Розділ 22.

Роксана стояла нерухомо. Її очі ковзнули від нього до Хейлі й назад.

— Я не розумію, чого ви від мене хочете.
Хел усміхнувся.
— Ми знаємо, як тобі позбутися прив'язки.

Роксана фиркнула.
— Справді?
— Так.
— І як же?
У її голосі було стільки недовіри, що Хейлі мимоволі відвела погляд.

Хел повільно підняв книгу.
— Ти сама сказала. Втомилася. Не можеш більше жити між двома світами.
Роксана мовчала.

— Ти ненавидиш те, що тебе змушують бути кимось іншим. Матір'ю. Сестрою. Донькою. Героїнею.

— Переходь до суті.
Хел зробив крок назустріч до неї.
— Прив'язка тримається не на магії.

— Це я й без тебе знаю.

— Вона тримається на Роксані. На її коханні до Ніка.

На мить щось змінилося в обличчі Роксани. Ледь помітно.
Хел це помітив.
Він торкнувся сторінки книги.

— Треба прибрати дівчину, яка досі кохає Ніка.

Роксана повільно схрестила руки.
— І?

— Позбудься її. І ти будеш вільною

У підземеллі стало тихо.
Роксана кілька секунд дивилась на нього, а потім розсміялася.
— Ви викрали мене серед ночі заради цього?

— Адже ти хочеш бути вільною.
— Ти пропонуєш мені вбити саму себе?
— Не себе.
Його голос став тихішим.
— Роксану.
Хел уважно стежив за кожною емоцією на її обличчі.

— Подумай сама. Щоразу, коли тобі боляче, страждає саме вона. Щоразу, коли ти сумніваєшся, це її спогади. Її любов. Її страхи.
Він нахилив голову.
— А ти сильніша за неї.

Роксана мовчала.
— Уяви, — продовжив Хел. — Жодної прив'язки. Жодних наказів. Жодного Ніка в твоїй голові. Жодних спогадів, які розривають тебе навпіл.

Роксана відчула, як усередині щось боляче ворухнулося.
Наче голос.
Дуже слабкий.
Дуже далекий.
"Не слухай його..."
На мить перед очима промайнув образ.
Елла на площі.
Ірем зі сльозами на очах.
Мері та Кеті, які бігли до неї з криком: «Мамо!»
Роксана заплющила очі.
І відразу побачила інший образ.
Ніка.
Його руки.
Його голос.
Його обійми кілька годин тому.

А потім той самий Нік, який завдавав їй болю під дією закляття. 

Усередині неї ніби зіштовхнулися дві хвилі. Дві душі які боряться між собою розриваючи її на частини.

Хел усміхнувся.
Він бачив боротьбу.
Саме на це й розраховував.

— Тобі навіть не потрібно вирішувати зараз.

Він простягнув руку.
На долоні лежав маленький чорний кристал.
У його середині повільно пульсувало темне світло.

— Просто візьми його.

Роксана дивилася на кристал.

