Розділ 21.

Роксана застигла в дверях.
Світ навколо ніби перестав існувати.
Вона бачила лише Ніка.
Його руки на Хейлі.
Їхній поцілунок.
І щось усередині неї в ту ж секунду почало ламатись.
Елла поруч теж не могла повірити в побачене.
— Що це…
Голос Роксани прозвучав тихо.
— Що тут відбувається?..
Нік різко обернувся.
В його очах було нерозуміння. Справжнє.
Він дивився то на Роксану в дверях, то на дівчину поруч із собою.
І починав розуміти, що щось жахливо не так.
Хейлі повільно підвелась.
На її губах з’явилась переможна усмішка.
— Нік зробив вибір.
Це стало останньою краплею.
Хейлі навіть не встигла скрикнути, як її з силою жбурнуло через усю кімнату.
Вона врізалась у кам’яну стіну так сильно, що тріснув камінь.
Елла здригнулась від жаху.
— Роксана, стій!
Та вже не чула.
Її золоті очі палали.
Вона дивилась на Хейлі так, ніби хотіла розірвати її голими руками.
— ТИ…
Повітря в кімнаті затріщало від сили. Хейлі захрипіла, бо невидима хватка вже стискала її горло.
І саме тоді Нік кинувся вперед.
Він різко схопив Роксану й відтягнув назад.
— ВІДПУСТИ ЇЇ!
Роксана шоковано повернула до нього голову.
— Що?..
Але Нік уже атакував.
Він досі був під дією закляття.
В його очах справжньою Роксаною була Хейлі.
А перед собою він бачив чудовисько, яке хоче її вбити.
Елла намагалась зупинити Ніка
— НІК!
Та він ніби не чув.
Його удар відкинув Роксану прямо в колону.
Роксана важко впала на підлогу, не встигнувши навіть піднятись, як Нік уже знову був поруч.
Він схопив її за руку й буквально втиснув у стіну.
— Нік… ти що робиш?..
Елла намагалась його зупинити та марно.
Біль.
Справжній.
Але він не зупинявся.
Елла намагалась відтягнути його.
— НІК! ЦЕ РОКСАНА!
Він різко відштовхнув її так, що Елла впала.
Наче збожеволів.
Наче бачив зовсім іншу реальність.
Роксана вже майже не захищалась.
Шок був сильніший за бажання битися.
Вона просто дивилась на нього.
Не вірячи.
Нік ударив її знову.
І цього разу вона закричала від болю. Її рука була зламана.
Світ перед очима Ніка різко здригнувся. В його грудях щось кольнуло. Він відступив. Туман розсіявся і тепер він бачив усе чітко.
Він завмер.
Його кохана лежала на кам'яній підлозі з поляманою рукою та пораненим обличчям від його ударів. На шиї ще були сліди від його руки.На її губах була кров.
В очах — біль і шок.
Нік зблід.
— Боже… Роксана
Роксана дивилась на нього мовчки. Він впав на коліна біля неї і взявся руками за голову.

Нік дивився на неї так, ніби сам себе не впізнавав.
— Роксана…
Він обережно простягнув до неї руку.
— Ти в порядку?..
Роксана різко відмахнулась.
Наче його дотик був огидним.
— Не торкайся мене.
Її голос прозвучав тихо.
Роксана більше навіть не дивилась на нього.
Вона просто встала, розвернулась і пішла до виходу.
Повільно.
Не озираючись.
Елла мовчки провела сестру поглядом.
Двері зачинились.
Нік стояв нерухомо.
Наче щойно прокинувся від кошмару.
Він подивився на свої руки.
Ті самі руки, якими щойно робив їй боляче.
Його Роксані.
— Ні…
Він провів долонею по обличчю й нервово засміявся.
Коротко.
Майже божевільно.
— Ні… ні…
Здавалося, його зараз знудить від самого себе.
Елла повільно підійшла.
— Нік… що це було?
Він похитав головою.
— Я… я не знаю…
Він пам’ятав усе уривками. Наче чужий сон.
Хейлі.
Роксана.
Їхні обличчя змішувались.
Закляття перекручувало реальність просто в нього в голові.
Нік раптом різко підняв очі.
І нарешті зрозумів.
— Закляття…
Його голос став темнішим.
— Це було закляття.
Елла нахмурилась.
— Але Хейлі не має такої сили.
Нік уже рухався до дверей.
Швидко.
Розлючено.
Він буквально влетів назад до кімнати, де все сталося.
Порожньо.
Хейлі зникла.
Лише перекинутий стілець і сліди темної магії на підлозі.
Нік повільно стиснув кулаки.
— Чорт…
Елла зайшла слідом.
Вона уважно подивилась на символи на камені.
— Книга вічного падіння.- сказав Нік.— Хел.
Елла важко видихнула.
— Книгу треба повернути.
Вона подивилась на Ніка серйозно.
— З нею він може наробити дуже багато біди.
Нік мовчки кивнув.
В його очах уже з’являлась лють.
Справжня.
Холодна.
— Знаю.
На секунду він заплющив очі.І перед ним знову з’явився погляд Роксани.
Той момент, коли вона сказала:
«Не торкайся мене».
Від цього всередині все стислося.
Нік різко розвернувся до виходу.
— Але спочатку…
Його голос став тихішим.
— Я маю переконатися, що з нею все добре.
Елла подивилась на нього довго й уважно.

