Розділ 5.

Спати мені явно не хотілось. Сон це, напевне останнє, що я би бажала тієї миті. То ж доїхавши до центральної частини міста, я стала крокувати туди сюди, розмірковуючи над тим, що ж робити далі. Ангеліна пропала з мого поля зору не так давно, але за цей відносно короткий час все перевернулось з ніг на голову. Не знаючи, про що і думати в першу чергу, почала перебирати всі можливі здогадки на її рахунок.

Перше, щось чи точніше хтось все ж таки їй допоміг, адже навряд чи вона була такою щасливою в той день, коли її востаннє бачив Юра. Знаючи її теперішній характер, можна здогадатись, що пропозиція не була надто законною.

Друге, якщо вона була щаслива і усміхнена, це означає, що або в її житті з`явився сенс життя, або не обійшлось без наркотиків та алкоголю.

Третє, раз її шукали якісь бандити, це в черговий раз підтверджує, що не все, чим вона тепер займається, законно.

«Чому ж, не зважаючи на всі події, мене і надалі не покидає відчуття перестороги за неї?!» - подумки запитувала я себе, коли проходила повз пам’ятник Адаму Міцкевичу.

Присівши на одній із лавок, що розташовані у два ряди на площі, ніби перекликаючись між собою, вони чекали нових відвідувачів із новинами, я почала переводити подих.

«Хоча б одна відповідь, або розмова із Василем Петровичем! Допоможіть хоча б хтось!» - кричала та благала я подумки.

- Не кричи так сильно, - мовив трішки хриплуватий голос, - а то люди почують.

Темна постать, що наближалась все ближче до мене, загороджуючи світло, що спадало від ліхтарів, виглядала достатньо ефектно. Темний діловий костюм із яскравою краваткою, лаковані туфлі, що виблискували, відбиваючи  промені нічого світла, та капелюх, який був щільно і глибоко натягнутий на голову.

- Я і не кричу, звідки Ви це взяли? – запитала я.

- Поки що так, але ще трохи і почнете. Я знав, що Вас знайду саме тут. Всіх тягне до цього місця…

- Всі дороги ведуть сюди, - перебила я його.

- Саме так! – погодився він і присів біля мене, відкривши готичні форми обличчя, бліду шкіру, гострий ніс, вузькі, як для типового мешканця міста, очі та довге волосся, яке позаду розвівав вітер. – Ви хотіли допомоги, то я Вам можу допомогти.

- Чим саме? – здивовано запитала я. – Та й крім того, звідки Ви взагалі знаєте, чого я хочу?

- Це питання не є таким важливим, як Ви собі думаєте. Вам потрібні відповіді, можете їх отримати, якщо захочете.

- Але відповідно за це чимось необхідно буде заплатити? Яка ціна?

- Не все одразу. Звичайно, що все має свою ціну, але обмін справедливий. Я Вам даю надію на майбутнє, можливість віднайти втрачене та піти далі у своїх пошуках.

Незнайомець затих, ніби даючи можливість мені задуматись.

- Але що?

- Я думаю, що Ви здогадуєтесь, що мені потрібно.

«Вони ніколи не говорять прямо, ці чорні янголи темної сутності, завжди заходять із далеку, підштовхуючи до того, щоб самому зробити пропозицію, точніше вибрати напрямок холоду, зневіри, болю, страждання та смутку. І скільки б запитань не сипалось в його сторону, вони лише відмовчуватимуться від всього. А ти, неначе наївний піддослідний кролик, сам промовиш ті слова, які так необхідні йому, щоб потім віддати всього себе служінню ночі та її володарю. Стільки разів доводилось боротись із цим і в першу чергу із самою собою, десь глибокого в середині, що зараз особисто для мене це не так уже й страшно. Мій вибір був зроблений за довго до цього моменту, і не зважаючи на події, що зараз відбуваються, нічого не похитне моєї віри!»

- Вибачте, - відповіла я після невеликих роздумів, - але попри всі мої пошуки та Ваші намагання «допомогти» мені, я все ж таки відмовлюсь від цієї пропозиції, якою б привабливою вона не була б. Жертва, на яку я можу зараз піти, занапастить і мене, і ту людину, яку я шукаю і це Ви прекрасно розумієте без моїх слів, які звучать зараз хоч і невпевнено, але зважено.

- Ну, це Ваш вибір, більше такої пропозиції із нашого боку не буде, – мовив незнайомець і льодяним холодом повіяло від його слів.

- Ніколи не кажіть ніколи, ні я, ні Ви своєї долі та фатуму не знаємо до кінця, рано чи пізно наші смуги життя знову можуть перетнутись, і хто його знає, який вибір може бути тоді. А зараз дякую за пропозицію, але я рухатимусь тим шляхом, який мені передбачено без Вашої допомоги.

Незнайомець опустив погляд додолу, а потім різко підняв його назад, і в його очах промайнула ледь помітна тінь вогню, яка так же миттєво і зникла. Далі він мовив:

- Як скажете, тоді нам краще не прощатись, хоч наша розмова і закінчена на цей момент, всього найкращого.

І швидко підвівшись, попрямував площею, залишивши мене на одинці із своїми думками.

«Не завжди варто так голосно, нехай і в думках, - подумала я, дивлячись йому у слід, - кликати на допомогу, адже вона може прийти із любого боку, і не завжди буде безкоштовною. Все у нашому житті має ціну, навіть допомога, а тим більше вона! Потрібно зосередитись на всьому почутому сьогодні, можливо щось я пропустила, або не звернула достатньо уваги. Щось у цьому всьому було не так. Але де прихована та вірна нитка, за яку смикнувши, розкрутиш весь клубок із найменшими втратами?! Де ж Ангеліна?»