Депресія

Липень 1994 року. Будинок Снейпа. 

Це літо було занадто спекотним. Северус нарешті повернувся додому. Хоча він ніколи не вважав таким це місце. В ньому не було яскравих спогадів дитинства, не було і затишних моментів юності. Після смерті батьків, Снейп як привид блукав по порожнім кімнатам, очікуючи нового доручення Дамблдора, чи початку шкільного року. Гоґвортс також не був лагідним для нього. Але там не було на стільки самотньо, як тут, посеред маленького кварталу. Його зневажали як чарівники, так і магли. Бруд, крадії, та загублені люди. Десь зовсім поруч кипіло життя, бігали діти, сварились подружжя. А Він — він напівкровний Принц, своїх темних покоїв. 

Але цього разу все було не так. Мітка на руці починала свербіти, шалено пекти. Що не давало ні їсти, ні спати. Кожного разу він мусив відправляти Дамблдору сову, але так не разу і не отримав відповідь. 

Моментами, йому здавалось, що він змирився зі своєю роллю няньки. Але це здавалось до тих пір, доки він знову не зустрічав хлопця. З першого дня, як Гаррі прибув у Гоґвортс, в них склалася взаємна та міцна антипатія. Кожного разу, коли трійця потрапляла у небезпеку, Снейп був готовий розірватись на шматки, та самотужки їх вбити.  

Невже в цьому і є краса батьківства? Купа лайна, турбот і не краплі вдячності? 

Щоб відволіктись від думок, та очікування нового доручення директора, Северус вирішив зробити те, чого не робив багато років. Він вирішив пройтись по знайомим вулицям.  

Сірі будинки зливались в лінії. Снейп і не помітив, як підійшов до старого дитячого майданчика. Гойдалки на ньому бачили і кращі часи, але що це? Він уважно придивився. Під деревом сиділа руда дівчина, ій було не більше 25. Він бачив лише її стрункий силует та волосся, але на мить його серце завмерло. Лілі? 

Він стояв не ворухнувшись, ніби боявся злякати привид минулого. Він вдивлявся, вдивлявся… Дівчина зовсім не помічала його. 

Ввечері він сидів у своєму кріслі й зневажав себе, що не зміг підійти ближче. Цієї ночі він не зімкнув очей. Невже таке можливо? Через стільки років?  

Як тільки зійшло сонце, він вирішив повернутись туди, й ще раз все перевірити. Але Лілі там не було. Він почув великий смуток. «Який я йолоп. Може я почав втрачати глузд?» — лунали його думки. Та повертаючись додому, він знову побачив рудоволосу красуню біля кафе. Вона сиділа на літній терасі, читала книжку, помішуючи ложкою каву. Він зупинився в парі метрів, та намагався побачити її обличчя. Звісно, ця дівчина була не Лілі. В неї були блакитні очі, трохи менші вуста, та родимка на шиї. Але вона була неймовірно схожа на Лілі. Його Лілі…. Дівчина захопливо гортала книжку, на секунду підвела очі, та знову поринула у сторінки. 

Він перестав помічати сигнали мітки, перестав бачити скільки пройшло часу, але кожного ранку він біг по своєму кварталу, намагаючись зустріти її знову. Снейп вивчив, що рівно о восьмій, вона займає один і той самий столик у кафе, п'є одну й ту саму каву, а потім йде до дитячого центру. Можливо вона там працює?  

Так минув тиждень, і жодного разу Северус не наважився підійти познайомитись. Нарешті, він надів свій найкращий костюм, зав'язав резинкою довге волосся. Навіть знайшов парфум. Продавець в магазині сказала, що це самий популярний аромат для чоловіків в цьому сезоні.  

Коли Снейп йшов до кафе, то побачив продавця квітів, довго не роздумуючи, він купив усі ромашки та сказав собі: «Все, назад ходу нема.» Коли Северус прийшов на місце, дівчини не було. Це його трохи збентежило. Він підійшов до найближчої преси, та побачив що сьогодні неділя. «Як я міг про це не подумати, можливо в неї вихідний? Я навіть не замислювався де вона мешкає.» Тоді Севе вирішив прийти до того місця, де вона проводила найбільше часу, до дитячого центру. Можливо, там хтось її знає, хоча б залишу квіти. 

На вулиці погода змінилась, і день став доволі прохолодний. Біля центру незнайомки не було, а працівники сказали, що дівчина зі схожою зовнішністю в них не працює. Снейп залишив адресу, на випадок, якщо вона з'явиться, з розчарування викинув квіти, та пішов до себе. 

