Гнів

1991 рік. Гоґвортс. Кабінет Дамблдора. Одинадцята вечора. 

— Ну і як тобі перший тиждень навчального року? — Запитав Дамблдор, сидячі у директорському кріслі. 

За дев'ять років у цьому кабінеті майже нічого не змінилося, хіба що магічних речей стало трохи більше. Єдиним освітленням було нічне небо,  яке пробивалось у кімнату разом з легеньким вітерцем. На вулиці не було ні хмаринки. Старець дивився на співрозмовника і ласував своїми улюбленими лимонними часточками. Але потім його сірі глибокі очі почали весело роздивлятись солодощі на столі крізь окуляри-половинки. Здавалось він ніби забув, що не один в кабінеті та щойно задав питання. Сьогодні Албус був одягнутий у пурпурну мантію з вишитими зірочками. Вони складали точну копію неба навколо планети Сатурн. На голові сидів такого ж кольору новенький капелюх. На столі в директора рідко був безлад, але сьогодні був саме такий день. Там лежала купа книг, пару листів пергаменту, жменька цукерок та набір гусячих пір'в. З під однієї книжки виглядав свіженький номер «Щоденного віщуна». Що на обкладинці було неможливо розгледіти, але виднілися пару невеличких заголовків: «Наймодніші зачіски для чаклунок 90-х», «Гаррі Поттер прибув у Гоґвортс», «Що буде, якщо змішати кров дракона з...». З чим збирались змішувати кров дракона видно не було, так як саме в цьому місці починалась постійно збільшуючась гора обгорток від цукерок. П'єдестал фенікса сьогодні був порожній, але відкрите вікно свідчило, що він скоро має повернутись з прогулянки.  

— Ви мене викликали в таку пізню годину, щоб обговорити навчальний процес, професоре? — Запитала ледве видніючась постать біля дверей. Місячне світло падало на її обличчя, від чого воно здавалося ще більш сірим та блідим. На обличчі з'являлися перші зморшки, а чорне сальне волосся доходило до плечей. На відвідувачі була старенька нічна мантія,  чорна як і волосся та темно-синій ковпак. 

— Ти знаєш, що я хочу сказати, — посміхнувся директор. — Ти вже познайомився з хлопчиком? У вас нещодавно було заняття по зіллям для першокурсників. 

— Так, познайомився, — проскрежетав Северус, ніби згадував щось огидне. — Він точна копія свого батька. Такий жалюгідний, зарозумілий та нахабний…. 

— Нуж бо, професоре, — перервав палку річ Дамблдор. — Це тільки перший тиждень навчання. Я гадаю, вам варто пильніше придивитися до хлопчика. Згодом ти зрозумієш, що він набагато більше схожий на свою мати. 

На обличчі Снейпа заграли вилиці. Було помітно, що йому неприємний сам факт цієї бесіди. «Легко йому зараз балакати. Він так каже про дитину, ніби пропонує мені купити новенький казан, та намагається в протертому дні знайти вигідий бік». — Думав про себе Северус. 

— Як накажете професор, — промовив він, після короткої паузи, — Якщо це все, то дозвольте піти до себе? 

— Є де що, — відповів Дамблдор, поглядаючи на вікно. — Я хотів би, щоб ти придивився за професором Квірелом. Схоже він дуже змінився, після своєї останньої подорожі. 

— Це якось пов'язано з безпекою хлопця? — Спросив Снейп. 

— І так, і ні, — Дамблдор схоже щось примітив у небі, підвівся до вікна та протягнув руку, на яку, плавно приземлився фенікс. 

— Але Темний Лорд давно зник! Вже біля десяти років на нього не було жодного натяку. — Северус спостерігав, як директор лагідно проводить рукою по барвистому пір'ю. Птах від задоволення почав жмурити очі. 

— Волдеморт обов'язково повернеться, і ми повинні бути готові, — тільки зараз Снейп помітив, яким втомленим виглядає директор.  

— Невже знову буде війна? — Запитав Северус. 

— Буде, але ми повинні дати Гаррі, якомога більше часу, щоб насолодитись дитинством. 
 

*****

Сьогоднішній Хелловін був надзвичайним. Ще ніколи Гоґвортс не прикрашали так гарно. Тисячі гарбузів літали по всьому замку. Це було не просто свято. Це було десятиріччя зникнення Того-Кого-Неможна-Називати. Деякі вчителі відпросились, щоб вшанувати пам'ять загиблих на війні рідних. 

Снейп сидів у своєму кабінеті та заповнював класний журнал. Тут було холодно і темно. В невеличкому каміні варилось якесь зілля, та видавало тонкий аромат лілій. В його голові лунало багато думок, але найбільше його обурювало, що Дамблдор не відпустив його у Годрикову Впадину. Сам директор, хоч і був звідти родом, ніколи не згадував про свою родину. Снейп так і не дізнався, за що саме користь себе директор, але йому здавалось, що це якось пов'язано. Дверь кабінета відчинилась. 

— Коли заходите в кабінет вчителя потрібно спочатку постукати, — гаркнув Северус, але коли підвів очі, то побачив, що це стоїть сам Альбус. «Ось собі і згадай Мерліна». 

— Вибачте, професоре Снейп, — промовив Директор. Сьогодні на ньому була святкова мантія гарбузового кольору. — Я гадав, що посада директора, дає мені певні привілеї. 

— Це ви, мене вибачте, професоре, — відповів підводячись Снейп. — Я гадав, що це хтось з учнів або Півз. 

— Півз зараз на третьому поверсі. Ховається в лицарських обладунках, та лякає перехожих учнів, — Дамблдор начаклував собі крісло та присів. Він повільно оглянув кабінет, та затримав очі на казанку і додав — Ммм, який приємний аромат м'яти та лимона. 

Северус не звернув на це ніякої уваги, тоді директор продовжив: 

— Я нагадаю, що хотів би бачити тебе на сьогоднішньому святі, — директор сидів спокійно, поклавши одну ногу на іншу, приманив до себе журнал та почав його гортати. — Ти знову зняв бали з Грифіндора? 

— Настійки та зілля – це моя дисципліна, професоре, — Відповів Снейп, уважно дивлячись на Дамблдора. — І я сам взмозі вирішити, що і кому ставити. В Поттера немає жодних талантів, він надто неуважний. 

Снейп це випалив з такою злістю, яку сам не очікував від себе. 

— Я гадаю, тобі треба спробувати ще раз. Я бачу, як ти від мене замикаєшся, Северусе. Ти ще ніколи не був такий сильний в оклюменції. Але Гаррі не винний в тому, що трапилось. Чекаю тебе на святі. 

Дамблдор різко підвівся, та вийшов з кабінету, разом з ним зникло і крісло. 

*****