Роздуми Богдана

Я неабияк був злий сам на себе! Пропустити такий шанс! Невже я не міг зустрітися з пацанами іншого разу?

Так,ні.Весь вечір в голові роїлися думки про те руде зеленооке дівчисько. Сам не знаю,чому підійшов до неї. Немов причарувала мене своєю неординарною зовнішність та харизмою.Щось таки в ній є...

Проходжу через парк,дивлюся на місце,де ми стояли і спілкувалися.Маю величезну,надію,що я завтра дійсно зможу виправити те,що пішов так зарано,приділити їй більше уваги.

От і під'їзд.Викликаю ліфт,піднімаюся на свій 13 поверх.Все ж таки добре,що батьки орендували мені однокімнатну квартиру,і я можу приходити додому коли заманеться,а не о дев'ятій,як у гуртожитку.

Моїм думками завадив телефонний дзвінок:

-Привіт,синку, ти вже спав?

-Так,мам,ти мене розбудила,

-Пробач,я сьогодні пізно повернулася з роботи,приймали пологи у корівки Ласки.

-Ясно.Як там наше село? Андрій не заходить?

-Ні,він з братом поїхали до Києва.А в селі ніяких новин не має.

- Ну добре,ма,я буду відпочивати,бо завтра рано на роботу.

-На добраніч,синку.

Я кидаю телефон на стіл,і ставлю в мікрохвильовку залишки обіду.

І все ж таки,у мене класні батьки.Коли я закінчив 9 клас,мама вмовила тата відправити мене на навчання до міста,аби я мав можливість вступити до престижного вузу.А я, на термін літніх канікул влаштувався охоронцем в АТБ,щоб хоч якось допомогти батькам.Тільки, часом,доводиться замовчувати їм про мої нічні походеньки,тому що мамі і так є про що хвилюватися.

Я похапцем доїв щойно підігріті вареники, нашвидкоруч застелив скуйовжену постіль і провалився у сон.

.