Розділ 4. Рішучі дії

Минув тиждень, і Містер Бейті у своєму кабінеті нервово чекав, коли йому нарешті нададуть звіт про злочинців Лікверга, який він наказав підготувати. Був уже обідній час і поліцейський збирався піти додому, як раптом до кабінету швидко забігла його помічниця. Низька, трохи пухкенька і у великих окулярах, що явно були їй не за розміром. Вона була немолода і працювала ще за минулого шефа. До її обов'язків входило допомагати начальнику, готувати та приносити чай чи каву, організовувати його зустрічі. Зараз вона забігла до кабінету з невеликою папкою у руках.

- Містер Бейти! Вам просили передати із патрульного управління, якісь папери. Думаю, це той список, що ви просили їх скласти, - з порога сказала вона, трохи захекавшись,  певно від того, що швидко бігла сходами. Вона трохи побоювалася боса, тим більше після того, що їй розповідали про нього інші співробітники поліції.

- Дай-но сюди! - Альфред поспішно встав, і з якоюсь грубістю вихопивши папку, почав крутити її в руках, - мабуть сьогодні я залишуся тут до вечора, а може й до ночі, адже треба уважно вивчити ці матеріали.

- Містер Бейті, може зробити вам чай чи каву? - Запитала помічниця, яка все ще стояла в дверях кабінету, не розуміючи настроїв начальника, але з бажанням якось догодити.

- Так, мабуть, це не завадить. Чорна міцна кава, - відповів Альфред і, повернувшись за стіл, відкрив папку.

І ось, попиваючи свіжозварену каву, поліцейський відбирав тих, кого він збирався зловити та знешкодити насамперед. Серед інших банд та злочинців йому на очі попалися справи якихось Колла та Джо. За описом то був злочинний дует, але не особливо небезпечний. Нотатка сильно вицвіла від часу, тому що лежала в сирих архівних приміщеннях вже кілька років. Деяких слів навіть не було видно. Фотографії не були прикріплені до справи, і подробиць було небагато, щоб розпізнати цих особистостей. Ось що він зміг дізнатися з досьє:

« Двоє працюючих разом злодіїв, які не здійснювали мас____х пограбувань, їх цілями зазвичай є дрібні банки, ювелірні магазини, торгові точки, а також багатолюдні ринки.

Один із учасників, Колл ___, працював на найбільшу банду «Чорний метелик» як___сь час…»

- Що ще за «Чорний Метелик»? Потрібно почати вилов з нього, коли тут написано, що це найбільша банда, - помітив собі Альфред.

Але переривши всі принесені матеріали і навіть зазирнувши до архіву , Альфред жодного слова не знайшов про «Чорного Метелика».

- Нісенітниця якась! Мабуть, інформація про них у якомусь таємному сховищі, прихованому для інших. Потрібно терміново дізнатися у начальників патрулів, - розсудив поліцейський і знову скликав нараду.

Сповнені лінощів та налякані поліцейські з'явилися на порозі кабінету, не бажаючи заходити. Але Містер Бейті ніби не помічав сором'язливості своїх підлеглих.

- Що ви там застрягли? – жваво спитав він, і коли начальники патрулів усе-таки протиснулися до кабінету і вишикувалися перед ним, почав питати.

- Банда «Чорний Метелик» – мені потрібна вся доступна інформація щодо неї. Що ви знаєте з цього приводу? – серйозно спитав Альфред.

Але начальники знову мовчали. Їх як перемкнуло. Вони тупо дивилися в підлогу і не наважувалися нічого відповісти. Але нарешті знову начальник західного патруля зібрався з духом, вдихнув глибше і промимрив:

- Ну, це старе угруповання, вони вже давно нічого не робили та не показувалися. Ми закрили їхню справу…

- Закрили справу! – ні, це було надто для кращого поліцейського зі столиці. Як можна було закрити справу найбільшої банди, навіть не спіймавши її!

Містер Бейті гірко зітхнув, усвідомивши всю безпорадність і розбещеність місцевої поліції, і покликав свою помічницю, щоб вона принесла йому води. Йому треба було заспокоїтись і знову подумати.

- Може, ви знаєте поіменно, хто в цій банді? - Запитав він, трохи заспокоївшись. Начальники знову переглянулись.

- Не поіменно, а скоріше на прізвисько, як люди називають… - невизначено відповів один із начальників.

- І де вони знаходяться, вам теж, я так розумію, не відомо? Зрозуміло. – Альфред замислився.

Що робити? Невже він упустив банду, навіть не розпочавши пошуки? Ні, не така він був людина, щоб здаватися. Його голова напружено працювала, народжуючи нові ідеї. Нарешті, після невеликої паузи, він вигукнув:

– Є! Я знаю, як ми на них вийдемо. Через ось цих (він вказав на відкрите досьє) Колла і Джо. Чи знайомі вам ці імена?

- Так, - відповів начальник західного патруля, - ці двоє перебувають у розшуку, мій район. А ще часто нападають на моїх підлеглих. Нещодавно, за пару днів до Вашого приїзду , обікрали банк. Небагато винесли, всього 1000 ніксів, але все ж таки!

- Ось, це вже краще, - з натхненням вигукнув містер Бейті, відчуваючи, що схопився за потрібну ниточку, - оголошуйте їх у розшук по всіх територіях. Чи є їхні фото? Тільки Колла? Гаразд, опишіть словами обох, адже їх напевно часто бачать ваші патрульні, запитайте у них. За роботу! Через них ми і вийдемо на цього Чорного Метелика.

Містер Бейті був налаштований рішуче, як завжди. І він збирався поділитися своїми думками із дружиною, яка так і не дочекалася його на обід. Пізно ввечері, переступивши поріг свого нового будинку, Альфред помітив, що дружина знаходиться в дуже піднесеному настрої.

- Ти вся сяєш від щастя! - зауважив Альфред, за звичаєм, цілуючи дівчину в щоку ще на порозі.

- Ах, Фредді! Так, я неймовірна щаслива! Я бачила Джоанну сьогодні вранці, ти вже пішов у відділення. Ми трохи побалакали, і вона сказала… Ах! Сказала, що, можливо, прийде до нас на вечерю! За тиждень, може раніше. Вона завжди була не дуже пунктуальною, але все ж таки. Ти нарешті побачишся з нею! Вона звичайно, сильно змінилася, але така ж гарненька, як і в дитинстві, - мрійливо промовила Лінда.

- Що ж, це добрі новини. Радий за тебе! Але і в мене теж є, що розповісти, - і Альфред переказав дружині про свої перші кроки до затримання головних злочинних банд Лікверга. Він звик ділитися з дружиною всім, що думав і робив, навіть якщо вона не завжди розуміла його.