Глава 11

Я докладала чимало зусиль для того, аби не виказати, що зі мною сталося щось прикре. Так само я сиділа за обіднім столом поруч із Флорен, так само йшла до храму, після чого зустрічалася з кравцем, який поспіхом вправлявся з моєю майбутньою сукнею. На щастя, кілька днів Ремо Альмасіо не приходив у наш дім, тому що змушений був покинути на деякий час Іллірію. Однак навіть в подорожі він не забував про мене - пан Гако за кілька днів отримав від нього пакунок паперів, серед яких був запечатаний лист із вказівкою «Для пані Гоеділь». Батько простягнув його мені, тримаючи кінчиками пальців, наче боячись підчепити невідому заразу. Я зі схожими відчуттями прийняла конверт.

Лист, на жаль, містив не тільки люб'язні запитання про стан мого здоров'я та побажання якнайшвидшого одужання, а й ряснів описами місцин, що зустрілися на шляху пана Ремо. Я не могла не визнати, що читати послання було захопливо - пан Альмасіо виявився вельми дотепною і спостережливою людиною, це читалося між рядків. О, як же мені хотілося забути слова Арни і Віко! Хіба не про такого супутника життя мені мріялося? Якби не чорні підозри, що їх заронили в мою душу люди, яким не варто було довіряти, я б радісно переконувалася раз у раз, що в кожному рядку відчувається розуміння моїх бід. Що пан Альмасіо, вгадавши, як я втомилася нудитися в чотирьох стінах, у полоні одноманітних сумних думок, дає мені знати: коли-небудь ми разом вирушимо в подорож південними землями, і я побачу на власні очі всі ті простори, що вже бачив він. Інакше навіщо б йому писати про мальовничі міста біля підніжжя гір, про виноградники, що розкинулися на рівнинах на схід від Іллірії, жартівливо нарікати на лінькуватість місцевих селян і лукавство корчмарів?..

Раз по раз я перечитувала лист, вже звично дивуючись, чому пан Ремо відправив мені настільки багатослівне дружнє послання, що так відрізнялося від наших стриманих бесід. Невже він, як і Віко, легко вгадав мою слабкість?.. Утім, хто б її не вгадав... Як я не намагалася зображати покору і смиренність, в глибині моєї душі тремтіла натягнута струна, що виводила один тужливий наспів - свобода, вільний вітер, аромат лісів і трав, рука якщо не коханого, то друга, на яку можна спертися і забути хоч на мить про минулі біди.

Вмовляючи себе подумки, я похитала головою і написала у відповідь пану Ремо ввічливе холодне послання, в якому дякувала за увагу до мого здоров'я та висловлювала сподівання, що мандрівка видалася не такою обтяжливою, як здається домосідкам на кшталт мене. Ясно розуміючи, що всі слова Ремо Альмасіо - всього лише омана, черговий хитрий хід у тій грі, яку він зі мною вів, мені все ж довелося зробити над собою зусилля. Я не звикла відштовхувати від себе людей - навіть лицемірних і жорстоких.

В один із вечорів, схожих один на інший як дві краплі води, я попросила Арну, щоб та допомогла мені дістатися до кімнати Флорен. Мені хотілося дотриматися обіцянки і показати їй свої старі малюнки. Я знала, що навіть виходячи заміж з любові, наречена хвилюється перед весіллям і хоче з кимось обговорити майбутні зміни у своєму житті, а ні пан Гако, ні пані Фоттіна не були чуйними батьками, здатними зрозуміти переживання доньки.

Коли Арна подала знак, що коридор вільний, я навшпиньки пробігла до дверей Флорен і тихенько постукала. Вона швидко відчинила, і я одразу помітила, що очі її червоні від сліз, але не подала виду, не бажаючи здатися настирливою. Флорен захоплено гортала мій пошарпаний альбом, розпитувала про кожен малюнок, і я, як могла, описувала, за яких обставин робила цей начерк. Мимоволі я пораділа, що переглянула малюнки на самоті - тепер мені простіше було віддаватися спогадам. Почуття притупилися, спогади змішалися, і інколи мені здавалося, що я говорю про якусь нещодавно померлу знайому, а зовсім не про себе.

- Годе, - сказала Флорен, раптово змінивши тему. - Мати зненавиділа вас. Коли пан Ремо повідомив, що бажає відіслати Тео після нашого весілля в Альмасіні, то вона дуже розлютилася. Лаяла вас безперервно і сказала, що тепер я не стану найзнатнішою дамою Іллірії. «Годе зі шкіри пнеться, щоб стати господинею в будинку Альмасіо!» - говорила вона і нарікала, що я згину в провінції, а Тео не отримає у спадок нічого з володінь Альмасіо, окрім маєтку в глушині, де ми і проживемо залишок свого життя...

Флорен видавалася засмученою, але я помітила, що в її словах не було образи на мене - скоріше, занепокоєння і невпевненість. Перебуваючи в певному замішанні, я певний час добирала слова, щоб пояснити сестрі всю небезпеку ситуації, в якій вона опинилася, і не здатися їй дурною пліткаркою, що переповідає зловісну маячню.

- Повір мені, Флорен, - почала я, - що я зовсім не бажаю заволодіти багатствами Альмасіо, але мене, на жаль, ніхто не запитає. Ти можеш вважати, що я намагаюся зараз вигородити себе, але те, що ти житимеш після весілля далеко від Іллірії, може виявитися благом. Тео дуже молодий, як і ти. Шлюб настільки юних людей, добрих і світлих душею, може не витримати стороннього втручання, адже ніхто з вас не захищений ні життєвим досвідом, ні цинізмом, притаманним людям іншого складу характеру. В Альмасіні ви опинитеся наодинці з самими собою і припуститеся власних помилок, зрозуміло, але при цьому не станете жертвою чужих...

Тут я безпорадно замовкла, розуміючи, що вимовляю загальні фрази дидактичного характеру, які викликають природню огиду в усіх молодих людей.

- Здається, я розумію, про що ви говорите, Годе, - несподівано відгукнулася Флорен. Вираз її очей був занадто дорослим для юного напівдитячого личка, і я вкотре подумала, що моя сестра геть не дурна.

- Це добре, бо навіть я перестала розуміти, про що я говорю, - невміло спробувала пожартувати я, але Флорен, потьмянівши обличчям, пропустила мої слова повз вуха.

- Це про пана Ремо, вірно? Ви теж його боїтеся, як і я? - запитала вона прямо.

Я зітхнула, опустивши голову.

- З самого першого дня, як він став приходити в наш будинок, я відчувала незрозумілий страх, - продовжувала Флорен задумливо. - Його погляд не давав мені спокою, незважаючи на те, що він був зі мною по-батьківськи ласкавим. Коли мене просватали за Тео, я... я була настільки щаслива, що не помічала нічого навколо себе, а потім з'явилися ви... Я нікому не могла розповісти про своє занепокоєння - мати й батько не сміють і слова сказати всупереч пану Альмасіо, вони б страшенно обурилися, якби я сказала, що мені чимось не подобається його присутність. Тео я теж нічого сказати не можу, адже пан Ремо - його батько...