Епілог

Минув рік.
Світ більше не був таким, як раніше.
Зникнення темряви змінило все.

Земля, яка століттями страждала від проклять, нарешті почала жити.

Ліси знову стали густими й зеленими. Поля вкривалися золотими колосками. Річки були чистими, а небо майже щодня залишалося безхмарним.
Люди більше не прокидалися від криків демонів. Діти більше не знали, що таке страх.

Боги теж не залишили світ напризволяще.
Кожен із них допомагав відновлювати те, що було втрачено.
А Роксана...
Вона стала справжньою Богинею Землі.

Щодня вона проходила лісами, торкалася долонею висохлої землі, і на тому місці виростали дерева, розквітали квіти, пробивалися молоді паростки.
Там, де колись панувала смерть, народжувалося нове життя.
Саме це стало її найбільшою силою.
Не руйнувати.А створювати.
Поруч із нею, як і багато років тому, були Елла та Ада.
Три сестри.

Три жінки, які пройшли крізь пекло і не втратили одна одну.

Вони й досі багато сміялися, сперечалися через дрібниці й підтримували одна одну в найважчі моменти.
Їх уже нічого не могло розлучити.
Елла теж знайшла своє щастя.Її почуття до Дерека ставали сильнішими з кожним днем.
Вони більше не боялися говорити про майбутнє.
Про життя, яке тепер справді належало лише їм.

Нік, Дерек, Арон і Меріон майже щодня працювали над відбудовою міст.

Вони допомагали людям повертатися додому.
Тепер вони були не воїнами.
А творцями нового світу.
Світу, який більше не потребував героїв.
Мері та Кеті швидко росли.
Їхній сміх щодня лунав по всьому поселенню.
Вони вже майже не пам'ятали часів, коли ховалися від демонів.
І Роксана була цьому безмежно рада.
Саме заради такого дитинства вона колись була готова віддати власне життя.

Одного теплого літнього вечора вони всі зібралися біля озера.
Того самого.

Де колись Нік щодня сидів сам, чекаючи, поки Роксана відкриє очі.
Тепер навколо горіло велике багаття.
Лунала музика.
Люди сміялися.
Діти бігали берегом, граючись у квача.

Роксана сиділа поруч із Ніком, поклавши голову йому на плече.
Він мовчки переплів свої пальці з її пальцями.

— Про що задумалася? — тихо запитав він.

Вона усміхнулася.

— Про те, що ми вижили.

Нік подивився на неї.

— Не просто вижили.

— Ми навчилися жити.

Роксана повільно повернула голову. Нік уже дивився на неї. У його очах більше не було страху.
Лише безмежна любов.
Така сама, як і в її погляді.
Вона усміхнулася.
Нік ніжно провів долонею по її щоці. Його пальці ледь торкнулися її шкіри.
Наче він досі боявся, що вона може зникнути.
— Я кохаю тебе...
Тихо сказав він.
Роксана накрила його руку своєю.
— І я кохаю тебе.
Нік нахилився до неї.
Їхні губи зустрілися в довгому, ніжному поцілунку.
Коли поцілунок закінчився, вони міцно обійнялися.
Саме так, ніби більше ніколи не хотіли відпускати одне одного.
Раптом позаду пролунав веселий дитячий сміх.
— Мамо!
— Тату!
Кеті та Мері щодуху бігли до них. Роксана засміялася крізь сльози.
Нік підхопив Кеті на руки.
Роксана обійняла Мері.
За мить вони вже стояли всі четверо, міцно притиснувшись одне до одного.
Сонце повільно сідало за горизонт.
Теплий вітер гойдав дерева.
Десь неподалік лунав сміх їхніх друзів.
Світ нарешті знайшов мир.
І це був момент абсолютного щастя.


Далеко від сонячного світу...
Під руїнами стародавньої фортеці...
Там, куди ніколи не проникало світло...
Панувала вічна темрява.
Минали секунди.
Потім хвилини.
І раптом серед попелу, каміння та пилу щось ворухнулося.
Наче сама темрява почала збиратися докупи.
Чорний дим повільно закручувався в повітрі.
Він ставав густішим.
Щільнішим.
Поки не набув знайомої форми. Стара книга в чорній потрісканій палітурці повільно опустилася на холодну кам'яну підлогу.

Книга Вічного Падіння.

Та сама книга, з якої все почалося.Вона пролежала нерухомо кілька секунд.
Потім її обкладинка здригнулася.
Ніби книга зробила перший вдих. Сторінки самі почали перегортатися.Їх перегортав невидимий вітер.
Раптом вони зупинилися.
Посеред книги.
На абсолютно чистій сторінці.
Чорнило повільно почало проступати просто на білому папері.
Наче його писала невидима рука.
Літера за літерою.

«Кожне рішення має наслідки...»

Щойно остання літера була написана...
Книга сама повільно зачинилася.
І темрява знову поглинула підземелля.
Але десь дуже далеко...

Доля вже зробила свій наступний хід.

Любі читачі!

Дякую вам за те, що пройшли цей шлях разом зі мною.

Разом із героями ви переживали втрати, битви, сумніви, кохання, надію та моменти, коли здавалося, що світ уже неможливо врятувати. Але ця історія завжди була не лише про магію чи боротьбу добра зі злом.

Вона була про вибір.

Про те, що навіть після найтемнішої ночі сходить сонце.

Про те, що любов може виявитися сильнішою за будь-яку силу.

І про те, що кожне наше рішення залишає слід.

Я щиро сподіваюся, що герої цієї книги стали для вас більше, ніж просто персонажі. Що ви сміялися разом із ними, хвилювалися за них і хоча б на мить повірили в диво.

Дякую, що подарували цій історії своє серце.

До нових зустрічей на сторінках наступних пригод.

З любов'ю,
Mis.mery.m