поруч мирно спали дві дівчинки, його донечки. Старша лежала, обійнявши плюшевого ведмедика, а молодша, притулившись до сестри, мимоволі усміхалася уві сні. Їхній рівний подих трохи заспокоїв його.

Він обережно зліз з ліжка, намагаючись не розбудити дівчат. Надів стару футболку і джинси, взяв з полички куртку. Звичними рухами заплів шнурки на потертому взутті й тихо вийшов із кімнати.

Світ більше не був таким, як раніше. Колись, здається, минулого життя, він прокидався у своєму затишному домі, пив гарячу каву і поспішав на роботу. Тепер усе змінилося.

А саме два місяці назад, в один день, без попередження, мільярди людей зникли, ніби їх ніколи й не було. Вулиці спорожніли, цілі міста стали примарами. Але це був лише початок.

Земля стала ареною, на якій з'явилося щось нове й невідоме. Демони, істоти з потойбіччя. Істоти, яких раніше зустрічали лише в легендах і нічних кошмарах, тепер ходили по землі, полюючи на тих, хто залишився. Вони були різні: високі й низькі, огидні й навіть жахливо прекрасні. Одні руйнували все навколо, інші затягували в свої пастки.

Виживші люди згуртувалися в таборах, захищених магічними стінами. Це було єдине, що відділяло їх від темряви. Стіна жила власним життям, пульсувала енергією, яка відлякувала демонів. Її створила жменька магів, які дивом пережили катастрофу та богів, які спустилися з небес, щоб врятувати тих хто вижив. Але навіть ця стіна мала свої межі. Вона могла зникнути в будь-який момент, якщо хтось з її творців втратить сили або загине.

Чоловік вийшов у вузький коридор, що вів до загальної кухні табору. Його обличчя, завжди напружене, здавалось різьбленим із каменю. На зап’ясті виднівся грубий браслет із міткою табору, знаком того, що він — один із тих, кому вдалося вижити.

Земля за межами стіни була іншою. Пейзажі, колись зелені й живі, стали похмурими і мертвими. Темне небо рідко розсіювалося, дозволяючи сонцю пробитися крізь хмари. Лише іноді короткий промінь світла проникав у цей зруйнований світ, але навіть це здавалося чимось ненатуральним, чужим.

Чоловік підійшов до вікна, подивився на стіну, яка сяяла м’яким золотим світлом, і подумки подякував тим, хто створив цей бар'єр. Ще одна ніч минула без нападів. Але він знав, що це лише тимчасове затишшя.

Він стиснув в кулак каблучку, яка висіла в нього на шиї, відчуваючи всередині себе боротьбу. "Я знайду її, навіть якщо доведеться пройти крізь пекло," — подумав він про дружину, зниклу разом із рештою. Адже вона була для нього цілим світом.