Ще декілька днів він блукав містом, але так і не знайшов рудоволосу красуню. Це його лютило і пригнічувало, він навіть почав замислюватись, чи було це насправді. 

В один з липневих днів, Северус зустрів «Свою Лілі» знову, вона сиділа на дитячому майданчику. Снейп почав йти їй на зустріч, як в нього врізався хлопець, років п'яти. Крикнувши «вибачте», він підбіг до дівчини та міцно її обійняв. Нова хвиля смутку нагорнула його. «Так, напевно це її син. Чому я вирішив, що вона вільна?» Це було останньою крапкою. Северус вирішив для себе, що більше не буде її шукати та переслідувати.  

Повернувшись додому, він побачив на порозі Дамблдора: 

— Добрий вечір, Северусе, — привітався той. 
— Не знаю, чим забов'язаний, в такий вечір, — відповів Снейп, тільки зараз зрозумівши, що геть забув відправляти йому сову. 
— Може спочатку увійдемо? — запитав директор. 

Северус відчинив двері, пропускаючи Албуса у вітальню та запропонував каву. 

— Ти зник, Северусе, я тобі відправив більше десятка листів, — Дамблдор показав на невеличку гору конвертів біля вікна. 

«І як я міг їх не помітити?» — здивувався Снейп, приходячи до тями.  

— Нам треба обговорити чемпіонат світу по Квідичу. Невже ти не читав газет? 


***** 

Літо закінчувалось, а з ним починалося все більше клопотів, враховуючи останні події. Снейп вирішив повернутись до Гоґвортсу раніше. Коли він зачиняв двері своєї квартири, хтось з ним привітався. Він обернувся і побачив її. Ту дівчину, що декілька тижнів займала його думки. 

— Добрий день, ми знайомі? — Запитала вона — Мені сказали, що ви мене шукали? 

— Я мабуть обізнався, пробачте, — холодно відповів Снейп. 

Він зовсім забув, що залишив свою адресу у центрі, на вулиці лунав гомін птахів, а від прекрасної незнайомки йшов бузковий аромат. 

— Я так не вважаю. Ви більше тижня мене переслідували. — по її голосу, було не зовсім зрозумілі емоції. 

— Все це вже не має значення, я сьогодні поїду. — чомусь Северусу стало прикро, що вона знайшла його саме в такий день. 

— Може вип'ємо кави? Перший і останній раз? 

В нього була тисяча причин, щоб відмовитись, але він сам не помітив, як сказав «так». 

Через годину вони сиділи в затишному кафе, та мило спілкувались. Її зввли Джессі, вона навчалась в медичному університеті, а сюди приїхала на літо. Розмовляти з нею було легко. Він усіляко уникав тему, хто він такий, але уважно слухав її історії про музику, кіно, квіти, живопис. Хоч сам майже нічого не розумів в цьому. 

— Мені шкода, що я не зустрів вас раніше, — хрипло відповів Снейп. 

— А що змінилось? — дівчина була трохи збентежена.  

— Сьогодні я поїду, і скоріш за все назавжди. Тим паче, в вас є чоловік та дитина. — Він допив каву, та покликав офіціанта, щоб оплатити за сніданок. 

Між ними пролетів якийсь холод. Але дівчина не забарилась з відповіддю. 

— Ви про Чарлі? — Вона посміхнулася, але потім її голос став сумним, — Це мій племінник. Ви не подумайте про мене поганого, але в нас з сестрою завжди були важкі відносини. Але одного дня, я наговорила їй багато зайвого…. 

Северус мовчав, а вона продовжувала: 

— Ми з нею не спілкувались багато років, а минулої зими, їх машина потрапила в аварію. Хлопчик знаходився з нашими батьками, але після смерті сестри його відправили до дитячого центру. Я усіма силами хотіла б забрати його до себе, але не можу. Поки що не можу. В батьків не дозволяє здоров'я,  ця трагедія дуже сколихнула їх.  А мені потрібно довчитися, знайти роботу, я навіть не уявляю, як жити з дитиною. Але Чарлі дуже до мене тягнеться, і від цього ще складніше… 

Вона закінчила, дістала з сумочки серветку та протерла очі. 

— Ви любите хлопця, не дивлячись ні на що? — запитав Северус. 

— Так, мені здається, що люблю, — знову з посмішкою відповіла вона. — навіть якщо я ненавиділа свою сестру, але цей хлопець, він змінив мене. 

— Через скільки років ви побачили, що можете його любити?  

— Завжди. 

Снейпу здалось, що він зрозумів щось дуже важливе. В середині в нього зародився цілий світ. Його світ…