2. Крамниця

Коли я зайшла до квіткової крамниці, мене одразу огорнув запах свіжих троянд, евкаліпту та мокрої зелені. Дзвіночок над дверима тихо дзенькнув, ніби вітаючи мене. За прилавком стояла жінка років сорока з теплим поглядом і трохи втомленою усмішкою.
— Ви щодо вакансії? — запитала вона.
Я кивнула, відчуваючи, як серце б’ється швидше. Ми недовго розмовляли: я розповіла про свій досвід, про любов до квітів і про те, що шукаю не просто роботу, а місце, де зможу відчувати себе потрібною. Вона уважно слухала, а потім несподівано сказала, що може взяти мене на випробувальний термін.
Того ж дня я вперше складала букет у цьому місті. Мої руки трохи тремтіли, але коли квіти лягли разом, я відчула дивний спокій. Ніби всі тривоги на мить зникли. Кожен букет мав свою історію, і я ловила себе на думці, що, допомагаючи іншим висловити почуття, я потроху зцілюю і власні рани.
Увечері я поверталася додому повз озеро. Вода була спокійна, і в її відображенні я побачила себе іншою — не зламаною, а такою, що вчиться жити далі. Я сіла на лавку й дозволила собі згадати батьків без сліз, із тихою вдячністю за те, що колись у мене було щастя.
Минали дні. Квартира ставала теплішою, місто — менш чужим, а я — сміливішою. Я ще не знала, що це місто приховує для мене зустрічі, які змінять усе, і правду, від якої неможливо буде втекти. Але тепер я була готова дивитися вперед.
І, можливо, саме тут — біля озера, серед квітів і нових облич — починається моя справжня історія.