Розділ 23.

Книга, яка весь цей час просто лежала на підлозі, жадібно ввібрала в себе краплі крові Ліліт, що впали на її сторінки.Сторінки почали перегортатися самі.
Швидко.
Несамовито.
Привернувши до себе увагу всіх присутніх.
По сторінках книги побігли тисячі рядків. Закляття, імена, історії, долі людей, які жили й померли протягом століть.

Усе, що колись було записане в книзі.

Усе, що вона пам'ятала.

Книга почала світитися.

Спочатку темним світлом.

Потім золотим.

Потім обома одночасно.
Ада відступила назад.
Дерек інстинктивно вихопив зброю. Нік насторожився.

А тоді книга почала змінюватися.
Обкладинка розсипалася на чорний пил.
Сторінки відривалися одна за одною й здіймалися в повітря.
Вони кружляли навколо невидимого центру, ніби створюючи кокон.
Хел дивився на це з жахом.
— Що це? — прошепотіла Елла.
У центрі вихору почало формуватися тіло.

Спочатку кістки.Потім м'язи.
Потім шкіра. Наче сама магія створювала людину.
І через кілька секунд перед ними стояв молодий чоловік.

Він стояв нерухомо, ніби вирізаний із темряви та сталі. Довге чорне волосся спадало на плечі гладкими хвилями, обрамляючи обличчя з чіткими, майже скульптурними рисами.
Його погляд був спокійним і зосередженим. У ньому не було ані метушні, ані зайвих емоцій — лише холодна впевненість того, хто бачив більше, ніж готовий розповісти. 
Чорна шкіряна куртка сиділа на ньому бездоганно, підкреслюючи широкі плечі та підтягнуту статуру. У його поставі відчувалася стримана сила — не показна, а тиха й небезпечна, мов натягнута тятива.
Навколо нього кружляли залишки сторінок книги.
Мов живі птахи.
Чоловік повільно відкрив очі.
Потім він подивився на свої руки. Наче бачив їх уперше.

Хел відступив на крок.
— Хто ти?

Чоловік повернув голову.
Подивився прямо на нього.
— Дивно. Я живий!!!!,- сказав він ніби сам не вірив, в те що відбувається.
Чоловік перевів погляд на Роксану. І на його обличчі з'явилася усмішка.

— Дякую. Ти розбудила мене. 
Роксана мовчала. Стояла нерухомо, вона здається сама не вірила в те що бачить.
Чоловік схилив голову і вклонився їй.
— Хто ти? — запитав Нік, роблячи крок до Роксани.

Тепер він подивився на нього. Потім на всіх інших.
— Я задумався як артефакт, який мав хоронити в собі силу та купу магії. Та в якийсь момент, я став більше ніж просто книга. І зараз завдяки моїй Ліліт,- він перевів погляд на Роксану,- я став живим.
Навколо нього спалахнули тисячі магічних символів.

Чоловік провів пальцями крізь один із символів і спокійно промовив:
— Моє ім'я... Морвейн.
— Морвейн? — перепитала Ада.
— Той, хто пам'ятає все, — пояснив він. —  Я був сховищем знань. В'язницею сили. Архівом долі. Але тепер я більше не книга.
Його чорні очі знову зупинилися на Роксані.
І усмішка стала теплішою.
— Тепер я живий.
Нік одразу став між ним і Роксаною.
— Досить.
Морвейн навіть не образився.
Навпаки.
Він ніби розважався.
— Досить?
— Саме так.
— Як цікаво...
Морвейн повільно обійшов їх по колу.
— Ви обоє вже давно не одне ціле. Ти тримаєш її закляттям.
— Тебе це не стосується, — гаркнув Нік.
Морвейн зупинився, простягнув руку до Роксани.
— Ходи зі мною моя Ліліт.
Роксана стиснула кулаки.
— Слухай. Я не дуже розумію що відбувається, але я з тобою точно нікуди не піду.
Він підняв руку.
І раптом повітря перед ними розірвалося.
У просторі відкрився величезний золотий портал.
Усередині нього з'явилися картини.
Тронна зала з чорного обсидіану. Ріки лави.
Легіони демонів, які стояли на колінах.
І двоє правителів на троні.
Король та королева.
Чоловік і жінка.
У жінці всі безпомилково впізнали Роксану.
А чоловіком був Морвейн.
— Що за маячня? — прошипів Нік.
Морвейн навіть не глянув на нього.
— Це доля.
Його голос став тихішим.
— Наші нитки були пов'язані ще до того, як я прокинувся. Ще до того, як ти народилася, Ліліт.
Роксана похитала головою.
— Ні.
— Так.
— Я не твоя королева.
— Станеш нею.
— Не стану.
Морвейн усміхнувся.
Нік більше не витримав.
Його очі спалахнули гнівом.
— Я тебе попереджав.
Він кинувся вперед.
Удар був настільки швидким, що звичайна людина навіть не побачила б його.
Та Морвейн лише ледь повернув голову.
І кулак Ніка завмер за кілька сантиметрів від його обличчя. Наче врізався в невидиму стіну.
— Ти сильний, — спокійно сказав Морвейн. — Але не настільки.
Одним рухом руки він відкинув Ніка через усю залу.
Нік врізався в стіну.
Гуркіт прокотився навколо.
— Нік! — скрикнула Роксана.
Вона вже хотіла кинутися до нього, але Морвейн раптом зробив дивний жест.
У повітрі спалахнуло коло з тисяч магічних рун.
Стародавніх.
Темних.
І водночас золотих.
— Що ти робиш? — різко запитав Дерек.
— Повертаю те, що належить мені.
Руни почали обертатися.
А потім одна з них увійшла прямо в груди Роксани.
Її тіло здригнулося.
Перед очима все попливло.
— Роксана! — кричав Нік.
Але його голос зникав.
Розчинявся.
Залишався лише голос Морвейна.
Спокійний.
Рівний.
Майже гіпнотичний.
— Подивися на мене.
І вона подивилася.
Проти власної волі.
— Згадай.
— Що... згадати?..
— Те, ким ти є.
Перед її очима почали миготіти образи.
Пекло.
Трон.
Крила з чорного вогню.
І Морвейн поруч.
— Так... — тихо промовив він. — Саме так.
Очі Роксани почали світитися золотом.
— Ліліт...
Вона вже не чула нікого іншого.

