Розділ 21.

Закінчивши розповідь, я глянула на Юру. Погляд його був розгублений і водночас здивований. Багато нового відкрилось перед ним. І ця правда стала відром води на голову. Він явно не знав, що сказати, тож лише вчергове обійняв мене та притис до себе. Серце швидко билось у грудях, намагаючись вискочити із них, подих став переривчастим та швидким.

- Я розумію, - мовила я, - що у все це важко повірити, але все ж таки спробуй.

- Не можу сказати, що не вірю та не довіряю тобі, але це для мене все аж занадто. Дещо краще не знати, щоб потім себе не мучити різними домислами та фантазіями. Все те, що ти повідала відкриває для мене інший світ, в який одночасно є таким далеким та недосяжним, міфічним, якщо сказати пряміше, але тепер я усвідомлюю, що він існує. А із цього можна зробити висновок, що є і добрі сили, і злі. І в цій боротьбі, що відбувається між ними, люди лише маленькі пішки. Від нас нічого не залежить, а вони можуть робити все що завгодно.

- Так, це сумно, - мовила я, відчувши, що Юрі немає що більше сказати, - але по іншому не може бути. Але заперечити тобі я усе ж можу. Вибір завжди є. Доля прописана кожному, але є моменти, коли саме ти мусиш зробити крок до свого майбутнього. І тоді вибір буде лише за тобою. Вже набагато пізніше прийдуть наслідки та побиті лікті та коліна від падінь, але все одно усе залежатиме від тебе. Я ж також могла піддатись долі і прожити просте земне життя, яке закінчилось би як і у кожного. Багато дітей, чоловік, плекання сімейного затишку, але я обрала інший шлях. Нехай він був у сотні раз небезпечніший та неймовірніший, і в кінцевому результаті я зазнала невдачі, але шкодувати мені немає про що. Кожен прожитий день приносив для мене щось нове. Я вчилась і навчала, оберігала та була під захистом, ставала вищою та духовнішою. І навіть зараз, коли ми поряд, я дізнаюсь все більше нового про себе. Ті відчуття та почуття, що були для мене табу, у цю мить виграють чарівними променями у моїй душі. І всього цього не було б без одного моменту, коли я вчинила вибір. Все інше прийшло із часом.

- Ти права, як не сумно це визнавати. Я ж також багато разів приймав різного роду рішення у своєму житті, але ніколи не звертав на це уваги. Звичайно нічого глобального вони не змінювали, але наслідки завжди були непередбачуваними. Але я, засліплений та неуважний, не міг помітити звичайних подій, трохи буденних, але таких важливих для мого існування.

- Про це я тобі і намагалась сказати. Вся справа у дрібницях. Вони будують будинок, життя, всесвіт, але водночас можуть все зруйнувати миттєво. Дивись на кожну мить ширше і для тебе відкриється щось нове і цікаве. Те, чого ти не міг помітити до цієї миті. Визначальним моментом є завжди точка вибору.

- Так-так, і якщо я б його не зробив, то зараз ми б не були разом, шукаючи пригод для себе.

По цих словах він посміхнувся і поцілував мене у ніс. Якось лоскотно в мить стало, але я не наважувалась порушити цей момент невірним рухом, тому стримуючи себе, намагалась не думати про це. Ще мить і він підвівся. Погляд його став у раз серйозним і цілеспрямованим.

- Щось не так? – запитала я, намагаючись приховати здивування.

- Чуття. З моменту, як ми перетнули поріг сьогодні, я відчуваю себе якось не так. Ніби щось погане може трапитись, або уже…

- Та ні, не може бути… - намагаючись чи то себе переконати, чи заспокоїти, сказала я, але і сама замислилась над його словами.

І справді, було щось дивне та не природне  у поведінці Сержа та його пасії. Тай за час нашого знайомства я не могла повірити, що він так швидко міг би нас покинути та побігти у справах, залишивши із людиною, яку ми мало знали та ще й у себе на квартирі.

- Ти куди? – швидко запитала я, помітивши, що Юра рухається до виходу.

- Зараз буду, - різко відповів та вибіг, залишивши мене віч-на-віч із своїми здогадками.

Час перейшов на секунди, які в мить почали текти повільно, ніби і стоячи на місці. Я не знаходила собі місця поки його не було. В середині все почало крутитись. Не спокій миттєво заполонив все моє єство.

«Невже кохання так швидко змогло притупити мої відчуття? – почала я себе запитувати. – Адже могла б помітити щось підозріле, якби не рожеві окуляри на моїх очах. Так треба зосередитись!»

Закривши очі та вдихнувши на повні груди, я почала входити у світ інтуїції, шукаючи сама не знаю що. Цього разу мені вдалось зосередитись на внутрішньому і побачити зовнішню суть. Якійсь голоси пролітали повз мене і попереджали про небезпеку. Ще мить і все зупинилось.

Переді мною виникло видіння. Четверо чоловіків їхало у автомобілі, злісно обговорюючи щось між собою. У кожного під курткою була зброя. Найстрашнішим у них були думки, чорні як сама ніч, жахливі як пекло та жорстокі, як демони. Вони швидко наближались до нас, готуючись до найстрашнішого.

Повернувшись душею у кімнату, я жахнулась та скочила на ноги.

- Юра!!! – закричала я і побігла до виходу.

- Не кричи, я тут, - почула я голос із кухні.

- За нами їдуть! – швидко дихаючи, сказала я.

- Знаю, вони вже тут, ось глянь.

І він відчинив жалюзі. Перед під’їздом стояла машина, з якої почали виходити чоловіки, що з’явились у моєму видінні. Одягнені у все чорне, вони почали розглядати по сторонах, певне намагаючись помітити, чи не має за ними переслідувачів.