Глава 1

Зізнаюся, я зненавиділа Іллірію одразу ж, щойно побачила в рожевих променях світанку її бруковані світлим каменем вулиці. Іллірія була великим містом - значно більшим за ті, що я знала дотепер, і ранкова прозорість повітря, в якій ніжилися стародавні платани й горіхи, не змогла ошукати мене. Кожне місто має свій ритм життя, що відчувається навіть тихим раннім ранком. Легкі пориви вітру, що ніс запах моря, були подібні до подиху сплячої дитини; у той момент, коли Іллірія постала перед моїм поглядом - більш втомленим, ніж здивованим, - місто й справді ще спало, готуючись до бурхливого спекотного дня.

Поїздка, що добігала свого кінця, дуже втомила мене - я вела усамітнений хатній спосіб життя, не маючи іншого вибору, і до тієї пори ніколи не здійснювала настільки далеких переїздів. Подорож видалася неспішною, почасти з моєї вини: я погано трималася в сідлі, адже власного верхового коня в мене ніколи не було, тож довелося труситися у візку. Перед моїми очима пропливали поля й гайки, оповиті блакитним серпанком, сріблилися річечки й озерця в родючих долинах - але ніщо з цього не тішило мій погляд. То був самий початок осені - вдень мені дошкуляла спека, а вночі - надмірна прохолода. Супутники не зважали на мої труднощі, а я взяла з собою зовсім небагато речей... жахлива, жахлива подорож, перша в моєму житті!..

Що я можу розповісти про себе - молоду жінку, яка раннім осіннім ранком дивилася з візка на величну Іллірію?.. Я звалася Гоеділлю; виповнилося мені в ту пору двадцять шість повних років, і деякий час тому я стала вдовою, на долю якої зосталася сама лише жалоба - сірий простий одяг і тихий смуток. Мій чоловік, Лесс Кападіа, зовсім молодим загинув від руки невпізнаного лиходія. Він служив капітаном нічної варти в містечку Вента, де я і прожила все своє спокійне пересічне життя, жодного разу не переступивши міських меж. Дітей у нас не знайшлося, хоча ми були одружені чотири роки, і після смерті чоловіка я не знаходила жодних причин, щоб жити далі.

До заміжжя я перебувала під опікою тітоньки Іло, старшої сестри моєї покійної матері. Стан наш у суспільстві Венти був живим свідченням того, як шанують уродженців столиці провінціали. Мій батько, пан Гако Еттані, сам був з іллірійської знаті, і, незважаючи на те, що його шлюб з моєю матір'ю був колись укладений не зовсім пристойно, частина поваги, яку вентійці повсякчас виявляли до прізвища Еттані, перейшла і на нас, його недостойних родичок.

Історія цього сумнівного шлюбу сходила до часів великої перемоги нашого королівства над північним сусідом - князівством Ангарі. Для зміцнення зв'язків з новими землями, жителі якої вирізнялися незговірливим, гордим і диким характером, багато молодих панів, що відзначилися під час війни хоробрістю, взяли за дружин родовитих ангарієк, які відтепер мали старанно вдавати, що не пам'ятають, хто винен у смерті їхніх братів, батьків та решти кузенів.

Моя мати, Данар, була настільки нещасною у шлюбі, що навіть Гако Еттані, який не вирізнявся тонкістю натури й увагою до почуттів інших людей, а вже тим паче - жінок, - вирішив, що ліпше не везти її в Іллірію, а залишив у Венті, провінційному містечку в трьох днях їзди від столиці, де з цієї нагоди він придбав невеличкий будиночок. І навіть дозволив, щоб із нею разом проживала старша сестра Іло. Втім, це не допомогло Данар - за рік після мого народження вона тяжко захворіла і померла, у безпам'ятстві посміхаючись і благаючи нарешті відпустити її додому. Тітонька Іло, намагаючись донести до мене всю глибину страждань моєї волелюбної гордої матері, розповідала, що навіть моє народження не змогло повернути Данар бажання жити. Вона настільки змучила себе, кидаючись на грати невидимої клітки, що не помічала своєї дитини. У дитинстві мені було гірко від цих слів, тепер же, після того, як я втратила чоловіка, і світ мій спорожнів, я зрозуміла матір. Навіть дитячий сміх не зміг би зцілити рану в моїй душі, що з'явилася тієї миті, коли я побачила бліде мертве обличчя Лесса і зрозуміла, що більше ніколи не почую його голосу. Шлюб перетворив життя матері на в'язницю, втекти з якої можна було тільки одним способом. Моє заміжжя, навпаки, подарувало мені цілий світ, сповнений щастя й любові, але підсумком стало усе те саме: життя обернулося темницею, де немає надії, що на твоє обличчя впаде коли-небудь промінь сонця.

...Лесс Кападіа одружився зі мною всупереч волі своїх родичів, які вважали мене недостатньо юною і недостатньо красивою - не кажучи вже про їхнє невдоволення тихими пересудами, які супроводжували моє ім'я відтоді, як Гако Еттані не приїхав на похорон своєї дружини, тим самим виказавши перед усіма мешканцями Венти  винятково байдуже ставлення до цієї частини свого життя.

Усі чотири роки, що ми з Лесом прожили разом, були єдиним сонячним днем, попри усі лихі погляди. Іноді я не вірила, що гідна такого щастя, і неясне передчуття біди мучило мене, змушуючи раптово хапати Лесса за руку і стискати її, точно перевіряючи, чи насправді він існує. Він у такі миті дивився на мене здивовано і ласкаво, і говорив, відповідаючи на мої невисловлені страхи: "Не бійся, Годе, я тебе не залишу!".

На жаль, всупереч тому, що Лесс завжди дотримувався свого слова, доля поглузувала над нашим маленьким щастям і завдала свого безжального удару, після якого мені так і не вдалося більше вдихнути повітря на повні груди. Родина Лесса завжди не любила мене: його мати в обличчя мені сказала, що це моя погана кров накликала на їхній дім прокляття. Після цього мені нічого не залишалося, як повернутися назад у крихітний будинок тітоньки Іло. Навіть жалоба, яку я носила, була немов вкрадена у чесних людей.

Тітонька, яка так і не вийшла заміж, коротала свій вік в оточенні неймовірної кількості квітів, які вона плекала в садку внутрішнього подвір'я. На жаль, навіть їхні яскраві пелюстки здавалися мені крихтами попелу. Я завжди ясно бачила своє життя, не вміючи прикрашати його мріями і марними очікуваннями змін на краще, тому не сподівалася, що колись віднайду сенс свого існування у виведенні нового різновиду троянд, як це вдалося тітці. Невдовзі після свого повернення я сказала Іло, що збираюся в недалекому майбутньому посвятитися в черниці.