Торг

30.08.1993 рік. Гоґвортс. Велика Зала. 8:00 ранку. 

Сьогодняшній ранок був особливим. Вчителі Гоґвортсу зібрались на нараду у шкільній їдальні.  Усі присутні зручно розмістились за столом Грифіндору. Сьогодні в залі були нейтральні сірі штори, на зачаклованій стелі яскраво світило сонце, легкі хмаринки швидко плили у бік вікна. Тисячі свічок мерехтіли на стінах. Професора Дамблдора ще не було. Професор Макгонагалл сиділа біля мадам Помфрі, та уважно слухала її розповідь про коріння мандрагори. Професор Флитвік сперечався з професором Бінсом, професор Спраут з притрушеною землею мантією тримала в руках якусь квітку та намагалась підв'язати її до невеличкої палички. Професор Снейп сидів з самого краю столу, поруч з Мадам Гуч, яка гортала журнал «Квідич сьогодні». 
На обличчі Северуса відображалась нудьга, йому не подобалось знаходитись на таких засадах. Тим паче, він все очікував, коли ж з'явиться  Ремус Люпин. Ця новина вже місяць не давала йому спокою. Як Дамблдор міг допустити до викладання в школі цю істоту. І Снейп вже не один раз намагався переконати директора в хибності цього рішення. Кожний раз, коли двері відчинялись, йому здавалось, що зараз він побачить саме його. Цікаво, якй на Ремуса вплинули ці роки? «Я довіряю йому, Северусе, цього має бути достатньо!» — лунали в голові слова Дамблдора. 

Двері знову відчинилися, на цей раз увійшов сам директор. На Албусі була ніжно-блакитна мантія, та гірчичного кольору капелюх. Він повільно оглянув усіх присутніх та почав промову: 

— Радий бачити, вас всіх, у стінах цієї школи, — Северусу здалось, що директор трохи затримав на ньому погляд. — Але я бачу, що дехто запізнюється. 

Професор Макгонагалл пристала, та доповіла, що Сивіла не збирається спускатись зі своєї вежі, та потім сама зайде за шкільним розкладом. По голосу професорки, було зрозуміло, що вона не дуже полюбляє цього викладача.  

Дамблдор присів у центрі столу і збори почались. Через десять хвилин двері великої зали відчинились, та влетів Рубіус Геґрід, тяжко видихаючи та тримаючись за бік: 

— Вибачте за запізнення, професоре Дамблдор. 

Геґрід почав пробиратись до свого місця, а це було дуже не просто. Його зріст був значно більший, ніж в звичайної людини, тому для лісничого Гоґвортсу виділили одразу два стільця. Поки він намагався вмоститись, ледве не перекинув стіл та зачепив ліктем професора Флитвіка. Останній, в свою чергу зойкнув, та вчепився за стілець професора Бінса, щоб не опинитись під столом. Геґрід відкашлявся та вибачився перед професором. 

Директор зачекав, поки всі заспокояться, та продовжив обговорювати викладацький склад. Він радісно повідомив, що в цьому семестрі Догляд за магічними істотами буде викладати Рубіус Геґрід. Більшість професорів подивились на директора так, ніби він з'їхав з глузду. А сам велетень так розчулився, що гряцнув рукою, розміром зі сковороду, по столу, да так сильно, що декілька книг підлетіло в повітря. Потім дістав з кишені брудну скатертину, та голосно шмаркнувся в неї. 

Северусу було все цікавіше, що змусило Албуса, до таких дивних змін в цьому році. Схоже після торічної історії в школі, все менше людей погоджувалось тут працювати. Довірити дітей, незграбному велетню, який був ще й п'яницею, не мав магічної освіти але дуже полюбляв вирощувати монстрів. Мабуть він дійсно буде під стать Ремусу. Тут він почув як Макгонагалл звертається до директора та вийшов за своїх думок: «Професоре, але ви не сказали головного, хто в цьому році буде викладати захист від темних мистецтв?» 

Так, дійсно, це була щорічна проблема, цю посаду вважали проклятою, так як вже багато років ніхто не міг на ній втриматись більше двох семестрів.  

