1. Нове місто

Приїхавши у нове місто, я починаю нове життя.
Тут кожна вулиця для мене — як чистий аркуш, на якому ще немає жодних спогадів. Це місто є для мене незнайомим і чужим, але водночас у ньому є щось привабливе — тиша ранків, повільний ритм і відчуття, ніби воно дає мені шанс почати все з нуля.
Я винайняла невеличку квартиру. Вона здається просторою завдяки великим вікнам, а з них відкривається прекрасний краєвид на озеро. Увечері вода відбиває світло ліхтарів, і тоді здається, що місто шепоче мені свої таємниці. У цій квартирі ще порожньо, але я відчуваю — з часом вона стане моїм прихистком.
Еля згадує той час, коли вони жили з мамою та татом разом. Тоді дім був наповнений сміхом, теплом і запахом маминих страв. Здавалося, що так буде завжди. Але зараз усе не так. Спогади болять, та я вчуся не тікати від них, а приймати як частину себе.
Я почала потроху облаштовуватися: розклала речі, повісила легкі штори, поставила на підвіконня маленьку рослину. Кожна дрібниця ніби говорила мені: «Ти тут не випадково». І хоча самотність часом накочувала хвилею, я знала — це лише початок.
Наступного ранку я вирішила влаштуватися на роботу, бо моїх заощаджень небагато і їх надовго не вистачить. Я побачила вакансію флориста — зовсім недалеко від дому. Мені це здалося знаком. Я завжди любила робити людей щасливими, а квіти — це наші емоції без слів: радість, кохання, підтримка, надія. Я уявила, як створюю букети, вкладаючи в них частинку своєї душі, і зрозуміла — можливо, саме з цього почнеться моє нове, справжнє життя.