Розділ 16. Між двома вогнями

Лінда була сама не своя, хоч і намагалася не подавати виду. Але звірячий страх, що охоплював її щоразу, коли вона перетиналася з Коллом було складно стримати. Поруч із нею знаходився злочинець, і Лінда відчувала себе жертвою. А їй довелося навіть залишитися з ним наодинці одного разу.

Лінда прокинулася пізніше за всіх і не застала Джоанну в печері. Як виявилось, сестра пішла набрати води до джерел. Колл сидів в іншому кутку печери на своїй підстилці. Він глянув на Лінду, помітивши рух. У його погляді явно прочитувалася ненависть, яку він навіть не приховував. Ну, звичайно, вона ж «дружина того клопа», як він часто казав.

- Де Джоанна? – тихо запитала Лінда, зі страхом що будь-яким рухом викличе спалах гніву в хлопця. Але на її здивування Колл відповів досить спокійно і повернувся до того, що він робив.

- Вона ж ненадовго? – наважившись, уточнила дівчина. Залишатися однією зі злочинцем надовго їй не хотілося.

- Їжа он там, на багатті в казанку, - раптом сказав Колл, не відповідаючи.

Більше вони не спілкувалися до приходу Джо. Лінда підвелася, поїла і знявши порожній казанок і ложку, пішла сполоснути їх у струмок неподалік. Свіжий день, що починався, ясно розгорявся і віщував хорошу погоду. Птахи літали високо над деревами, голосно щебетали і насвистували. Майже біля самої голови Лінди пролетів метелик, і дівчина впізнала його – це був будяковий сонцевик, з білими і червоними цятками на крилах. Вони з братом часто ловили метеликів улітку, і мали великий довідник, який дівчина знала майже напам'ять. Її улюбленим був метелик-жалібниця, з яскравою жовтою облямівкою на коричневих крильцях.

На зворотному шляху Лінда натрапила на сестру.

- О, ти вже встала? - ніби здивувалася Джоанна, - пробач, ми б пішли разом, але я не хотіла тебе будити.

- Краще буди, - з гіркотою відповіла Лінда, і Джо зрозуміла в чому річ. Вона попрямувала до печери.

- Ну ти ось знову, Колл? Навіщо ти так із нею? - Джо з докором подивилася на партнера і зітхнула, - вона не така як я. Ти її лякаєш.

- Я знаю, - тільки хмикнув Колл і знову повернувся до свого заняття.

Джо теж нервувала, але з відмінних від сестри причин. По-перше, вона боялася, що брат Колла, Фінн, таємно з ним перемовляється і може здати їх мафії. Це пояснило б таку поведінку Колла. А по-друге, умови проживання у них були так собі, і хоч для них із напарником це було терпимо, але Джо переживала за Лінду. Зніжена сестра, яка за стільки часу, напевно, звикла до розкоші чи зручності, явно страждала.

Якось, Лінда відвела сестру убік, щоб «поговорити до душах». Джо вже очікувала, що зараз Лінда почне скаржитися на умови чи ставлення Колла.

- Слухай, я розумію, у нас так, по похідному... Але ж я не тримаю тебе, йди додому, якщо хочеш, - почала Джо, намагаючись передбачити хвилювання сестри.

- Але... - заперечила Лінда.

- А, ти про Колла? Він такий, ну знаєш, злий до всіх. Характер не золото, звичайно, але взагалі він добрий. Я з ним поговорю, але краще тобі тут довго не залишатися. І твій чоловік…

- Джоанно, скажи мені чесно, що ти приховуєш? - спитала Лінда, свердлячи сестру очима.

– Що?

- Я все знаю, але дам тобі шанс порозумітися. Що відбувається, Джоанно? - Лінда включила у собі старшу сестру і її строгий голос миттю повернув їх обох у дитинство.

- Знаєш, хоч ти й старша, але ми вже не маленькі, у нас у кожної – своє життя. Ти заміжня, ось повертайся до чоловіка, і забудь все що тут було. Так буде краще нам обом, - ображено вимовила злодійка.

- Так, я твоя старша сестра! Я маю право знати, хто ти і що діється!

- Що ти верзеш? «Маю право знати…»! - зло прошипіла Джо, яка не звикла до того, що хтось лізе до неї в життя. Тим більше те, що вона приховувала, було дуже складно пояснити.

- Скажи мені, Джоанно, зараз, що трапилося?

- Хочеш знати, що трапилося? А сім років тому не хотіла? А усі ці сім років тобі було не цікаво? Звичайно! Ти покинула мене! Яка ти сестра після цього? - Джо, чиї дитячі образи зараз правили її емоціями, говорила не замислюючись, аби вколоти болючіше. І це їй удалося цілком.

- Та що ти таке кажеш, Джонсі? - мало не розплакалася дівчина, в пориві сентиментальності назвавши сестру так, як її називала мама. Від цього Джо скривилася і замовкла. Межу було перетнено.

- Ми різні люди, Ліндо, і нам краще йти кожна своїм шляхом. Твій чоловік точно тебе шукає. Іди до нього, і забудь про мене! – гукнула Джо.

- Добре, - крізь сльози сказала місіс Бейті, ласкаво посміхаючись, і ніби цією посмішкою присоромлюючи сестру. Джо розвернулась і пішла до печери.

І Лінда зрозуміла, що її молодша сестричка, яку вона залишила тут колись, зникла у брудних вулицях. І перед нею якась дивна, незнайома дівчина. Злодійка.

Діставшись нарешті до міста золотошукачів, Лінда зайшла на найближчу пошту і написала чоловікові в ділянку листа. Виглядало воно так:

Начальнику поліції м. Лікверга

Містеру Альфреду Бейті

Шановний Містер Бейті! Я знаю про розслідування, яке Ви ведете, і з метою допомогти йому, розкриваю відомі мені факти. Я знаю, що злочинці, яких ви шукаєте, по-перше, чоловік і жінка. "Джо" - це псевдонім певної особи, її повне ім'я - Джоанна. Вона раніше мешкала за адресою: …. Ці небезпечні злочинці перебувають зараз у хащах Золотої Гори. Якщо ви підете головною стежкою у бік озера Ясного, ви знайдете занедбані печери. В одній з таких ховаються Колл та Джоанна.

Сподіваюся, що ця інформація допоможе Вам.

З повагою та ін.

Єдине, Лінда не підписала листа, бо боялася, що чоловік відвернеться від неї, дізнавшись, що вона якийсь час була заодно з шахраями. Та й спорідненість із злочинцями зовсім би псувала її репутацію. І повертатися одразу додому Лінда не наважилася – дівчина вирішила провести кілька днів у дешевому готелі у місті.