Глава 9

За сніданком я безупинно розмірковувала про небезпеку, що загрожувала Флорен, бо ж сьогодні до нашого дому не завітали ранні гості, і ніщо не заважало зосередитися на своїх думках. При світлі дня похмура розповідь Віко здавалася злою вигадкою, але мені все одно нестерпно хотілося поговорити зі зведеною сестрою.

Складні хитрощі ніколи мені не вдавалися, тому я, набравшись хоробрості, попросила в пані Фоттіни дозволу взяти участь у підготовці до весілля. Сьогодні до будинку Еттані мали прийти квіткарі, і я запропонувала свої послуги, адже тітонька Іло багато років продавала квіти до найкращих домів Венти, а я, допомагаючи їй, добре зналася на якості цього тендітного недовговічного товару. Пані Фоттіна, звісно ж, обдарувала мене зневажливим виразом обличчя - родички шляхетної родини Еттані власноруч займалися квіткарством! - але милостиво погодилася. Трохи згодом я скористалася тим, що пані Еттані захопилася бесідою зі своїми подругами — поважними матронами, які допомагали їй з підготовкою до весілля, - і тихенько заговорила з Флорен.

Флорен ставилася до мене насторожено, але незлобиво. Я була старшою за неї майже на десять років і, напевно, здавалася їй літньою тітонькою, що бозна-як прижилася в будинку. Але дівчина, як і я, страждала від самотності, до якої до того ж не була звична - раніше всі таємниці і тривоги вона довіряла сестрам, які нині покинули Іллірію. Вона сумувала за часами, коли можна було крадькома шепотітися з ними, і тому мені швидко вдалося її розговорити. Я запитала, які троянди подобаються їй найбільше, і бідолашна нарешті змогла висловити бодай комусь свою думку, адже ніхто й не подумав запитати в неї, як би вона сама побажала облаштувати весілля. І сукня, і квіти, і перелік страв, які мали прикрасити весільний бенкетний стіл - усім розпоряджалася сувора пані Фоттіна зі своїми подругами.

Мало-помалу, ставлячи їй запитання про сестер і їхнє теперішнє життя, я підібралася до того, що мене непокоїло.

- Флорен, а ви після весілля теж поїдете з чоловіком з Іллірії? - запитала я.

Тут у виразі її обличчя з'явилася настороженість, але після деякої затримки вона відповіла:

- Напевно, хоча раніше думала, що ми залишимося тут, у будинку Альмасіо...

Потім, із сумнівом дивлячись на мене, дівчина зізналася:

- Матінка каже, що це через вас, Годе. Зміна ця сталася після того, як пан Альмасіо почав надавати вам знаки уваги. У будинку Альмасіо буде тісно двом новим господиням, і пан Ремо це розуміє, тому сказав Тео, що подумує про те, щоб відправити його жити в заміський маєток...

Тут вона почервоніла і ще тихіше прошепотіла:

- Ви, напевно, мене засудите за розбещеність, але я таємно листуюся з Тео, тому й знаю про рішення пана Ремо. Матінка поки що тільки здогадується, але те, що здогадки ці вірні, підтверджує її правоту - вся справа у вас, Годе.

Від припущення, що я можу засудити Флорен за листування з нареченим, я, що другу ніч поспіль впускала через вікно у свою кімнату Віко Брана, знітилася і теж почервоніла. Визнаючи подумки свою провину перед переляканою дівчиною, якій, можливо, судилося покинути рідне місто через мене, я якомога ласкавіше запевнила її, що не маю уявлення про наміри пана Ремо. Потім усе ж запитала, чи справді засмучує її можливий від'їзд.

- Я ніколи не покидала Іллірію, - відповіла вона нерішуче. - Але Тео радий, він провів дитинство в маєтку Альмасіні й каже, що це чудове місце. Там тихо і спокійно, з вікон видно море, і навколо будинку є чудовий сад, де можна гуляти хоч цілий день...

У словах цих мені почулася знайома туга - Флорен, як і я, обтяжувалася ув'язненням у чотирьох стінах. Пані Еттані була домосідкою навіть за мірками чопорної Іллірії, і якщо інші поважні родини вибиралися на пікніки, їздили в гості або проводили літо в заміських садибах, то Фоттіна віддавала перевагу спілкуванню з сусідками-подругами у власній вітальні, не помічаючи, наскільки самотньою є її донька.

Якнайгарячіше я підтримала висловлену Флорен надію на те, що життя в заміському маєтку набагато цікавіше, ніж у місті, і розповіла, як любила гуляти під час життя у Венті. Повторюючи слова, які тільки сьогодні вночі говорила Віко, я відчула докори сумління - чомусь із ним у мене виходило говорити сердечніше, від душі; тут же я знала, що всього лише граю роль добросердої співрозмовниці. Дивно, адже Флорен, на відміну від байдужого Віко, слухала мою розповідь із палаючими очима, не помічаючи вимушеності в моєму голосі, і навіть попросила показати їй мої малюнки. Альбом лежав у моїй кімнаті, надійно захований під сукнями, і я пообіцяла сестрі, що спробую його непомітно передати через Арну.

Непомітно час добіг обідньої пори і я геть розгубилася, коли почула голос пана Ремо Альмасіо, який укотре вшанував дім Еттані своїм візитом. Пані Фоттіна негайно кинула сторожкий погляд у мій бік, і ми з Флорен поспішно вдали, нібито мовчки розглядаємо квіти.

Я з жахом уявляла, як знову доведеться уникати погляду пана Ремо за столом, але помилилася. У незручних обставинах я опинилася ще до початку обіду. Пан Ремо, привітавши присутніх дам, раптово заявив, що просить мене, Гоеділь Еттані, прийняти скромний подарунок. Пані Еттані, звісно ж, втратила дар мови, як і її подруги, а хлопчик-слуга, який супроводжував пана Альмасіо, підступився до мене з невеличкою, але коштовною на вигляд скринькою.

- Я сподіваюся, що в сукні з цього шовку, рівного якому годі й шукати у всій Іллірії, ви будете присутні на весіллі мого сина, панно Годе! - сказав Ремо Альмасіо, від погляду якого мені на мить стало зле.

У скриньці лежав відріз чудового шовку темно-вишневого кольору. Я, страшенно збентежена, пробурмотіла кілька невиразних слів подяки, і значно щиріше подякувала в думках пані Фоттіні, яка, прийшовши до тями, покликала Арну і наказала тій віднести кляту скриньку в мою кімнату.

Утім, на цьому пан Ремо не вгамувався - він звернувся до пані Фоттіни з проханням знайти для мене гарного кравця, який встигне пошити для мене сукню до призначеного строку. Та, злегка запинаючись, запевнила його, що зробить усе можливе, аби задовольнити побажання шанованого у цьому будинку гостя.