34. Квітка, що розкрилася

Еля прийшла до майстерні, думки ще були зайняті інтерактивним проєктом, коли Ден запросив її трохи раніше, ніж зазвичай.

— Маєш хвилинку? — спитав він, усміхаючись та тримаючи її за руку.

Вона кивнула, трохи здивована. Вони йшли вузькими вулицями, поки Ден не зупинився перед невеликим, затишним приміщенням із великими вітринами.

— Що це? — здивовано запитала Еля, коли помітила вивіску: «Квіткова майстерня Елі».

— Це для тебе, — відповів Ден. — Я подумав, що настав час для чогось більшого. Для тебе. Місця, де ти зможеш творити і ділитися красою, а я буду поруч.

Вона стояла, не вірячи очам. Усередині було тепло і затишно: полиці з різноманітними вазами, робочі столи для флористів, куточок із матеріалами для ескізів і фарб. Ден навіть підготував невелику «зону для майстер-класів».

— Це… неймовірно, — прошепотіла Еля, майже не вірячи. — Ти… зробив це для мене?

— Я зробив це для нас, — відповів Ден. — Ти твориш красу для людей, робиш їх щасливими. А тепер у тебе є місце, де можна робити це вільно.

Еля відчула, як у грудях розливається тепло. Вона обійняла його міцно.

— Дякую… — тихо сказала вона. — Це найкращий сюрприз у моєму житті.

— І ще один бонус: перший день роботи вже завтра. Флористи, яких я найняв, готові допомагати тобі. А я… буду навпроти, змішуючи фарби і допомагаючи тобі з усім, що треба.

Вона усміхнулася, відчуваючи, що це початок нового етапу — не лише для неї, але й для них обох. Тепер їхня історія не обмежувалася квартирою чи виставками. Вона жила в кожній троянді, кожному букеті, що вони творили разом.

— Разом, — сказала вона, стиснувши його руку.

— Разом, — повторив Ден.