Вантажівка зупинилася, але цього разу не за планом. Олексій, який сидів поруч і спостерігав за всім, відчув перший тривожний сигнал: щось не так. Він одразу відчув холодок по спині.
— Міхаель! — суворо сказав він, — перевір двері!
Міхаель оббіг машину, але серце його билося швидше. Двері були відчинені, а Елі немає.
— Що…? — прошепотів він, розгублений. — Вона… втекла?
Олексій миттєво зрозумів: план провалився. Його холодна впевненість похитнулася. Вперше він стикнувся з тим, що його «актив» був настільки кмітливим, що зламав контроль без фізичної сили.
— Як вона могла? — гарчав Міхаель, стискаючи кулаки. — Ми все спланували! Ти ж сказав, що вона не зможе рухатися!
— Спокійно, — холодно відрізав Олексій, але голос тремтів. — Це ще не кінець. Ми знайдемо її. Вона не може далеко піти.
Міхаель важко дихав, а роздратування перетворювалося на паніку.
— Не можу повірити, що вона нас обвела! — вигукнув він. — Це неможливо!
Алексей відчував, як контроль вислизає з його рук. Йому довелося діяти швидко, але логіка почала відступати перед відчуттям власної помилки. Він зрозумів, що тепер потрібно не просто ловити Елю — потрібно виправляти провал.
— Повернемося і розділимо райони, — суворо наказав він. — Ти шукаєш від мене сигнали. Я розрахую маршрут. І слухай, жодних імпульсивних рухів!
Міхаель лише кивнув, але в його очах блищав страх: він ніколи раніше не відчував, що план може провалитися настільки катастрофічно.
Вони обидва зрозуміли: це не просто втеча. Це виклик їхньому контролю, їхній репутації перед замовником. І тепер їхня рутинна робота перетворилася на паніку, нерви і хаотичну гонитву у темряві, де Еля вже мала перевагу.
Олексій зтиснув кулаки, холоднокровність повільно поверталася, але внутрішньо він знав: тепер це гра на виживання. І навіть він не міг передбачити, як далеко піде Еля.
— Ми її знайдемо… — шепотів Олексій, — але цього разу ми не допустимо помилок.
Міхаель, тим часом, мовчки дивився на порожнє місце, де ще хвилину тому сиділа Еля, і відчував, що страх тепер сильніший за будь-який наказ.