Глава 9

Через таку несподівану пропозицію дівчина заклякла, серце здригнулося полохливою пташкою. Водночас шматували кляті протиріччя. Доречно було би відмовитися, оскільки її з Райчуком нічого не пов'язує. Бенкет той пережила, гроші отримала. Вже би й відповіла «ні», але натрапила на пронизливий чоловічий погляд, в якому застигло невимовне благання та водночас сталевими голками приймав. Чомусь те «ні» раптом застрягло в грудях, а голос серця приглушував прояв здорового глузду.

— Так… Гаразд… — злетіло з тремтячих губ. Ще й ствердно кивнула, дивуючись собі. Яра усвідомила, що насправді жадає тих побачень, подальших зустрічей.

— Добре! — напружене обличчя Ігоря враз просяяло радісним усміхом, в ясно-сірих очах спалахнули вогники. Погодилася! Невже бажає його товариства? — А сьогодні що робитимеш? Які плани? — запитливо вигнув брову. — Пропоную погуляти містом…

— Ні! Сьогодні не можу! — пригадала, що дома дійсно чимало справ. Пообіцяла Оксані допомогти з прибиранням. Можливо, могла би й знехтувати цими обов’язками, проте саме цієї миті вирішила відмовитися від прогулянки. Ще й голова розколювалася з похмілля. Перед робочим тижнем не завадить трохи відпочити, заразом і привести думки до ладу, розібратися у власних почуттях.

— Гаразд, як скажеш, — відмова дівчини помітно засмутила Райчука. Задумливо насупивши брови, розрахувався з офіціантом, а Яра охоче забрала пакунок зі шматочками піци. Що ж, порадує подругу.

Ігор повіз Ярославу додому, до будинку Оксани. Сидячи за кермом, був мовчазний, насуплений. Насправді сподівався, що вихідний проведе з Ярою. Вперте дівча! Могла ж погодитися на прогулянку! Добре, хоч завтра побачить її. А наразі не стане наполягати, не волів лякати напором. З цим полохливим зайченям варто поводитися обережно, терпляче. Бодай один необережний рух і воно чкурне якнайдалі. Звісно, Райчук звик отримувати все і негайно. Будь-яку дівицю лише пальчиком помани, або гаманцем, і вона вже помчить за ним на край світу, але не Яра. Її норов розбурхував запал. Чоловік почувався мисливцем, який волів вполювати те норовливе зайченя. Затягнути в солодкі тенета, розгадати її душу. Чи думав про наслідки? Звісно. Така людина, як Ігор Райчук завше думає про наслідки. І раптом усвідомив, що не лякають серйозні стосунки. Яра не розвага на одну ніч… Зрештою, життя покаже, час розставить усе на свої місця.

— І чому ти з ним не пішла?! Ясю, ну ти й дуринда! — уперши руки в боки, гнівно скрикувала Оксана. — Та до дідька те прибирання, я би й сама впоралася! Взяла й відшила свого принца на іномарці! Вкотре дивуюся тобі…

— Знаєш, останнім часом надто багато стало Райчука в моєму житті! — не здавалася вперта Ярослава. — Вже завтра побачимося…

— Добре, хоч так, — рухнувши на диван, подруга сутужно зітхнула. — Блін… голова тріщить! З похміллям треба боротися… На кухні ще недопита пляшка… Ти ще й піцу принесла, хоча не варто було…

— Ти геть здуріла! Яке вино?! Завтра на роботу! — змахнувши з чола неслухняну прядку, Яра опустилася поряд з Оксаною. — Де твій пилосос?! — запитливо вирячилася на дівчину. — До роботи, ледачо! — обдарувала жартівливою усмішкою.

— Боже ж ти мій… З тобою почуваюся, наче в армії!

Після прибирання Ярослава узялася прати злощасну брендову сукню. Зрештою, зуміла позбутися плями. Могла би й здати в хімчистку, та навіщо витрачати зайві гроші?

Розпочався важкий тиждень. Яра з завмиранням серця очікувала на завершення робочого дня, вже геть не зважала на жарти й підколки Оксани. Попереду побачення з Райчуком…

Із настанням сутінків Ігор вже очікував біля пекарні з букетом троянд. Сьогодні Ярослава красувалася в довгій синій спідниці та білій сорочці. Звісно, не обійшлося без настанов Оксани. А вечеря відбулася в одному зі столичних ресторанів на літній терасі. Романтичної атмосфери надавали запалені на столиках свічки та розкішний букет у вазі, подарований Райчуком. Яра з невимовною насолодою куштувала крем-суп з лососем, вже й розслабилася. Не соромилася і пригубити трохи вина. Як виявилося, Ігор цікавий співрозмовник. Розповідав про студентські роки, інколи й про роботу, хоча стримано. Не вельми любив обговорювати справи. Натомість розпитував дівчину про її життя.

— Насправді сумую за рідним Чортковом, за мамою, за сестрою Оленою, — Яра задумливо споглядала відблиски на бокалі. Про хворобу сестри не розповіла. Не любила скаржитися й нарікати. Проблеми родичів — то її власні проблеми. Та вже й не думала про ті проблеми, коли мимохіть тонула в сірих океанах чоловічих очей… Ігор сидів навпроти. Підперши долонею голову, незмигно спивав її погляд. Водночас уважно слухав, ловив кожне слово, що злітало з вуст Ярослави. Манили ті губи…

— Яро, — раптом простягнув правицю, накриваючи її долоньку. — Знаєш, ти наче з іншого світу, з іншої реальності… — а дівчина завмерла через цей дотик та оксамитовий голос, не висмикнула руку. Тілом розливалося благоговійне тепло, затоплюючи кожну клітиночку. — Ти подобаєшся мені… — не став приховувати очевидне. — До речі, у вихідні моя мама запросила нас на обід, — зненацька ошелешив Яру, всміхаючись кінчиками губ.

— Як?! — вона аж смикнулася, проте чоловік стиснув її долоню, не випустив. На Ярославу наче вилили відро крижаної води, в округлених очах застиг переляк. — А як же ваш… твій батько?! Ні! Я не піду нікуди! Я…

— Батько якраз поїхав у справах за кордон, — Ігор заспокійливо, ніжно гладив великим пальцем дівочий зап’ясток. — Мої батьки мешкають в заміському будинку… Обіцяю, тобі там сподобається. Я би дуже хотів, щоб ти погодилася…

— Знову вдавати вашу… твою дівчину?! — не приховуючи обурення, висмикнула руку. — І скільки ще це триватиме? Ми ж не можемо вічно обманювати твоїх батьків! Я ж не…

— Яро… — чоловік скрушно видихнув, погляд враз зробився сталевим. — Будь-ласка, заради мене… Я заплачу, — як завше, гадав, що все впирається в гроші.

— До біса ті гроші! — злісно випалила дівчина, водночас почувалася так, наче лише сильніше затягувало в пастку брудної брехні. — Знаєте, я так не можу! Обманювати, лестити, прикидатися! Ми ж домовлялися про один вечір, а ви знову пропонуєте...