15. Квіти без імен

Понеділок пройшов як завжди — спокійно, без сюрпризів, ніби хтось прокрутив уже знайому плівку. А от у вівторок зранку все було інакше. Ледь я відчинила двері крамнички, як зрозуміла: сьогодні буде багато роботи. На столі чекала ціла стопка анонімних записок, і їх було напрочуд багато — значно більше, ніж зазвичай. У повітрі пахло свіжими квітами й чимось невловимо тривожним, але водночас захопливим.
Я взяла першу записку. На ній було написано лише одне слово: «Почни».
Для цього надпису я склала ніжний, але впевнений букет:
7 білих тюльпанів — символ нового початку,
5 кремових троянд — для тепла й надії,
3 гілочки евкаліпта — щоб додати відчуття свіжості та руху вперед.
Букет вийшов світлим, легким, ніби ранкове повітря перед важливим кроком.
Другий я зібрала з лаванди, додала гіпсофілу — дрібну, повітряну, мов хмара.
До композиції увійшло:
12 стебел лаванди, 6 гілочок білої гіпсофіли.
Надпис на записці був такий:
«Навіть тиша може лікувати».
Цей букет пах спокоєм і був створений для тих, кому потрібен відпочинок від усього світу.
Третій букет
Записка з надписом:
«Усе, що втрачено, не повернути».
Я довго дивилася на ці слова, а потім почала складати букет:
9 темно-бордових троянд — як символ болю і глибоких почуттів,
5 сухоцвітів лагурусу — як нагадування про минуле,
3 гілочки чорної калли — для прийняття і прощання.
Я взяла ці квіти, бо вони не кричать — вони мовчать. А інколи мовчання говорить більше за слова.
Четвертий і п’ятий букети — для щастя
Вони були подібні, але не однакові.
Четвертий надпис: «Щастя ближче, ніж здається»
7 жовтих гербер, 5 білих ромашок, 4 гілочки зеленого папоротю.
П’ятий надпис: «Дозволь собі радіти»
9 рожевих півоній, 3 гілочки фрезії, 6 дрібних хризантем.
Обидва букети були яскравими, теплими, ніби усмішка без причини.
Шостий букет
Побажання було простим: великий букет із синіх троянд.
Я використала: 25 синіх троянд.
Вони символізували недосяжне, мрію, таємницю і віру в неможливе. Це був букет для того, хто не боїться хотіти більше, ніж дозволяє реальність.
Сьомий букет
Надпис був дивним і різким. Лише одне слово, великими літерами: «ПРОБАЧ».
Мене це трохи здивувало, але я швидко взялася до роботи:
11 білих троянд — щирість і каяття,
5 блакитних ірисів — надія на розуміння,
3 гілочки оливи — символ миру.
Цей букет був важким емоційно, але дуже чесним.
Закінчуючи останній букет, я швидко віднесла готові композиції до вітрини та кімнати для доставки. Потім поприбирала після себе: зібрала зелене листя, що обсипалося, пелюстки, які впали на підлогу, та рештки крафтового паперу і стрічок, зім’ятих від поспіху.
І саме в цей момент до крамнички зайшла власниця — Руслана Вікторівна. Вона тепло усміхнулася, привіталася з нами, оглянувши квіти уважним, задоволеним поглядом.
— Так, дівчатка, у мене для вас є хороша новина, — сказала вона.
— Я вирішила у четвер та п’ятницю зробити вам вихідні.
— Вау, це круто! — Катя аж підстрибнула від здивування, її очі засяяли.
— Дуже дякую, — щиро сказала Діана.
— Але це ще не все, — додала Руслана Вікторівна. — Цього місяця я підніму вам зарплату удвічі.
Ми стояли з відкритими ротами — здивовані, спантеличені, але неймовірно щасливі.
— А для тебе, Еля, — вона подивилася на мене, — ще й окремий гонорар за ідею з анонімними надписами. Саме вони принесли нам таку популярність. І загалом — дякую за всі твої ідеї.
Я слухала, але ніби крізь воду. Було відчуття, наче я не тут і не на землі — ніби зависла у власному світі, де звуки приглушені, а думки розчиняються.
— Елю… Елю, — покликала власниця.
— Так, — швидко відповіла я.
— У тебе все в порядку? — запитала вона.
Не помітити мого занепокоєння було неважко.
— Так, я в порядку, — сказала я поспіхом, трохи різкіше, ніж хотіла.
— Якщо щось не так — скажи. Ми допоможемо, — м’яко промовила Руслана Вікторівна, обійняла мене й попрощалася.
Коли вона пішла, Катя й Діана одразу підійшли.
— Елю, ти точно в порядку? Ти ще від учора якась не така…
— Та ні, усе добре, — відповіла я. — Просто не виспалася. Пізно лягла, ще й кошмари снилися, тому така сонна.
Дівчата переглянулися, але більше не розпитували. А я знову втупилася у квіти, думаючи, як дивно інколи навіть серед краси можна відчувати тривогу — без причини, без слів.