Морвейн простягнув руку до Роксани.
Його пальці були блідими, майже сріблястими в холодному світлі магічних кристалів, що освітлювали руїни стародавньої зали. У його темних очах палало щось небезпечне, але водночас дивно притягальне.
— Ходімо зі мною, — тихо промовив він.
Роксана дивилася на нього кілька довгих секунд. Серце калатало так сильно, що заглушувало всі інші звуки. 
Тремтячою рукою вона потягнулася до нього.
Їхні пальці майже торкнулися одне одного.
— Роксана! СТОП!
Голос Ніка пролунав крізь залу немов удар грому.
Дівчина завмерла.
Її рука застигла в повітрі.
Повільно вона озирнулася.
Нік стояв біля стіни. Його очі світилися невимовним гнівом, а на обличчі застиг вираз болю і відчаю.
— Відійди від нього...
Роксана відчула, як щось стискається всередині неї.
Попри все, вона і досі слухала його.
Морвейн це помітив.
Його обличчя миттєво потемніло.
— Прив'язка. І досі працює Ти все ще контролюєш її! — холодно констатував він.
Нік не відповів.
Його погляд був прикутий лише до Роксани.
Цього вистачило.
Морвейн різко схопив Роксану за зап'ястя і потягнув до себе.
— Подивимось чия візьме. Що сильніше темна магія, чи ваше кохання.
Нік кинувся вперед.
У ту ж мить між ними спалахнула битва.
Магія вибухнула в повітрі.
Темна енергія Морвейна зіткнулася із золотим світлом Ніка.
Підлога затремтіла.
Колони вкрилися тріщинами.
Повітря наповнилося іскрами та уламками каменю.
Морвейн ударив першим.
Хвиля темряви зірвалася з його руки і помчала до Ніка.
Але той ухилився.
Він схопив Роксану за руку.
Їхні долоні з'єдналися.
Наступної миті сили обох злилися воєдино.
Золоте сяйво Роксани переплелося з енергією Ніка, утворюючи сліпучий потік світла.
Зала наповнилася нестерпним сяйвом.
Навіть Морвейн на мить примружився.
— Ні!
Об'єднана магія вдарила в нього прямим потоком.
Удар був настільки потужним, що його відкинуло через усю залу.
Його тіло врізалося в кам'яну стіну.
Пролунав оглушливий гуркіт.
Каміння обвалилося вниз.
У стіні утворилася величезна тріщина.
Поки Морвейн приходив до тями, Нік скористався моментом, відкрив портал.
Ада схопила Еллу за руку.
Роксана востаннє озирнулася через плече.
Її погляд зустрівся з очима Морвейна.
У них палала лють.
Наступної миті вони зникли.
Портал закрився.
У залі настала моторошна тиша.
Лише двоє залишилися стояти серед руїн.
Хел і Хейлі.
Вони повільно відступили назад.
Морвейн піднявся.
Він дивився на місце, де щойно стояла Роксана.
Його груди важко здіймалися.
Темрява почала витікати з його тіла.
Спершу тонкими струменями.
Потім цілим океаном.
Хел відчув, як холоне кров.
— Ні...
Навколо Морвейна закрутився чорний космічний вихор.
Його волосся подовшало, перетворившись на живий потік зоряної ночі.
По шкірі поповзли темні тріщини, схожі на коріння древнього проклятого дерева.
На голові виросла корона з чорних рогів, між якими спалахували далекі зорі.
Очі стали бездонними проваллями, в яких народжувалися й помирали галактики.
Від його сили тремтіла сама реальність.
Навіть каміння навколо почало розсипатися в пил.
Перед ними більше не стояв Морвейн.
Перед ними стояло втілення первісної темряви.
Хейлі впала на коліна.
— Будь ласка...
Її голос тремтів.
Та Морвейн навіть не подивився на неї.
Він дивився крізь них.
Наче вони вже були мертвими.
Один помах його руки.
І простір розірвався.
Чорні зоряні потоки поглинули Хела.
Він навіть не встиг закричати.
Його тіло розсипалося на тисячі світних частинок і зникло у безмежній темряві.