Розділ 30.

Світ змінився.
Уже через кілька днів після смерті Морвейна сталося диво.
Земля ніби прокинулася після довгого кошмару.
Трава стала густішою і зеленішою.На деревах з'явилося молоде листя.
Ліси, які виглядали мертвими через темну магію, почали оживати. Навіть повітря стало іншим.
Чистішим.
По всьому світу зникали сліди зла. Річки очищувалися.
Зруйновані землі вкривалися квітами.
Тварини поверталися туди, звідки давно втекли.
Люди вперше почали посміхатися без страху.
У таборі теж усе змінилося.
Більше не було тривожних сигналів.
Не було демонів.
Не було нападів.
Не було битв.
Вперше за довгий час люди говорили про майбутнє.
Про будинки.
Про сім'ї.
Про звичайне життя.
Те життя, яке в них відібрала війна зі злом.
Але для Ніка світ ніби завмер.
Минув тиждень.
Потім другий.
Роксана так і не прокинулася.
Лікарі табору не могли пояснити чому.
Вона дихала.
Її серце билося рівно.
Її тіло було здоровим.
Але свідомість не поверталася.
Наче якась частина її залишилася десь далеко.
Там, куди ніхто не міг дістатися.Нік майже не відходив від неї.
Його крісло давно стало частиною кімнати.
Іноді він засинав просто сидячи біля ліжка.
Іноді читав їй книги.
Іноді просто мовчав і тримав за руку. Кеті та Мері теж приходили.
Майже щодня.
Мері приносила малюнки.
Кеті квіти. Вони годинами сиділи біля мами.
Розповідали про свої пригоди. Про нових друзів.
Про те, як навчилися лазити на дерева. Наче Роксана просто спала і могла їх почути. Нік ніколи не забороняв їм приходити.
Бо сам відчайдушно хотів вірити, що вона чує.
Минув місяць.
Світ святкував перемогу.
А він усе ще чекав.
Того дня надворі було тепло.
Сонце проникало крізь вікно і падало на обличчя Роксани.
Вона виглядала так само.
Наче просто спала.
Нік повільно зайшов до кімнати.
У руках він тримав чашку давно охололого чаю.
Сів у своє крісло.
Подивився на неї.
І, як завжди, почав говорити.
— Привіт, кохана.
Його голос був тихим.
Втомленим.
— Сьогодні Ада мало не спалила кухню.
На губах з'явилася слабка усмішка.
— Вона каже, що це був експеримент.
У кімнаті було тихо.
— Дерек каже, що тепер може нарешті виспатися.
Нік дивився на її обличчя.
— Не знаю, чи це взагалі можливо.
Він тихо видихнув.
— Меріон уже будує плани на майбутнє.
— Елла всіх дратує своїм хорошим настроєм.
— Лея почала вирощувати квіти. Уявляєш?????
Його голос поступово ставав хрипким.
— Усі щасливі, Рокс.
Він опустив голову.
— Ми перемогли.
Слова боляче відгукнулися в грудях.
— Зла більше немає.
Нік замовк.
Дивився на її руку.
Він обережно взяв її долоню у свої руки.
Притиснув до своїх губ.
Поцілував.
Наче намагався передати через цей дотик усе, що не міг висловити словами.
— Чуєш?
Його голос затремтів.
— Усе закінчилося.
Він заплющив очі.
— Будь ласка...
Ледь чутно прошепотів він.
— Відкрий очі.
Нік стиснув її руку сильніше.
— Будь ласка, Роксано.
Його голос зламався.
— Я не знаю, що ще зробити.
В очах з'явилися сльози.
Перші за дуже довгий час.
— Я розповідав тобі все.
Кожен день.
— Я чекав.
Кожен день.
— Я вірив.
Кожен день.
Він схилив голову до її руки.
— Просто повернися до мене.
По його щоці скотилася сльоза.
— Без тебе ця перемога нічого не варта.
Сонячне світло тихо заливало кімнату.
Навколо панував мир.
