Розділ 7. Туризм

У місце, де вже розташувалися Джо та Колл, прийшла група немісцевих туристів. Так як ці люди прийшли з іншого міста і не знали про справи Лікверга, злодії не боялися їх.

Серед дорослих і досвідчених туристів пробігали діти і підлітки, що тільки набиралися похідного досвіду. Табір вони розбили за сто кроків від настилу, де ховалися злодії. Намету в Колла і Джо не було, тому вони спорудили невеликий настил, щоб захиститися від дощів, хоча й ті були в цю пору року рідкісними.

Туристи особливо не звертали увагу на втікачів, лише кілька разів підійшли запитати, в якому боці знаходяться струмки або джерела, щоб набрати води. Незважаючи на це, Колл дуже зневажливо ставився до "непроханих гостей" і всіляко намагався триматися від них подалі. Чого не сказати про Джо. Вона навіть роззнайомилася з однією молодою матусею, яка пішла у похід із 12-річним сином.

Познайомилися вони зовсім безглуздим способом. Джо варила якусь рідку юшку на вогнищі, а дівчина проходила повз хмиз у свій намет. Навколо нікого не було, діти грали недалеко від стоянки, а Колл якраз пішов усамітнитися від цього галасу. На туристці був довгий фартух рожевого кольору. Раптом поривом вітру язик полум'я з багаття миттєво перелетів на рожевий фартух. Вогонь охопив тканину, і туристка пронизливо закричала, застигши на місці від несподіванки. В один момент Джо підскочила і зірвала палаючий елемент одягу.

Налякана дівчина ніби вросла в землю. Вона злякалася неабияк, це було видно. Джо, затоптавши полум'я на нещасному фартуху, обтрусила його  і віддала господині:

- На от, мало багаття мені не загасила своїм фартухом , - злодійка недолюблювала таких цукрових дівчат, частково асоціюючи їх із сестрою. Але ця чимось їй сподобалася, і Джо говорила швидше з жартом, ніж із глузуванням.

- Величезне дякую! Я навіть не знаю, як вам віддячити! Дякую, вам… – далі туристка трохи зам'ялася, бо навіть не знала імені тієї, кому дякувала.

- Джо... тобто Джоанна - підказала злодійка, простягаючи руку.

- Дуже приємно! Карен, - дівчина енергійно потисла руку, - Джоанно, приходьте до нас увечері, посидіть з нами біля вогнища. Запевняю, вам сподобається наша компанія!

- Так, може іншим разом … - простягла Джо, повертаючись до юшки.

Звичайно, в табір вона не приходила, проте стала доволі часто спілкуватися з Карен. Колл цього не схвалював. Йому не подобалося, що його напарниця втрачає свою колишню суворість та хватку у спілкуванні з туристами. Він побоювався, що вона зовсім обм'якне. Одного разу він навіть намагався поговорити з нею про це і відмовити її від контактів з Карен, але для Джо це просте людське спілкування було як бальзам на душу.

Так само, злодійка іноді доглядала Френка, сина Карен. Навіть правильніше сказати не доглядала, а просто щиро спілкувалася з ним. Адже Френк був веселим малим і з уявою у нього все було гаразд, і Джоанна навіть дивувалася, наскільки не по роках розумний цей хлопчик.

Якось Джо повела його на скелю, з якої відкривався гарний вид на долину з містом. На місто насувався захід сонця, а Джо знала, що тут найкрасивіші заходи сонця, тому вона привела хлопчика подивитися на те, що вона пам'ятала хорошого зі свого дитинства.

- Коли я виросту, я неодмінно стану шукачем золота! - Замріяно промовив Френк, дивлячись на сонце і бовтаючи ногами над прірвою.

– Що? Це ще чому? - здивувалася Джо, і щось стиснулося всередині. Пам'ятаючи гіркий досвід своїх батька та брата, вона зовсім не хотіла такої долі молодому другові.

- Ну, знаєш, тоді я матиму багато грошей! - Відповів Френк, розводячи руками, і пояснюючи: - Гроші - це здорово, мама завжди каже: "якби у нас були гроші…". І знаєш, я зрозумів, якщо в тебе є гроші, то ти щасливий!

12-річний хлопчик говорив це абсолютно щиро і не зовсім розуміючи сенсу сказаного.

- Ти знаєш, я теж так думала, коли була маленькою, - з гіркою усмішкою помітила дівчина, піддаючись філософському настрою вечора, - я все життя гналася за грошима. Запевняла себе, що терпітиму всю бідність зараз, але зате потім, матиму королівське життя! А тепер я розумію, як безглуздо було так думати. Але ти знаєш, гроші, зароблені лише заради грошей, приносять лише нещастя. Подивися, хіба ти платиш за цей ліс, захід сонця, ніч? Це те, для чого не потрібне золото, але потрібна душа. Адже в гонитві за грошима можна втратити душу.

- Ого ... - насилу вимовив Френк , намагаючись осмислити слова Джо.

Помітивши його збентеженість, дівчина засміялася.

- Добре, добре! Не бери в голову! Просто не думай про гроші надто часто. 

- Джоанно! Ах, ось ви де! Вже темніє, йдіть до табору, - крикнула Карен , помітив своє чадо. Джо підморгнула Френкові і підвелася. 

Так проходили будні Колла та Джо, або як тепер її, «виключно для прикриття», називали – Джоанна. І зайва обережність не здавалася їм тепер потрібна. Вони проводили час зовсім не ховаючись, навіть Колл перестав чужатися туристів. Однак, стався один випадок, який змусив їх обох задуматися і похвилюватися.

Джоанна сиділа під деревом, спираючись на стовбур і ховаючись від денної спеки, виточуючи якийсь брелок із дерева, щоб подарувати його пізніше Френкові. Люди з табору, зокрема й Карен зі своїм сином, пішли в якусь експедицію. Колл пішов за хмизом, тому що трохи похолоднішало і доводилося частіше розпалювати багаття.

Раптом дівчина почула, як хруснула гілка і хтось причаївся з іншого боку дерева, голосно дихаючи. Джоанну ніколи не підводило її чуття. Вона в один момент підхопилася, і людина, що виглянула з-за дерева, одразу натрапила на лезо ножа.

- Ай! Троянда з отруйними колючками завжди знайде коли їх випустити! Ай-яй-яй! Ти не впізнала мене, люба моя! - Вигукнула Шофранка відсуваючи від свого горла небезпечний предмет. Вона знала такі штучки з боку Джо, але не дуже боялася.

- Шофранко! - Здивування Джоанни можна було виправдати - ніхто не знав де вони з Колом знаходяться і навіть куди збиралися піти. За межами міста вони просто мали розчинитися для всіх інших.