Розділ 26. Нова співробітниця

Лада Ліхаретті стояла на пероні в ефірній сукні пісочного кольору і береті. Руді кучері постійно норовили вибитися з зачіски,  наповзаючи на очі.

- О, нарешті! - Вигукнула вона, помітивши поліцейських, які стояли з її ім'ям на табличці біля перону, - будь ласка, допоможіть мені з сумками! Вони дуже важкі!

- Міс Ліхаретті? Звісно, давайте. Куди вас підкинути? – обидва охоронці закону, аж ніяк не молодого віку, послужливо запихкали, піднімаючи сумки.

Варто зауважити, що Міс Ліхаретті була дуже приваблива, але самотня. Робота – ось що було пріоритетом у її житті. І дівчина досить багато досягла - у свої 27 років вона вже була призначена начальником південного патруля в Лікверг. Хоча, Лада, чесно кажучи, не одразу хотіла їхати до міста з такою поганою репутацією. Та й батьки були категорично проти.

Але коли їй повідомили, що начальник поліції там - її кумир, найкращий із їхніх працівників - Альфред Бейті, Лада відразу зібрала речі і сіла на потяг. Упустити можливість побачитися з такою великою людиною? Та ніколи!

Альфред Бейті був відомий у столиці як геніальний поліцейський. Почавши свою кар'єру ще в молодому віці, він щороку захоплював своє начальство новими подвигами. Перше його велике розслідування було навіть опубліковано у «Столичному віснику», а це було дуже почесно. Містер Бейті знайшов викрадену з музею скульптуру, яку злочинці замаскували під манекен. Самі лиходії були власниками магазину одягу, що бажали розбагатіти. А наступна велика справа, яка особливо захоплювала Ладу – порятунок викраденої жінки, яку використовували для шантажу. Альфред отримав ножове поранення у сутичці з бандитами, але все одно продовжив операцію та врятував нещасну заручницю. Лада була в захваті від того, як поліцейський мужньо і благородно поводився із затриманими злочинцями.

Управління поселило Ладу в маленькій квартирі неподалік відділення поліції. Вона саме оглядала приміщення, поки на другий поверх затягували її речі двоє поважних патрульних.

- Ось і все, Міс Ліхаретті! Ви залишитеся тут? - Заговорив, переводячи подих, один з них.

- О ні, я хочу поїхати у відділення одразу. Містер Бейті напевно чекає на мене! - промовила дівчина трохи схвильованим голосом.

І ось, нарешті, вона піднімалася до кабінету цього відомого поліцейського, свого майбутнього начальника. Секретарка проводила її, принагідно розповідаючи про суворість Бейті. Але Лада не слухала, вона готувала свою промову і прокручувала в голові варіанти діалогів.

- Містер Бейті, до вас Міс Ліхаретті, - оголосила секретарка, стукаючи до кабінету.

– Хто? Мені зараз не до журналістів, хай навіть не сподіваються! - розсердився Бейти, якому в голову окрім зради дружини та її сестри нічого не лізло.

– Це не журналіст. Це ваша нова співробітниця, Міс Лада Ліхаретті, нова начальниця південного патруля.

- А, так! Добре, нехай зайде.

Лада впевнено зайшла до кабінету, з порога приголомшивши Альфреда своєю красою та твердістю кроку. Лада теж зауважила, що поліцейський куди краще виглядає, ніж на сірих фотографіях газет. Дівчина примітила також, що Бейти відразу справляє враження «столичного», що асоціювалося у Лади з благородством і важливістю.

- Містер Альфред Бейті? Я дуже рада з вами познайомитись! Я приїхала, ну, ви, напевно, знаєте, що я буду замість... А, ну, звичайно, ви знаєте! Вибачте мені, я трохи нервую. Я Лада, - прощебетала дівчина і простягла руку.

Поліцейський кивнув, трохи торкнувшись пальців дівчини. Незручно відвівши очі, Лада оптимістично продовжила.

- Дозвольте сказати, я ваша велика шанувальниця! Я ознайомилася із усіма вашими справами, ви просто геній поліції, як Шерлок Холмс!

- Шерлок Холмс не був поліцейським і зневажав поліцію, - зітхнувши, зауважив Альфред, хоча його самолюбство було зворушено промовою підлеглої.

- Так! Так, звичайно. Тоді ви як Лестрейд, хоч ні, це погане порівняння... Вибачте, Ви повинні були передати мені справи, правда?

- Так, сідайте Місіс... Гм?

- Міс, Міс Ліхаретті.

- Добре. Ось усі папки зі справами вашого попередника. Та вже не легка вам дісталася робота, еге ж, - з усмішкою помітив Бейти, пом'якшившись по відношенню до дівчини.

- О, не хвилюйтесь, робота - це моє все. Батьки кажуть, я надто мало часу приділяю собі, але для мене пріоритетом є лише справи, – запевнила поліцейська. Бейті такий настрій припав до душі.

«Ну ось, бувають нормальні жінки!» - подумав він і схвально кивнув.

- Ну тоді приступайте. Злочинців вам вистачить, я певен.

- Містер Бейті, вибачте за таке нахабство, але чи не розпишіться ви на моїй картці? Я ваша фанатка, а працювати з вами – це моя мрія! – Лада простягла картку з робочою фотографією Альфреда. Чоловікові це дуже лестило. Він уже почав перейматися симпатією до дівчини, яка так по-дитячому просила його про автограф. І він розчерком вивів поверх фотографії свій підпис.

Поки інформації про Джоанну не було, Альфред включився до Лікверзької буденності. Він тепер ночував на роботі, щоб уникнути неприємної розмови з Ліндою. Щоб трохи розвіятись, він вирішив навідатися до кабінету нової підлеглої. Він був поверхом нижче, навпроти кабінету Діксона.

- Як ваші справи... - хотів було спитати Бейти, заходячи до кабінету, але зачепився об натягнуту червону нитку на рівні його ступней. Не втримавши рівноваги, він усім тілом розпластався на підлозі.

- Ой! - скрикнула Лада і поспішила на допомогу до свого боса, - який жах! Перепрошую, я мала прибрати це.

- Ви ловите злочинців ниткою біля дверей свого кабінету, Міс Ліхаретті? - засміявся Альфред, підводячись і оправляючи костюм.

– Що? Ах, ні, це – візуальні чинники, вони трохи допомагають у роботі. Ось, подивіться: он там – Головний Банк міста (вона вказала на коробку в центрі кімнати), до нього ведуть 5 вулиць – це нитки. На трьох із них багато розгалужень, що ведуть до прохідних дворів. Але тільки одна йде прямо по лінії каналізації, одна з яких прямо під пожежним виходом з банку. Якщо пробратися по каналізації і прорізати, ну, пробурити там отвір, злочинець потрапляє прямо в тил! А потім спокійно йде з грошима і ховається на розгалуженій вулиці. Як мій попередник цього не помітив?