Роксана сиділа на лаві під великим дубом. Ніч повільно опускалась на табір, загортаючи все у синювату темряву. Навколо було тихо. Люди давно розійшлися по будинках, і лише вітер інколи ворушив листя над її головою.Вона сиділа нерухомо.
Зламана рука безсило лежала на колінах. На шкірі досі залишались темні сліди від ударів Ніка. Кров на губах уже висохла, але рани навіть не намагались затягнутись.
Роксана повільно провела пальцями по тріщині на шкірі біля ключиці.Біль не зникав.
У її очах тепер не було злості.Лише втома.
Глибока. Майже смертельна.
Вона почула кроки ще до того, як Нік сів поруч.
Роксана одразу відсунулась далі по лаві.
Навіть не глянувши на нього.

Нік помітив її руку й тихо запитав:
— Чому рани не заживають?
Роксана кілька секунд мовчала.
А потім байдуже відповіла:
— Через прив’язку.
Вона підняла на нього очі.
— Рани, нанесені тобою, не затягуються… поки ти сам цього не захочеш.
Він дивився на синці, на її руку, на кров.

— Роксана…

— Не треба.
Вона втомлено потерла очі здоровою рукою.

— Давай я допоможу, — тихо сказав Нік.
Роксана гірко всміхнулась.
— Я не хочу твоєї допомоги.
Вітер тихо хитнув гілки над ними.Кілька секунд вони просто сиділи мовчки.

А потім Роксана заговорила знову.
Тихо.
Майже пошепки.

— Я втомилась, Нік.

Він повернув голову до неї.

— Відпусти мене.

Ці слова прозвучали так спокійно, що від них стало страшніше.
— Дай мені спокій.

Нік напружився.
— Роксана…

— Все закінчиться тим, що ми просто вб’ємо одне одного.
Нік різко похитав головою.
— І що ж ти робитимеш?
Вона перевела на нього погляд.
— Підеш? Жити десь у підземеллі? Побудуєш собі замок, як у д'явола?

У його голосі промайнув знайомий сарказм.
Нік дивився на неї кілька секунд.
А потім твердо сказав:
— Ти нікуди не підеш.

Роксана закотила очі.
— О, чудово. Обожнюю, коли за мене все вирішують.

І тоді Нік тихо промовив:
— Ходи до мене.

Вона хотіла огризнутись.
Хотіла знову відсунутись.
Але сил уже не залишилось.
Роксана повільно підсунулась ближче.
Нік обережно взяв її руку у свої долоні.
І торкнувся пошкодженої шкіри.Тепло повільно розлилось по її тілу.
Роксана закрила очі і дібчула як біль відступає.

Тріщини на шкірі почали зникати просто на очах. Синці розчинялись, кров щезала, а зламана рука тихо хруснула й стала на місце.
За кілька секунд не залишилось жодного сліду.
Наче нічого й не було.
Роксана мовчки дивилась на свою руку.
Потім на Ніка.
А він просто притягнув її до себе й обійняв.
Міцно.
Обережно.
Наче боявся, що вона зникне.
Роксана спочатку завмерла.
А потім повільно уткнулась лобом йому в плече й заплющила очі.
Нік провів рукою по її волоссю й тихо сказав:

— Все буде добре.