Глава 7

— Якраз це мене не хвилює, — звісно, Райчук не міг змовчати на таке їдке зауваження. — У випадку з моєю Ярославою байдуже до тих зайвих кілограмів, — сказав, мов відрізав, обдарувавши білявку сталевим поглядом.

— Невже в твоєї дівчини… такий багатий внутрішній світ, що байдуже до зовнішності? — Альбіна іронічно вигнула фарбовану брову. — Випадково почула, що… ви працюєте в пекарні, — звернулася вже до Ярослави. — Що ж, Ігорю пощастило! Матиме вдосталь солодкого! — кожне слово вимовляла з неприхованою зневагою, наче навмисно провокувала. — Гадаю, на «солоденькому» ви знаєтеся, якщо зуміли привернути увагу нашого вибагливого красеня, — хмикнувши, здійняла бокал. Якраз хтось збирався промовити тост за іменинника.

— Яро, не зважай на неї, — схилившись до тремтячої від люті дівчини, прошепотів Райчук, заразом обдаючи скроню гарячим подихом. Можливо, це і стримало Ярославу від різкої відповіді. Ну й нахаба та білявка! Виникало бажання вчепитися пазурами в її лялькове обличчя з шаром пудри, проте обставини не дозволяли. У іншому випадку охоче би відвела душу…

— Не вельми приємна особа… — стиха засичала Ярослава. — Можу й не стриматися…

Райчуку також не подобалися ті вибрики Альбіни. Вочевидь намагалася болюче вжалити, спровокувати конфлікт. Сподівався, що Ярославі не забракне мудрості стриматися та не піддатися на ниці провокації. Альбіну знав вже давно, відколи батьки стали діловими партнерами. Дівчина відразу звернула увагу на статного красунчика Ігоря й повсякчас це демонструвала. Схоже, почуття сорому та скромність геть їй не властиві. На жаль, неодноразово доводилося терпіти Альбіну в товаристві друзів. Якось навіть напилася й відверто чіплялася, вішаючись на шию, проте Райчук повсякчас давав зрозуміти, що вона його не цікавить. Ще і батько підливав масла у вогонь, бажаючи їх одружити.       

В залі ставало душно, хтось увімкнув кондиціонер. Після кількох тостів гості попрямували надвір на перекур. Хоч Ярослава не палила, проте забажала подихати свіжим повітрям. Вчепившись в лікоть Ігоря, покрокувала на не вельми зручних підборах і подумки благала Господа, щоб цей вечір якнайшвидше закінчився. Ще й туфлі нові тиснули, воліла їх скинути геть! Залюбки би вже прогулялася босоніж…

Гості юрмилися надворі, обговорюючи останні новини та справи. Ярослава в цьому чужому товаристві багатіїв почувалася ніяково. Добре, хоч поряд Райчук. Проте припекло навідатися до вбиральні… На щастя, хоч білявки надворі не спостерігалося. Вочевидь, десь в приміщенні.

— Я… на хвилинку… до вбиральні, — мовила до Ігоря.

— Звісно… По коридору й праворуч, — ввічливо підказав чоловік, обдаровуючи лагідним усміхом. — Яро, ти молодчина, гідно тримаєшся! Схоже, навіть моїй матері сподобалася… А вона в мене жіночка примхлива… І прошу тебе, не зважай на Альбіну. Вона має гострий язик, не дозволяй себе спровокувати. Звісно, я ще з нею побесідую…

— Хоч радує, що я сподобалася вашій матері… — дівчина скрушно зітхнула, вдихаючи на повні груди прохолодне вечірнє повітря. — Чого не скажеш про… вашого батька. Гаразд, зараз повернуся, — нервово кивнувши, попрямувала до вбиральні, а Райчук супроводив її задумливим поглядом та приєднався до чоловічих бесід. Саме цієї миті Микола щось розповідав про новий законопроект стосовно податків.

— Є розмова, — за спиною Ігоря раптом залунав владний голос батька. — Ходімо, побалакаємо… — звісно, Райчук не міг відмовити. Коли чоловіки відійшли вбік, Ростислав Іванович гучно, злісно видихнув. Судомно ковтаючи повітря, люто вирячився на молодшого сина. — І як це розуміти? — грізно насупився. — Навіщо притягнув сюди ту дівку?! Ще й хто, звичайна пекарка! Бачу, хочеш насолити мені! — здавалося, за мить лусне від злоби, надуваючись, мов сич.

Саме цієї миті Ярослава прямувала до вбиральні. Подумки лаялася на кляті туфлі. Діставши мобільний, глипнула на годинник. Майже одинадцята вечора, а бенкет планувався до опівночі. Ще одна нестерпна година і це пекло залишиться позаду…  

— Ой, наша «солоденька» дівчина! — раптом за спиною залунав уїдливий голос Альбіни. Різко обернувшись, Ярослава враз натрапила на її крижаний, сповнений ненависті погляд. Скільки ж злоби вирувало в блакиті очей! Водночас білявка дивилася на Яру, мов на дрібну комаху, не гідну їхнього кола. В руці тримала бокал з червоним вином. Схоже, чимало його випила, вже добряче захмеліла. Можливо, насправді таким чином готувалася до «поєдинку» з ненависною суперницею, алкоголь лише надавав впевненості. Зіщуливши очі, повільно наблизилася й ставши попереду, нахабно перегородила шлях.

Схоже, Альбіна налаштована рішуче... Чекаю на ваші коментарі!