Розділ 18. Вихід є завжди

Колл мляво розплющив очі. Навколо було темно і тільки десь мерехтіло холодне слабке світло. Сире повітря пропахло наскрізь медикаментозним запахом та спиртом. Здалеку лунали різкі, але приглушені звуки, як Колл потім зрозумів - голоси.

Все його тіло боліло, голова розколювалася. Хлопець спробував поворухнутись, але по всьому тілу відгукнулися різким болем синці та садна. Думки ще плуталися і спогади не хотіли повертатися. Вони з Джо були в лісі, печера, потім Джо втекла... Ні, вона пішла вранці на озеро, потім вони тікали, вона тікала, потім...

Нарешті ланцюжок вишикувався і виразно згадався допит від боса мафії, Алана Грода. Було дивно, чому люди Грода його не вбили, може ще будуть катувати? Але перемотані боки переконали Колла у протилежному. Його лікували, значить хтось зупинив побої та забрав його до шпиталю. І тут до Колла стало доходити, він...

- В'язень! – гукнув хлопця тюремний лікар. Тепер лише Колл роздивився місце, де знаходився. У невеликому задушливому підвальному приміщенні більше поранених нікого не було, тільки порожні ліжка.

- Він прийшов до тями? - спитав якийсь голос, явно маючи на увазі Колла, - ну от і відведіть його в камеру, нема чого йому тут валятися. Посидить там до суду, як усі.

- Як накажете, - з якоюсь байдужістю і водночас жалем вимовив лікар.

Колл потроху розумів. Тепер у нього виникало кілька запитань. Чи здав його Алан у поліцію? Чи його також затримали? І чи зловили Джо?

Ці питання треба було дуже обережно поставити. Але невдовзі відповіді відкрилися самі собою. Після того, як йому нашвидку оголосили звинувачення і за яким правом його затримують тут, доглядач грубо схопив Колла і потяг до тюремних камер.

Камер у в'язниці не вистачало, частина з них була в такому стані, що Містер Бейті не дозволив садити туди людей, навіть злочинців. Взагалі, у Лікверзі була лише одна в'язниця, зовсім невелика. Туди садили ворогів Грода та просто тих, хто відмовлявся платити данину. Останнім часом так і взагалі, в'язниця стояла спустошена, але, на жаль, не від бездоганності міста. В'язнів розміщували по двоє, і Колл з цікавістю заглядав у кожну «клітку», намагаючись передбачити, з ким його посадять. Було б добре, звичайно, побачити Фінна, але його ніде не було.

Нарешті наглядач підвів Колла до камери і відкривши, закинув туди нового в'язня. У кутку сиділа важка постать і мовчки дивилася на того, що увійшов. Колл мимоволі ковтнув і позадкував. Він значно перелякався, коли побачив людину, яка нещодавно намагалася його прикінчити.

Алан Грод грізно вдивлявся в кволий силует і нарешті, впізнавши нового сусіда, хмикнув.

- А, це ти, - посміхнувся в'язень.

- Да-а, тебе я не очікував тут побачити! - з підробленим подивом і єхидством сказав Колл, намагаючись не виявляти страху.

- Наче не чекав! А ти-то маєш радіти! Ці клопи врятували тобі життя.

- Врятували? Вони мені її споганили! Яке життя у тюрязі? Я тільки шкодую, що твої люди так довго копалися і не прибили мене раніше.

- А ти, я бачу, прямо-таки філософ! Хоча правильно говориш. Адже тебе ще катувати будуть - те саме питання. Тільки поліція не ми – у них методи не чесні, не за нашими правилами! Що захочуть, то з тобою й зроблять, - задоволено відкинувся Грод, побачивши свою перевагу над співрозмовником. Колл видавив слабку посмішку, намагаючись набути невимушеного вигляду, мовляв: «Ну доля, значить».

- Але я їм все одно нічого не скажу , - сказав він, вишкіряючи зуби. Зуби у Колла були напрочуд міцні – за всі ті побої він не втратив жодного.

- А звідки така впевненість? Ти сильний і зухвалий, але поліція саме таких любить. Думаєш вирубився і все, не розв'яжуть тобі язик? - Запитав Алан, явно намагаючись налякати хлопця і вивести з себе.

- Я не знаю, де Джо. Вона пішла. Взяла гроші та пішла. Думаєш, розповім їм того, чого сам не знаю?

- Не брешеш, чи що? - Грод спантеличено подивився на людину, що притулилася до стіни, яку ще зовсім недавно вважав міцним горішком. Тепер все уявлялося зовсім в іншому світлі.

- Ні, не брешу.

Алан задумався, адже кмітливість і спритність Колла могла зіграти йому на руку. Він не стане суперечити йому – надто боїться. Хоч він і грає сміливого та безстрашного, але всередині боягуз, Грод бачив це. І злочинець вирішив поки що не чіпати співкамерника і навіть зійтися з ним ближче.

Ішов суд. Суддя був надісланий з іншого міста, на запит Містера Бейті, оскільки суддя Лікверга теж був заарештований за численну співпрацю з Чорним Метеликом. Процес йшов, різним бандитам винесли різні терміни, дехто сів на рік, дехто – на довічно. Суддя був невблаганно суворий, нікому нічого не спускали. Однак він і вимагав доказів у деяких справах.

Алана засудили до 30 років ув'язнення у виправній колонії. Так як колоній у Лікверзі не було, його мали б незабаром відправити до іншого міста. Його засудили за пограбування у величезних масштабах, організацію злочинних пограбувань у банді, за крадіжку у законі. Багато злочинів лише опосередковано вказували на причастя Містера Грода, тому за багато його не засудили. Наприклад, Алан ніколи не вбивав своїми руками. Його мали вислати за місяць.

На суд не прийшла Місіс Грод. Колишня Місіс Грод, яка тепер повернулася до дівочого прізвища – Бенкхед. Так як у її чоловіка відібрали все майно, вона повернулася до скромної квартири своїх батьків, забравши собак. Звичайно ж вона відразу розлучилася з Аланом. Вона ніколи не любила його, а любила його гроші та владу. Вона вважала, що влаштувалася дуже добре, під заступництвом боса Лікверзької мафії. А тепер, коли грошей не стало, вона поспішила втекти. Та й небезпека сісти разом із колишнім чоловіком її сильно лякала. Помінявши прізвище і зам’явши всі деталі розлучення та шлюбу, вона не забарилася залягти на дно.

Колла засудили до 5 років ув'язнення за пограбування банків та деякі випадки «кишенькових» крадіжок. Знову ж таки, через брак інформаційної бази було піднято лише нещодавні випадки. На щастя для Колла, це не потягнуло на великий термін. До «переїзду» Алана вони ще були співкамерниками.