Той самий мир, за який вони боролися.
Але для Ніка весь світ зараз зводився до однієї людини.
До жінки, яка нерухомо лежала перед ним.
І яку він любив більше за будь-яку перемогу.
— Я кохаю тебе, — прошепотів він.
І ще раз поцілував її долоню.

Минув ще один теплий день.
Табір змінювався з кожним тижнем.Там, де колись панували страх і постійна готовність до бою, тепер лунали сміх і розмови. Люди будували нові будинки, садили дерева, планували майбутнє.
Життя поверталося.
На одній із галявин біля табору стояли Дерек та Елла.
Їхні руки були переплетені.
Вони мовчки дивилися одне на одного.
Іноді слова були просто зайвими.
Сонячне світло ковзало по  волоссю Елли.
Вона усміхалася.
Тією особливою усмішкою, яка з'являлася лише поруч із Дереком.
Дерек обережно поправив пасмо волосся, що впало їй на обличчя.
— На що ти дивишся?
— На тебе.
— Дуже оригінально.
— Зате чесно.
Елла тихо засміялася.
Потім поклала голову йому на груди.
Дерек міцніше обійняв її.
І саме в цей момент позаду пролунав знайомий голос:
— Ну і ну...
Обидва різко обернулися.
Нік стояв за кілька метрів від них.
На його обличчі вперше за довгий час з'явилася справжня усмішка.
— Що я бачу?
Елла миттєво почервоніла.
— Замовкни.
— Ні, серйозно.
Нік склав руки на грудях.
— Я пропустив кінець світу чи початок нової романтичної історії?
Дерек закотив очі.
— Дуже смішно.
— Мені теж так здається.
Елла штовхнула Ніка в плече.
— Припини.
Але він уже сміявся.
Дерек подивився на Еллу.
Потім знову на Ніка.
І несподівано сказав:
— Я кохаю її.
Елла завмерла.
Нік теж перестав жартувати.
На мить запанувала тиша.
Потім на обличчі Ніка з'явилася тепла усмішка.
— Це прекрасно брате. Я дуже радий за вас.
Нік зробив крок ближче і дружньо поплескав брата по плечу.
Після всього, що вони пережили, бачити їх щасливими було приємно.
— Як Рокс?- запитала Елла
Питання прозвучало тихо.
Усмішка Ніка одразу згасла.
Він опустив погляд.
— Так само.
Елла важко видихнула.
— Не прокидалася?
Нік похитав головою.
— Ні.
— Вона прокинеться, Ніку.
Елла зробила крок до нього.
Роксана сильна. Все буде добре.
Нік слабко усміхнувся.
Він чув це вже сотні разів.
Від усіх.
І все одно щоразу хотів у це вірити.
— Минулого разу вона теж проспала майже два місяці.
Продовжила Елла.
— Пам'ятаєш?
Нік кивнув.
Звичайно пам'ятав.
Як міг забути?
— Так.
Його голос став тихішим.
— Аж поки ти не розбудив її.
Додав Дерек.
— Так...
Тихо сказав він.
— Пам'ятаю.
Елла поклала руку йому на плече.
— Це станеться знову.
Нік мовчки кивнув.
Але в його очах залишався біль.
Він повільно видихнув.
— Я піду.
— Куди? — запитав Дерек.
— До озера.
Нік подивився в бік лісу.
Туди, де між деревами блищала вода.
— Хочу трохи побути сам.
Ніхто не став його зупиняти.
Бо вони розуміли.
Дерек лише кивнув.
— Добре.
— Передай привіт рибам.
Елла одразу штовхнула його ліктем.
— Серйозно?
— Що? Я намагався підняти настрій.
Нік тихо засміявся.
— У тебе жахливо виходить.
— Знаю.
— Це помітно.
Дерек театрально образився.
І саме ця маленька дурна розмова на мить зробила все трохи легшим.
Нік усміхнувся.
Потім розвернувся і повільно рушив до лісу.
Попереду на нього чекало тихе озеро.
І ще один вечір без Роксани