Глава 8

Переступивши через поріг, Ярослава з невимовним полегшенням скинула ненависні туфлі й стягнула вогку, забруднену сукню. Дбайлива подруга відразу простягнула їй халатик та потягнула на кухню, бо кортіло вивідати кожну дрібничку про ту вечірку багатіїв. Навіть спати не лягла, чекала на Яру. На щастя, завтра неділя, вихідний. Можна й трохи розслабитися. Грайливо підморгнувши Ярославі, Оксана дістала з буфету пляшку вина. Що ж, опісля напруженого вечора необхідно зняти стрес...

— Але ж та Альбіна с… стерво! — вислухавши бурхливу розповідь подруги про бенкет, Оксана й сама закипала у гніві. Близько опівночі дівчата сиділи на кухні та розмовляли, геть було не до сну!

— Бачила би ти ту силіконову ляльку! — ковтаючи вино, Ярослава гидливо скривила губи. — Ще й вішається на Райчука… — злісно зіщулила очі.

— Подруго! Невже ревнуєш?! — хмикнувши, Оксана опорожнила свій бокал та за мить налила собі іще вина. Як кажуть, гуляти, так гуляти!

— Ревную?! Та Господь з тобою! — в Яри враз щічки розчервонілися. Цікаво, чому? Від вина, чи від тієї правди, яку озвучила Оксана? Невже й справді ревнувала цього красеня до Альбіни? Якесь безглуздя! Чоловік і сам жадає позбутися надмірної уваги білявки, навіть погодився на аферу, ще й грошиська чималі заплатив! Насправді Яру бентежило інше. Багатії зазвичай обирають дівчат зі свого кола. І якщо не Альбіна, то Райчук згодом знайде собі іншу, заможну. Пригадалася випадково підслухана розмова Ігоря з батьком, під час якої літній чоловік дорікав, що синочок з’явився на вечірці зі звичайною пекаркою… Навіть серце бідолашного не витримало такої ганьби! А ще отрути додала та гадюка… А якщо правду казала, що нерівня Ярослава Ігорю? Чому ж ті слова білявки так неприємно шкрябали голками? Чому людей поділяють за соціальним статусом? Звісно, так було завжди, в усі часи... Схоже, досі нічого не змінилося. І якщо колись зважали на титули та походження, то у наші дні саме власники капіталів мають певну владу й вважають себе богами на Олімпі...

— Кажеш, Альбіна тобі погрожувала? — втупившись в подругу уважним, задумливим поглядом, Оксана наче читала її думки. — А знаєш, недарма… Щось відчуває та чортиця! Вочевидь має чимало досвіду з чоловіками… Насправді змія відчула, що Райчук до тебе небайдужий! — поважно здійняла вказівний палець з виглядом мудреця. — Оце її й налякало, бо зіткнулася з небезпечною для неї суперницею! А ти…

— Ксю! Яка суперниця?! — труснувши скуйовдженим волоссям, Яра завзято ковтнула рештки вина. Розслабившись після напружених подій, геть захмеліла. — Все вже позаду! Райчук дав гроші, розрахувався… — цей факт водночас озвався гіркотою в душі. — Сподіваюся, вже його ніколи не побачу…

— Ясю, не кажи «гоп»… — важко підвівшись, Оксана картинно зітхнула та дістала з буфету другу пляшку. Схоже, запаслася на вихідні. — А гроші… це добре! Сестрі допоможеш! Ще й ті прикраси можеш здати в ломбард, матимеш додаткові гроші…

— Ні! Ті речі я поверну Райчуку! — Яра вигукнула у запалі й так категорично, наче то питання житті і смерті. Вино подруги геть розслабило мозок, вивільняючи з-за товщі раціонального усі емоції, які накопичилися за довгі роки. — Та сукня в ванній, в тазику… Вибач, взяла твій засіб для прання… Ту пляму варто вичистити…

— Дуриндо… — захмеліла Оксана похитала головою, буцімто в її квартирі саме цієї миті вирішуються глобальні проблеми всесвіту. — Знаєш, за що тебе люблю? За ось це… Ти чесна, справедлива, ще й з характером! Не даси об себе витирати ноги! Приїхала з задрипаної провінції та важко працюєш… і все те не для себе, заради рідних, сестри! Ясь… А я б так не змогла… — гикнувши, вп’ялася зубами в бутерброд з сервелатом. — До речі… ти щось їла на тому бенкеті? Закушуй! Візьми ковбаски, сиру, огірочок солений! Вже геть схудла з тих нервів! Не досить з тебе недолугого Сержика, ще й мучишся через Райчука та його подарунки! Для нього ж це копійки…

— Для нього копійки, а для мене… Справа честі! — зітхаючи, Ярослава почувалася розслабленою й захмелілою від вина. — Гаразд, ходімо спатоньки… — кволо позіхнула.

— Ходімо… Я вже диван розклала, застелила… — підвівшись, Оксана попленталася до кімнати. Натягнувши нічну сорочку, рухнула на диван. — Завтра буде важке похмілля… — невдоволено пробурмотіла. Добре, хоч чашку з водою поставила біля себе на тумбі. Вночі неодмінно прокинеться від спраги.

— Знаєщ, Ксю… — Яра також перевдягнулася в сорочку й опустилася біля подруги. — Краще твій диван, ніж те нудотне, фальшиве товариство багатіїв… Сьогодні це остаточно зрозуміла… Сподіваюся, те жахіття залишиться позаду… — сутужно зітхнувши, заплющила очі, а Оксана загасила світильник.

— Позаду? Нехай тобі Райчук насниться! — кахикнувши у темряві, подруга знущально реготнула. — Оголений… В джакузі з пелюстками троянд… І навколо свічки…

— Та йди ти! — фиркнувши, Ярослава штурхнула подругу й розвернулася до неї спиною. — Спи вже…

Та хоч Райчук і не наснився Ярославі, проте вранці дав про себе знати. На тумбі біля сонної, розпатланої дівчини завібрував телефон. Розплющивши опухлі повіки, Яра вирячилася на дисплей та сон як рукою зняло. Райчук! Чомусь відразу натиснула на кнопку, приймаючи виклик.

— Привіт, Ярославо… — залунав хрипкий голос, вкотре огортаючи мурашками. — Не розбудив? Вибач, якщо…

— Ні… Я не сплю… — розгублено лупаючи очима, рвучко підвелася на дивані й сіла. Поряд завовтузилася сонна Оксана.

— Якщо не спиш, то вийди надвір. Я біля під’їзду, чекаю на тебе…

— Як… Навіщо? Я… Я не знаю… Я… — в Яри й слів забракло через таку несподіванку, навіть не зважала на головний біль, що мучив з похмілля.

— Це хто? Невже Райчук? — Оксана, яка щойно мирно спала, також враз прокинулася й рвучко сіла на дивані. — Невже він? — прошепотіла з цікавістю. Враз стала бадьорою, наче вчора й не пила. — Якщо він, то йди! — штурхнула ліктем заціпенілу подругу.

— Я… Я зараз… — буркнувши у слухавку, Ярослава скинула виклик та здригнулася. — Ксю… Це він! Райчук! — розгублено лупала очима. — І чого приїхав?! А я… Я не готова… Я… — серденько зрадницьки тьохкало, від хвилювання в скронях несамовито пульсувала кров.