Розділ 1. Знайомство з містом

Місто Лікверг багато хто вважав містом без закону і справедливості. І не без причин. Неподалік міста, височіла «золота гора». Спочатку, це були гори, що захоплювали своєю красою, але коли там відкрили поклади дорогоцінного металу, люди оцінили їх по-новому. Золота там було справді багато, здавалося вистачить усім, і на багато століть вперед, але жадібність людей іноді просто вражає! І в нашому випадку, всього за кілька років від багатих запасів «золотої гори» майже нічого не залишилося. Проте шукачі продовжували приїжджати до Лікверга, і до того ж з чималими грошима, адже ціни там були космічні. Але всі сподівалися покрити витрати знайденим золотом.

Але також знаходилися люди, які вважали Лікверг містом свободи та можливостей. Просто дрібні і великі злодії, хитрі аферисти і зовсім великі мафіозі - всі почувалися прекрасно в цьому містечку. До таких і належав Колл. А якщо бути точніше, до касти хитрих і дуже розумних злодюг. Він крав не тільки з кишень і сумок перехожих, він обкрадав банки та сховища, знав потайні ходи в найзаповітніші їхні місця. От і цього разу, з невеликою сумкою, до верху набитою свіжими купюрами клієнтів якогось дрібного банку, що вже загинався, він швидко перетнув вулицю і був готовий поринути в темний провулок, як раптом хтось гукнув його.

- Ані руш! Повільно постав сумку на землю і піднімай руки, щоб я їх бачив! Ворушись! - Колл з досадою стиснув зуби.

«Так, мені слід бути обережнішим. Усього одна секунда і я б зник, не маючи справ із цими клопами закону…» подумав він. Однак він все ж таки поклав сумку і підняв руки.

- Послухай, друже, у цій сумці, можливо, кілька твоїх зарплат. Мені ні до чого всі гроші, а ось з тобою я поділився б, робота в тебе важка, а платять мізерно мало, та й...

– Скільки? – жадібно запитав поліцейський. – Скільки в цій сумці?

- Приятелю, я віддам тобі половину, і залагодимо це непорозуміння.

- Ти віддаси мені все, або полетиш за грати. Зрозумів?

- Абсолютно точно! - і Колл штовхнув сумку в бік поліцейського, який уже збожеволів від виду грошей.

Той різко нахилився, щоб підняти її, але отримав явно неслабкий стусан і стрімголов покотився у напрямку злодія. Колл, хрипко розсміявшись, поштовхав його разок інший, і попрямував до сумки.

- А я вже думав, доведеться самому з ним розправлятися! – сказав він дівчині, яка щойно з такою нежіночою силою штовхнула правоохоронця, – а ти все ж таки вчасно, не запізнилася.

- Хотіла швидше побачити свою частку, - холодно відповіла та, відкриваючи сумку, - ходімо, поки цей придурок не оговтався.

І вони зникли в темному та вузькому провулку.

І, мабуть, варто познайомитись ближче з цією парочкою. Колл, який завжди впевнено крокував, і здавалося, людина позбавлена почуття страху взагалі,

був досить високим, під два метри зростом. Його світле, майже біле волосся було коротко, але трохи нерівно підстрижене. Колл був у розквіті сил, йому було 26. Однак він почав красти майже з пелюшок, тому був цілком хижим звіром. Він не був сином злодія, але батьки його померли рано, і його виховував старший брат, який у свою чергу прислужував одному іменитому злочинцю. У Колла був спокійний і твердий характер, проте він весь час ніби грав із життям, жонглював своєю долею з небаченою спритністю, а іноді навіть з гумором. Чого не можна було сказати про його супутницю, Джоанну. Її холоднокровність лякала багатьох, але тільки не Колла. Йому було до душі її личко без емоцій.

Джоанна народилася не в Лікверзі, і не в найбіднішій родині. Її батько марив золотом, і коли вона підросла, вся її сім'я, разом із двома сестрами та братом, переїхали до цього містечка. Однак успіх був не на боці її сім'ї. Через нещасний випадок батько і брат дівчини загинули, а одна із сестер померла від якоїсь жахливої хвороби, але Джоанна вже навіть не пам'ятала точно від якої. Мати теж невдовзі померла, не переживши горя. А Джоанна з сестрою розійшлися різними шляхами – одна пішла у злодійську справу, а інша – Лінда, на останні гроші взяла квиток та поїхала до рідного міста.

Взагалі, ім'я Джоанна здавалося дівчині дуже химерним, і називала себе коротко - Джо. Вона також вважала своє довге, русяве волосся швидше тягарем, ніж прикрасою. Тому й постриглася дуже коротко.

- Джо, ти сьогодні похмуріше звичайного, - звернувся до неї Колл, - що, невже побачила привид свого покійного батька, що блукає вранці порожніми вулицями в пошуках золота? – і хлопець спритно зобразив сказане, і ніби в маренні промовляючи «золото, золото, золото, де ж ти моє золото?». Але Джо такий жарт припав не до душі і вона одним рухом дістала зі спеціального чохла, причепленого до пояса, гострозаточений кинжаль зі вставленим у рукоятку шматочком смарагду, і приставила до горла Колла.

- Що трапилося? – уже серйозно спитав той, відсуваючи ніж від свого горла.

– Я отримала листа від сестри. Перший лист за стільки років! - з неприродною гіркотою в голосі відповіла Джо.

- Від твоєї сестри? Стривай ... Люсі, так?

- Лінда ... Але це не важливо. Вона пише, що вийшла заміж. І не за когось там, а головного поліцейського в моєму місті.

- За клопа? - Колл аж здригнувся. Так, з поліцією у них справи були кепські, і поріднитися з «клопами», як їх тут називали, було принизливо.

- Але це не найгірше. Найгірше, що цього гада відправляють… – Джо зітхнула, – до нас, у Лікверг. Він має наводити тут порядки.

- Принесла ж лиха... - Колл задумливо глянув на сумку, з грошима, яку ніс. «Скоро не буде в нас ні грошей, ні свободи» подумав він, але промовчав, - а твоя сестра, Люсі, приїжджає з ним?

- Лінда… Так, і наскільки я знаю, поселяться вони у старому будинку моєї родини. Колл, але це не суттєво!

Дівчина обернулася і подивилася йому в очі. В цей момент у Колла пробігли мурахи по спині. Що він побачив, жах? Жаху він ще ніколи не бачив у очах своєї напарниці.

- Ми маємо тікати. Бігти з Лікверга. У нас для початку гроші є, ну а потім… потім щось придумаємо, подивимося.