Чорний.
Майже ідеально гладкий.
У його глибині пульсувало темне світло, схоже на серцебиття.
Хел простягнув руку ще ближче.
— Цей кристал полонить душу Роксани й звільнить тебе.
Його голос звучав м'яко. Майже переконливо.
— Варто лише взяти його й прочитати закляття з книги.
Хейлі затамувала подих.
Навіть вона не була впевнена, що Роксана погодиться.
Але на її подив, Роксана простягнула руку.
І взяла кристал.
Він виявився холодним.
Настільки холодним, що по пальцях одразу пробіг мороз.
Усередині кристала щось ворухнулося.
Наче відчуло її дотик.
Хел усміхнувся.
Переможно.
Але минула хвилина.
Потім ще одна.
Роксана так і не взяла книгу.
Не прочитала жодного слова.
Вона просто крутила кристал у пальцях, задумливо спостерігаючи за темним світлом усередині.
— Ну ж бо, — сказав Хел. — Хіба не цього ти хотіла?
Роксана підняла на нього погляд.
— Ти надто поспішаєш.
Усмішка Хела трохи зблякла.
— Я просто даю тобі вибір.
— Ні. Що тобі з цього? Вона повільно похитала головою.
— Якщо Роксана зникне не буде більше добра в мені. Чому ти вирішив що я залишу тебе живим?
На мить у підземеллі стало тихо.Хел примружився.
Роксана знову подивилася на кристал.
У ньому відбивалося полум'я чорних свічок.
— А якщо я захочу повернути все назад?
Хел одразу відповів:
— Тоді просто розіб'єш його.
Він вказав на кристал.
— Душа Роксани повернеться до тебе.
Роксана мовчала.
— Це не смерть, — продовжив Хел. — Це лише... ув'язнення. І твоя свобода
Його голос став майже лагідним.
— Ти можеш повернути її в будь-який момент.
А можеш ніколи не повертати.
Хейлі спостерігала за ними з дедалі більшою тривогою.
Бо замість того, щоб погоджуватись, Роксана ставала все задумливішою.
— Назавжди залишишся вільною, — додав Хел.

Нік увірвався до кімнати для нарад так різко, що двері вдарилися об стіну.
Усі присутні здригнулися.
Меріон саме розглядав карту, Ада щось записувала, а Елла сиділа біля вікна.
Одного погляду на Ніка вистачило, щоб зрозуміти.
Сталося щось погане.
— Де вона?
Його голос звучав небезпечно спокійно.
Елла миттєво підвелась.
— Хто?
Нік подивився на неї так, ніби був готовий вибухнути.
— Роксана.
У кімнаті стало тихо.
— Вона не з тобою? — нахмурилась Ада.
— Якби була зі мною, я б тут не стояв.
Нік уже обійшов половину табору. Її не було ні в будинку, ні біля дуба, ні в підземеллі, ні біля дітей.
Ніде.
Нік різко стиснув кулаки.
Всередині наростало дуже погане передчуття.
Меріон підняв голову від карти.
— Можливо...
Усі подивилися на нього.
— Можливо, її забрав Хел.
Нік завмер.
— Що?
— У нього книга вічного падіння, — пояснив Меріон. — Ми ж не знаємо всіх її можливостей. Якщо вона здатна накладати закляття на свідомість, то чому не може іншого?
Кілька секунд ніхто не говорив.
А потім по кімнаті прокотилася хвиля сили.
Вікна задрижали.
Свічки згасли.
Нік повільно підняв голову.
Його очі потемніли.
— Чорт...
Він уже знав.
Знав, що це правда.
Знав, що Хел не зупинився б після однієї невдачі.
— Я вб'ю його.
Це прозвучало без крику.
Без злості.
Саме тому всі зрозуміли, наскільки він серйозний.
Елла першою схопила свій меч.
— Тоді я йду з тобою.
— І я, — сказала Ада.
Дерек піднявся зі стільця.
— Хтось має простежити, щоб ти не розніс пів світу дорогою.
Навіть Меріон усміхнувся.
Ледь помітно.
— Хтось має.
Нік уже розвернувся до виходу.
Його серце билося швидше з кожною секундою.

Тим часом далеко під землею Роксана все ще стояла перед Хелом.
Чорний кристал лежав у її долоні.
Хел уважно спостерігав за нею.
— Ну що?
Роксана мовчала.
Але раптом її погляд змінився.
Наче вона щось відчула.
Щось знайоме.
Далеке.
І дуже розлючене.
На її губах несподівано з'явилася усмішка.
— Схоже...
Хел нахмурився.
— Що?
Роксана повільно стиснула кристал у руці.
— Схоже, у тебе залишилося набагато менше часу, ніж ти думаєш.
І десь далеко в темних тунелях уже лунав звук кроків.
Швидких.
Невблаганних.