Розділ 9. Тихо, як миші

Ранок видався холодним. Джо розвела вогонь і сиділа, насупившись, потираючи руки. Холодний вітер норовив загасити вогонь, і доводилося увесь час підкидати хмиз. Роса неприємно мочила ноги. Невідхильно хотілося спати, але ні - треба було йти далі, йти вище у гори. Дівчина за ніч склала у голові план, куди вона податися. Занадто високо забиратися не можна – там уже холодніше, та й гарного спорядження в неї не було.

Зате було одне місце, знайоме Джо ще з дитинства, де знаходилося багато природних та рукотворних печер. Вони робилися раніше для тимчасового проживання під час тривалих переходів золотошукачів на вершину у пошуках гірських річок, де раніше ходили чутки про поклади цінного металу. У цих занедбаних печерах можна було сховатися, адже часто хід до них був прихованим.

Але Джоанну все ще відвідували думки про напарника. Може, його вже забрали. Чому вона так переживала за спільника? Що ж, все було не так просто.

Коли вони купили на гроші від продажу будинку квартиру і почали жити разом, це була лише ділова угода. Джо забезпечує їх житлом, Колл - дістає їм грошей і вводить Джо у злодійську справу і взагалі в цю середу. Але вони були молодими, і пристрасті поступово почали прокидатися. Але довго ці стосунки не витримали, тому вони обидва вирішили, що заради роботи краще залишитись просто напарниками. Колл, відомий ловелас, водив у їхню квартиру нових дівчат майже кожен місяць, представляючи Джо як сестру. Джоанна ж не починала нових відносин. Вона все ще відчувала щось на кшталт турботи стосовно Колла, але соромилася цього і всіляко виявляла холодність. Але зараз він просто не йшов в неї з голови.

Нарешті, ще на шляху до місця куди вона збиралася, Джо вдалося знайти маленьку, але цілком обжиту печерку. Дівчина вирішила не розводити багаття, щоб не привертати уваги до цього місця, адже раптом за нею хвіст. Також, з метою безпеки вона звернула з головної стежки до глухого лісу, і стала невидимою з боку печерки. Зайнявши таку позицію, вона почала спостерігати, чи не йшов хтось за нею. І недаремно. Невдовзі Джо побачила темну, спиною повернену постать. Фігура зупинилася, задумливо розглядаючи печеру і розсіяно оглядаючись навсібіч. Вже проглядалися сутінки, і здалеку було видно лише силует. Ця людина за статурою була схожа на міцного, високого чоловіка, тому підходити відразу дівчина не наважилася. Але побачивши, що фігура прямує до печери і уважно оглядає залишені нею сліди, Джо, схопивши свій кинджал, накинулася ззаду на постать, яка саме заглядала у печеру.

- Уб'ю! – люто вигукнув чоловік і спробував скинути нападника з себе. Але Джо одразу ж пройшлася холодним лезом по його горлу. На цю вельми грубу дію поранений різко, здивовано заволав, - Джо! Ти зовсім з глузду з'їхала!

Джо оторопіло вставила кинджал у спеціальну кишеньку на ремені і відійшла від пораненого чоловіка, який хапався за горло. Він обернувся і здивовано глянув на нападницю.

Колл! Ну звичайно, чому вона його одразу не впізнала!

Джо поспішно забігла в печеру і дістала зі схованого в поглибленні рюкзака цілющу мазь. На щастя, поріз, залишений дівчиною, був неглибоким і скоріше був схожий на подряпину.

- Так, Джо! Ну ти даєш! Спочатку організовуєш скандал, не даєш мені схаменутися і звалюєш посеред ночі. А як я тебе знаходжу – так і готова вбити! - засміявся Колл, глузливо дивлячись на напарницю. Але потім, переставши сміятися і опустивши на мить очі, продовжив уже серйозніше, - а взагалі, ти мала рацію. Нам не можна було залишатися в такому людному і прохідному місці. Я, звичайно, все ще не вірю в ту маячню про те, що… ну Алан чи Фінн хочуть нас вбити. Але ось тобі варто було б бути обережнішою зі своєю родиною. Твоя сестра - дружина начальника клопів, - сказав він і пробуркотів: - на мить ти про це забула, певно. І вона вже тут! Рознюхує, розшукує тебе по всіх похідних таборах. Тож ти дуже вчасно змоталася.

- Лінда! - вигукнула дівчина, з жахом усвідомлюючи, що вона опинилася тепер у такій ситуації, як і Колл з братом. Повірити в підлість Лінди, невинного ягняти, було неможливо. Але й не вірити в те, що говорив Колл було б гордою дурістю.

Колл розповів, що з ранку, вийшовши на пошуки Джо, натрапив на дівчину, яка випитувала у людей саме про неї. Дівчина ця, за його словами, була точнісінько Джо, але з довгим волоссям і охайніше. Назвалася вона Ліндою, і після цього у Колла не виникало сумніву, що це сестра його напарниці.

- І та лялька (так Колл називав Карен, яка і справді мала ляльковий вираз обличчя, і особливо великі очі), з якою ти так багато спілкувалася - хоча я і попереджав тебе - живенько показала, де ми з тобою розташовувалися, а потім шлях, яким ти вночі пішла. Адже ти з нею навіть попрощалася! Добре, що я, прикинувшись теж одним із табору, запевнив твою сестру, що бачив тебе в зовсім іншій стороні, і що ти казала, що йдеш у місто. Як добре, що вона не впізнала мене! - закінчив свою розповідь хлопець, несхвально подивившись на Джо.

- Гаразд, що сталося, те сталося. Тепер потрібні висновки ми зробили, і сидимо тут тихо, як миші, - серйозно сказала Джо, облаштовуючи майбутній спальник.