Розділ 14. Як робляться справи

– Хто? Хто це зробив? - волав на своїх людей Містер Грод, пускаючи вгору сизий сигарний дим, - якщо це хтось із наших людей - я знайду і повішу їхні погані голови в своєму кабінеті!

- Алан! Ти знаєш, що наші люди нічого не роблять без твого дозволу. І якщо хтось і вкрав дружину головного клопа – то не наші, - запевняв його друг і один з головних у банді людей. Алан завжди йому довіряв, але чомусь не зараз.

- Це божевілля - викрасти головну клопиню! - пролунав голос серед присутніх. Інші підхопили та перешли на улюблену тему – обговорення поліції.

- А ось так йому й треба! Не ми, то інший помстився. Нема чого лізти куди не треба!

- Дружину його з-під носа вивели, а він навіть нічого вдіяти не може. Великий клоп!

– Але хтось викрав її у нас за спиною. Без відома Метелика не відбувається нічого у цьому місті! – раптом помітив хтось.

- Так! Ми втрачаємо вплив, панове! - оголосив на це Грод бандитам. - Місто йде з-під нашого контролю, і ми занадто довго не діємо. Настав час братися за справу, якщо ми не хочемо втратити все. Отже, ось що я пропоную…

І Містер Грод виклав докладний план, за яким вони мали знайти Колла і Джо, а також дружину Містера Бейті. Коли він урочисто звільнить і поверне Місіс Бейті, у поліцейського і тіні сумніву щодо Алана не залишиться. А тоді вони спокійно знайдуть та зачистять двох дрібних злочинців.

Тому зараз пріоритетом Алан Грод поставив знайти дружину Містера Бейті – Лінду Бейті.

Для цього підняли на ноги всіх, хто мешкав у цьому районі, біля будинку поліцейського. Усі, хто міг щось знати, були потай опитані. Однак ніхто не знав про Лінду нічого, крім того, що вона була їхньою сусідкою. Хтось навіть казав, що вона гарненько одягалася, але корисної інформації не було.

За справу взявся друг та помічник Алана, його права рука – Давид.

Нарешті двоє міцних бандитів привели йому до смерті перелякану даму. Її викрали, коли та йшла вулицею, повертаючись додому з роботи. Жінку посадили навпроти Давида і витягли кляп. Від страху нещасна навіть не кричала. Її пухке, добре обличчя змарніло від страху і сліз, що виступили. Вона шепотіла щось на кшталт "Не вбивайте", але дуже нерозбірливо.

- Де Лінда Бейті? - прямо запитав злочинець, вдивляючись в обличчя полоненої. Але у відповідь жінка лише заплакала.

- Хто це взагалі така? - гаркнув Давид на чоловіків, які її привели, - що вона може знати?

- Це продавчиня в магазині, вона бачила ту жінку клопа, продала їй якісь речі.

- Тоді кажи, що ти продала Лінді Бейті? – суворо запитав помічник Алана у бідної продавчині.

- Не ... вбивайте! - Схлипнула дама і знову заплакала. Давид подивився на неї так, як дивляться на дітей, які не розуміють, за що їх сварять. І спокійним, але холодним голосом промовив:

- У тебе є діти? Звісно є. Ти йшла до них. Так от, а що, коли вони дізнаються, що мама до них більше ніколи не прийде?

Продавчиня зі страхом подивилася на злочинця і переставши плакати кивнула, ніби погоджуючись говорити. Давид повторив своє запитання.

- Я ... просто продала їй зимові речі, - крізь схлипи відповіла жінка і трохи прийшовши до тями продовжила, - Лінда з чоловіком приїхали сюди нещодавно, але я пам'ятала її ще змалку. Вона з сім'єю жили тут, у тому будинку, що й зараз. Тільки ось вся сім'я померла, тільки вони з сестрою залишилися. Сестра тут жила, а Лінда начебто поїхала. А ось нещодавно, рано-вранці, тільки я прийшла магазин відкрити, так вона і попросила продати теплий одяг, мовляв, у гори збирається, в похід. А більше я нічого і не знаю, чесно! Тільки не вбивайте! – і вона знову заплакала.

- Гаразд, вона більше нам не корисна, киньте її десь по дорозі, - наказав помічник Алана.

Але хоч він і назвав продавчиню безкорисною, проте запам'ятав одну важливу інформацію з її розповіді. Він зателефонував Містеру Гроду і розповів про допит.

- Вона б не збрехала, надто вже боялася. Говорила все як на духу. Та й навіщо теплий одяг на початку літа, якщо не в гори? – сказав Давид, доповідаючи.

- Тоді ми маємо обшукати все в горах. Це наказ, – відповів Алан Грод.

І поклав слухавку. Поклав і на якийсь час відрізав себе від того світу злочинності, в якому загрузнув з молодих років.

Особливого вибору в нього не було. Його батько був босом Лікверзької мафії, його брат – великим злодієм, а дядько підробляв гроші. Їхнє прізвище було відоме у злочинних колах, будь-який бандит знав родину Гродів. Тому Алан став заступником батька. Не без того, що повагу йому доводилося виборювати самому, адже через ранню смерть батька він став на чолі «Чорного Метелика» зовсім юним.

Взагалі, у дитинстві, він хотів стати пожежним. Хотів рятувати людям життя, хотів бути героєм. Але важкий тягар сім'ї впав на його плечі. Тепер він хотів лише позбавити від нього свою дочку, але перш за все, врятуй їй життя. Марі була його ангелом, хоч і принесла багато страждань та болю, коли народилася.

Його колишня дружина, Ангеліна, любила чоловіка більше за життя, принісши себе в жертву, щоб на світ з'явилася Марі. Він знав, Марі - це все добро і ласка Ангеліни, але в новому, ніжному і беззахисному тільці, яке зараз боролося за життя. Алан не міг втратити вдруге дівчину, яку так віддано любив. І великі суми, обіцяні лікарям, робили свою справу. Йому повідомили, що знайдено потрібну людину. І якраз сьогодні до шостої години мав приїхати лікар-чудотворець, з іншої країни. Він був останньою надією.

Алан сидів, з нетерпінням поглядаючи на настінний годинник - лікар затримувався. Нарешті, у передпокої почулися кроки й іноземна мова, яка змусила Грода стрепенутися. Він підвівся, чекаючи на того, хто зараз увійде.

- Добрий вечір! - Привітався високий, темноволосий чоловік у довгому пальто, входячи у вітальню, - Синьйор Гордо?

- Містер Грод - це я, - похмуро, але з надією озвався чоловік, підходячи до іноземця і потискаючи йому руку.

- О, Синьйор Грод, мені так знати, ваша дочка є хвора! Дуже хвора! - Серйозно сказав цей дивний чоловік зі злегка скуйовдженим волоссям. Не дивлячись на дивину в зовнішньому вигляді та молодий вік, він виглядав шанобливо.