Глава 10

Будинок Райчуків розташовувався за містом, саме туди опівдні й мчало по трасі авто Ігоря. Застигши на передньому сидіння, Яра у помітному хвилюванні нервово кусала губи та водночас вп’ялася пальцями в свою сумку. Задля такої події навіть вбралася в сукню, яку місяць тому придбала по акції в одному з бутиків. Темно-синя, строга, з круглим вирізом. Хоч не брендова й простенька, але дівчині личила.

— Яро, не варто так хвилюватися! — заспокоював Ігор, сидячи за кермом і побіжно зиркаючи на закляклу дівчину. — В будинку лише моя матір та наші працівники! Не з’їсть же тебе моя матінка… — викривив губи в задоволеній посмішці. — Познайомитеся ближче, вона приємна, ввічлива…

— Ігоре Ростиславовичу, насправді я ненавиджу брехню, а мені знову доведеться брехати! — насуплена дівчина гнівно випалила у відповідь. — А я не звикла до такого, не хочу…

— Це буде просто приємна бесіда. Пообідаємо, заразом покажу наш будинок, — хоч Райчук і промовляв з непохитною рішучістю, проте водночас наче виправдовувався. — Я буду поруч, не хвилюйся.

— Легко казати! — буркнула Ярослава, втупившись у вікно автівки. — Вже шкодую, що вплуталася в цю аферу…

Чоловік лише саркастично хмикнув. Насправді йому подобалася та афера. Протягом останнього тижня вельми нав’язлива Альбіна не дошкуляла дзвінками. Можливо, зрозуміла, що не цікавить його та нарешті відчепиться. Заразом неабияк тішило товариство Яри та стрімкий розвиток подій. Радувало, що дівчина погодилася на цей обід та зустріч з матір’ю. Могла ж відмовитися! Мимоволі в пам’яті вкотре спливав раптовий, гарячий цілунок в ресторані… Звісно, волів повторити. Ледь стримувався, щоб не зупинити машину та знову не накинутися на ті звабливі губи, мов медом намащені…

— Вітаю! — тепло всміхнувшись матері, Ігор стиснув її в обіймах та чмокнув в щічку. — Як обіцяв, приїхали на обід…

— Авжеж, я чекала на вас. Тетяна Андріївна вже накрила на стіл, а я особисто приготувала твій улюблений форшмак, — кивнувши до сина, Емма Яківна зміряла цупким, оцінюючим поглядом знічену Яру.

— Це для вас, — нервово кахикнувши, дівчина простягнула мамі Райчука торт. — Це я сама робила, — вимушено посміхаючись, відводила очі. Вкотре почувалася ницою брехункою. Так, доведеться знову обманювати, вдаючи дівчину Ігоря.

— Дякую, моя люба! Обожнюю солодощі! Що ж, ходімо до будинку, — узявши торт, Емма Яківна впевнено покрокувала вузенькою алеєю, цокаючи підборами.

Опинившись в будинку, Ярослава з цікавістю роздивлялася інтер’єр та мимоволі відмітила, що в матері Райчука гарний смак. Емма Яківна любила світлі відтінки та вазони у великих горщиках, яких спостерігалося чимало. Вона відразу запросила сина і Яру до зали, де красувався накритий стіл.

— Сідайте, мої дорогенькі, в ногах правди немає, — задоволено кивнула на стіл. — Тетяно! — гукнула до жінки, яка працювала в Райчуків кухаркою. — Курочка вже готова? І як там наш борщик? Ігорю, синку! Ми разом з Тетяною приготували твій улюблений борщик! Також ризото з овочами… Все, як ти любиш!

— Дякую, мамо. Не сумніваюся, що все смачно…

Ярослава відразу помітила, з яким обожнюванням Ігор дивився на свою матір. Скільки ж теплоти і любові сяяло в чоловічому погляді! Мимоволі зітхнувши зі смутком, Яра пригадала свою матінку, за якою неабияк сумувала. Вона також завше готує смачний борщ…

— Що ж, мої любі, розповідайте… Як минув тиждень? — сидячи за столом, усміхнена Емма Яківна запитливо поглянула на сина. — Що у вас новенького?

— Все добре, працюємо. Як завжди, роботи багато… А ти як? — Ігор з невимовною насолодою куштував апетитний борщик зі сметаною. — Смакота… — облизнувши губи, аж блаженно заплющив очі. — Яро, спробуй… Це їжа богів, — підморгнув дівчині, яка напружено застигла за столом.

— Винця? Коньячку? — люб’язно запропонувала Емма Яківна.

— Ні… дякую… — Ярослава заперечливо хитнула головою. — До того ж, Ігор… за кермом…

— Синку, а ви хіба не залишитися на ночівлю? Сьогодні обіцяли дощ по обіді, — жінка запитливо вигнула брову. — Ще й до таких страв гріх не випити чогось… міцненького… — тонкі нафарбовані губи розпливлися усміхом, а Ярослава враз напружилася й ледь не поперхнулася. Залишитися на ночівлю? Це не входило в її плани.    

— На жаль, сьогодні не зможемо залишитися на ніч, в нас… інші плани, — кахикнувши, Ігор витер губи серветкою.

— Інші плани… Романтичний вечір? — Емма Яківна хитро примружилася. — Романтику можна і тут влаштувати, я вам не заважатиму, обіцяю! Ввечері поїду в гості до подруги, а будинок буде у вашому розпорядженні! Не варто нехтувати такою… шикарною пропозицією! Тут природа, затишок. І чого вас тягне в те загазоване місто?

Задумливо хмикнувши, Райчук мовчав, лише загадково посміхнувся. Судомно видихнувши, Яра злісно зиркнула на нього з-під лоба, геть не подобалося те його мовчання! Ні, у жодному разі вона тут не залишиться, це вже занадто!

— Мамо, дякую за… пропозицію, але якось вже іншим разом, — здавалося, Райчук промовляв це неохоче. Звісно, розумів, що Ярослава не погодиться залишитися, ще й розгнівається. Вперта, норовлива! А ось Ігор би залюбки провів цей вечір в її товаристві, ба більше, в рідному будинку…

— Шкода, — розпачливо зітхнувши, Емма Яківна невдоволено підтиснула губи. — Хотіла, як краще… Яро, — раптом глипнула з-під окулярів на заціпенілу дівчину. — Таке враження, що ти соромишся! Ми ж живемо в сучасному світі, я все розумію, — зіщуливши очі, незмигно пронизувала поглядом. — В Ігоря затишна кімнатка, заночували би там… До речі, покажи Ярославі наш будинок, — перевела погляд на задумливого сина. — Можливо, опісля ще й передумаєте…

Звісно, Яра не передумає, іще чого! Не досить цієї нестерпної брехні, ще й доведеться ночувати в одній кімнаті з Райчуком!

Після ситної трапези Ігор дійсно показав Ярославі будинок. Не вельми ввічливо відразу їхати, ігноруючи гостинність Емми Яківни.

— А це моя кімната, — розчахнувши двері, Райчук запросив дівчину всередину. — Тут минало моє… безтурботне дитинство, — ностальгічно зітхнувши, дістав з комода альбом з фотографіями. — Це альбомчик, що приховує мої спогади, — всміхнувшись, опустився на краєчок широкого ліжка. — Сідай поряд, я ж не кусаюся, — грайливо підморгнув. — Побачиш те, що я зазвичай нікому не показую, — стиха реготнувши, розгорнув альбом. Хмикнувши, Яра опустилася поряд. Хай там як, фотографії роздивлялася з неприхованою цікавістю.