— Цей викладач прибуде завтра, разом з учнями. Багато з вас вже його знають, тому я вважаю, що він легко увійде в наш колектив, — відповів Дамблдор і змінив тему. — Всі ми читали «Щоденний віщун», та знаємо що трапилось в Азкабані. Тому міністерство наполягло, на присутності дементорів навколо Гоґвортсу та території Гоґсміду. Скажу одразу, що мені ця ідея не до вподоби. Усім варто бути дуже пильними. Вони прибудуть сьогодні ввечері. 

По залу покотились легкі стурбовані пошепки. Геґрід голосно гикнув, бо прекрасно пам'ятає, на що здатні ці створіння. Дамблдору довелось трохи постукати по столу, щоб вгомонити вчителів. І вони перейшли до обговорення шкільного розкладу. 

— Професоре, — подала голос Макгонагалл, — я не дуже розумію, як саме ви збираєтесь допомогти міс Грейнджер зі шкільними предметами. Я зверталася до вас ще в червні, так, як вона обрала усі нові дисципліни. А у цьому розкладі стародавні руни, наприклад, співпадають з віщуванням. 

Дамблдор уважно подивився на професорку та промовив: 

— Не бачу у цьому жодних проблем. Для такої обдарованої студентки, міністерство виділило дещо, — він посунув руку у кишеню, та дістав маленьку підвіску, виблискуючу золотом. 

Снейп, який до цього робив вигляд, що уважно роздивляється новий розклад, підвів голову, та побачив у руках директора невеличкий ланцюжок, на якому висів часоворот. Ось він, мій останній шанс, подумав Северус. 

Вечір того ж дня, кабінет Дамблдора. 

Снейп схвильовано постукав в двері та увійшов: 

— Ви мене кликали, директоре? 

Ніхто не відповів, і він уважно оглянув кабінет. Картині рами сьогодні були пусті, мабуть директори ще не повернулись літніх канікул. Не було навіть феніксу. У шафі щось невпинно булькало. На столі, заваленому книгами, був якийсь невеличкий предмет. Він відзеркалював світло луни. Спочатку Северусу здалось, що це маленьке дзеркальце, але придивившись уважно, побачив часоворот. «Невже так просто?» подумав Снейп, та простягнув руку. Він очікував, що будь-який момент проявиться якась пастка, або зайде професор Дамблдор. Доторкнувшись до ланцюжка, він зрозумів, що нічого не трапилось. Взяв часоворот до руки, та уважно роздивився. Часу гаяти не було.  

***** 

Северус і сам не зрозумів як опинився в Гоґсміді. Було доволі прохолодно. Але це не був звичний йому Гоґсмід. Він виглядав молодшим, років на 13. Ще не всі магазини відчинились, лиш інколи бували випадкові перехожі. Снейп сховався в найближчому закутку. Та наклав на себе дезиллюмінаційні чари. 

Він тихенько примостився у зручному місці, щоб не натрапити на звичайних перехожих та став спостерігати. Невдовзі, посеред вулиці з'явився чоловік, на вигляд років 70, в дорожній сірій мантії. Довге срібне волосся зливалося з густою бородою. Снейп заховався за найближчим магазином, так як розумів, що Албус завжди відчуває, коли хтось за ним стежить. Дамблдор відтряхнув поділ своєї мантії, озирнувся, та направився в бік «Кабанячої Голови». Северус трохи зачекав, та направився слідом. 

Директор зник у трактирі, а Снейп  замешкав. Він добре пам'ятав цей день, тому підійшов до вікна та зазирнув. Там за всі роки зовсім нічого не змінилось. Такі ж дивакуваті відвідувачі, місце злодіїв та тих, хто хоче заховатись. Товстий бармен, з козиною бородкою, відсутність світла та багато пилюки. Здавалось що пил, це і є невід'ємна частина цього закладу. А там, в самому дальньому закутку, в чорному плащі з накинутим капюшоном, сидів він сам. Директор не звернув на це жодної уваги, кинув декілька монет бермену, та відправився на гору.  

За ним пішов і той, молодий Северус. Снейп залишився на вулиці, він знав, яку саме розмову зараз підслуховує його копія. Він міг би зупинити себе, увірватись. Але щось сковало його, він почув як грудочки підійшли до горла, та присів на землю. «Мерлінова борода, який я жалюгідний.» — подумав Северус.