Глава 11

— Шкода, що вже їдете, — скрушно зітхаючи, Емма Яківна обійняла на прощання сина. Відсторонившись, зазирнула йому в очі та задумливо примружилася. Здавалося, материнське серце відчувало кожну емоцію Ігоря, саме цієї миті щось з ним було не так. Погляд холодний, сталевий. Також міміка ледь помітно виказувала напруження, злість. Ще й Яра здавалася знервованою, хоча натягнуто посміхалася. Вельми спостережлива Емма Яківна не могла не помітити її розчервонілі після сліз очі й трохи розмазану косметику. Невже плакала? Посварилися з Ігорем? Гаразд, наразі не стане дошкуляти запитаннями, а згодом неодмінно все з’ясує. Насправді цій жінці подобалася скромна Ярослава. Хай там як, не хотіла мати за невістку зарозумілу Альбіну, навіть неодноразово сперечалася з впертим чоловіком. А той сич і слухати нічого не хотів! Геть звихнувся через кляті гроші та нав’язливу ідею об’єднати капітали з Хоменком, батьком Алі…

— Бувай, мамо, — стиснувши губи, Ігор розчахнув дверцята авто. — Пізніше передзвоню…

— Сподіваюся, ще побачимося, — задумливо хмикнувши, жінка кивнула до Яри.

— Дякую за смачний обід, — дівчина стиха мовила у відповідь, відводячи погляд.

— Мої дорогенькі, незабаром дощ, обіцяють зливу, — Емма Яківна картинно підняла голову й тицьнула пальцем в небо, де клубочилися темні хмари. — Не радила би вам зараз їхати, могли би й залишитися… — цей аргумент відверто проігнорували.

За кілька хвилин авто мчало по трасі. Стиснувши пальцями кермо, Райчук мовчав й незмигно втупився злісним поглядом в дорогу, в бік застиглої дівчини навіть не дивився. Насправді для Яри те мовчання було нестерпно важким. Судомно зітхнувши, обернулася до вікна. Вже й не бентежило, що Райчук перевищував швидкість. Воліла якнайшвидше дістатися тимчасового пристанища, а саме, квартири Оксани. Тоді й дасть волю сльозам. Чомусь кортіло рухнути на ліжко та розридатися, але в присутності Райчука стримувалася з останніх сил.

Обіцяний дощ не забарився. Накрапуючи, лише дужче посилювався, обрушуючись нещадною зливою. Здавалося, ця стихія відтворювала внутрішній стан Ярослави. Наче небо плакало, заливаючи потоками вікна автівки ззовні.

— Дідько! — раптом вилаявся Райчук, коли машину добряче струснуло. — Клята яма! — рикнув крізь зуби. — Схоже, колесо пробив… — відразу скинув швидкість, гальмуючи.

— Божечко… Що ж робити? — дівчина розгублено округлила очі, глипаючи на насупленого Райчука.

— Звісно, в мене є запаска, але не вельми зручно міняти її під таким… дощем, — втупившись поглядом в лобове скло, щось напружено обмірковував. — До речі, ліворуч по трасі готель, — кивнув в бік вікна, хоча за потоками зливи геть нічого не було видно. — Міг би й викликати евакуатор, але довго чекати. Що ж, ризикнемо… Якось доїдемо до готелю й перечекаємо зливу всередині. Добре, хоч поруч…

Ярослава напружено мовчала, не стала сперечатися. Трохи проїхавши по трасі, Райчук зупинився на узбіччі.

— На жаль, до готелю не доїдемо через те кляте колесо, — злісно видихнувши, заглушив двигун. Рвучко обернувшись, узяв з заднього сидіння складену парасолю. — Візьми, — простягнув зніченій Ярі. — Будемо бігти! На щастя, не далеко…

Вискочивши з машини, Райчук з дівчиною стрімголов помчали в бік готелю, що височів біля траси. Цікаві виверти долі, наче сам Господь вирішив пожартувати. А можливо, не бажав, щоб чоловік так просто відпустив Ярославу та викреслив зі свого життя? Коли вони дісталися готелю, то були геть промоклі, увесь одяг просякнув водою. Не зволікаючи, Ігор відразу звернувся до адміністратора закладу. На щастя, на другому поверсі була вільна кімната. В готелі можна якраз і одяг висушити, заразом перечекати зливу.

— Яро, якщо не хочеш застудитися, негайно йди у ванну та перевдягнися в халат! — наказово рикнув чоловік, проймаючи поглядом тремтячу від холоду, наскрізь промоклу Ярославу. — Тут є хімчистка. Одяг поперуть та висушать, за це не хвилюйся, — саркастично скрививши губи, різким рухом стягнув з себе мокру теніску й шпурнув на підлогу. Ярослава на мить застигла, споглядаючи оголений чоловічий торс з тугими канатами м’язів, на широке чоло спадали вогкі пасма. Хай там що, насправді Райчук гарний… Мимоволі заворожувала його сувора краса. Вже й забулася, що змерзла, промокла, адже в грудях наче вогнем обпекло, охоплюючи тіло дивним жаром… — Яро, чого чекаєш?! Кажу ж тобі, перевдягнися! — зиркнувши на оторопілу дівчину, не міг не помітити в її округлених, застиглих плесах відвертого захоплення, також милі щічки спалахнули. Звісно, така реакція сподобалася Райчуку, навіть глузливо, задоволено посміхнувся, лукаво блимнувши очима. В кришталево-сірих безоднях грайливо витанцьовували бісики.

— Вже… йду, — судомно ковтнувши слину, Ярослава стрілою кинулася до ванної. Грюкнувши дверима й гучно відсапуючись, тремтячими пальчиками стягнула з себе сукню, заразом і білизну. Навіть не зважаючи на наявність парасолі, промокла наскрізь. Опинившись в душовій кабіні, з невимовною насолодою підставила тіло під теплі струмені води, за кілька хвилин вже й зігрілася. Полегшено видихнувши, наспіх витерлася рушником та загорнулася в білосніжний махровий халат. Сором’язливо вагаючись, застигла біля дверей ванної, адже не вельми хотілося поставати в такому вигляді перед Райчуком. В самісінькому халаті, без косметики та зі скуйовдженим волоссям, яке щойно сушила феном. На жаль, гребінець в сумці, яка залишилася десь в кімнаті.

Зрештою, Яра несміливо прочинила двері. Не сидітиме ж довіку у ванні! Райчук так і стояв посеред кімнати з оголеним торсом та в мокрих джинсах. Вочевидь не став їх скидати, щоб не бентежити дівчину. Вона й без того, мов полохливе зайченя…

— Нарешті, — блимнувши ясно-сірими очима, Ігор обдарував кривою посмішкою. Опустивши голову, Ярослава вирячилася на підлогу, не наважилася поглянути на чоловіка. Проте той геть не соромився, відверто роздивляючись знічену дівчину. Тендітна, маленька, беззахисна й водночас до божевілля спокуслива в тому халаті… Подумки уявив, як повільно стягує ту єдину перепону, за якою звабливе тіло… Кахикнувши, труснув головою. — Я замовив теплий чай, фрукти і вино в номер, варто зігрітися, — хрипкий, оксамитовий баритон мимохіть розбурхував вогняний океан, що огортав Яру жаркими хвилями. — Гаразд, я в душ, — за мить зник за дверима ванної кімнати.