Глава 6.1

Ресторан «Два Млина» розташовувався за містом. Авто мчало по трасі, схоже, Райчук геть не переймався тим, що перевищує швидкість. Вочевидь і сам почувався напруженим, вп’явшись цупкими пальцями в кермо. Проте в присутності Ярослави намагався не виказувати хвилювання, дівчина й без того здається наляканою. Вирячивши очі на дорогу, вчепилася в сидіння у страху, наче її віддаватимуть на поталу хижакам. Звісно, чоловік відчув її страх. Власне сумління заспокоював тим, що дівчина сама погодилася на цю аферу задля щедрої винагороди.

Скинувши швидкість, Райчук заїхав на подвір’я ресторану й припаркувався. Довкілля огортало вечірньою темрявою, проте заклад сяяв численними ліхтарями, які освітлювали літні веранди зі столиками та декоративний ставок.

— Наші гості всередині, в бенкетній залі, — заглушивши двигун авто, Райчук напружено зиркнув на бліду, заціпенілу дівчину. — Яро, розслабся! — раптом обдарував лагідним усміхом, та його невпевненість наче зникла безслідно, змінюючись непохитною рішучістю, яка виблискувала в блакиті ясних очей. Чи то насправді маска? Так, Райчук не мав права на слабкість. Необхідно контролювати ситуацію та завше бути насторожі.

В окремій бенкетній залі гості вітали іменинника Миколу, який поважно застиг посеред приміщення в елегантному сірому костюмі й радо приймав подарунки та привітання гостей. На відміну від молодшого брата, цей чоловік був невисоким на зріст, на голові проступала ледь помітна залисина. Поряд з Миколою красувалася його дружина в розкішній вільній сукні, це дороге вбрання вдало маскувало недоліки повної фігури.

Коли Ігор впевнено увійшов до зали, погляди всіх присутніх враз спрямувалися в його бік й за мить здивовано застигли на вродливій незнайомці, яка тримала чоловіка під лікоть.

— Мої щирі вітання, брате! — стримано посміхаючись, Ігор простягнув подарунок. — Знаю, ти давно мріяв придбати це… "Велика книга чоловічої мудрості". Збірник цитат і афоризмів, життєписи знаменитих героїв, висловлювання відомих чоловіків і розповіді про випадки з життя… Чимало цікавої інформації, — кивнув на подарункову книгу в палітурці з натуральної високоякісної шкіри ручної роботи. Лицьова сторона прикрашена красивою мідною накладкою, яка покрита сріблом, а також по всьому периметру книга була оздоблена золотим тисненням. — Сподіваюся, догодив… Також зичу довгих літ життя та успіхів в бізнесі.

— Дякую… брате, — губи Миколи розпливалися задоволеним усміхом. — Ти ж мене знаєш, — радо хмикнув, приймаючи цінний дарунок. — Я колекціоную такі видання, люблю читати… — відірвавши захоплений погляд від книги, за мить з цікавістю глипнув на заціпенілу Ярославу й запитливо підняв брови.

— Цей подарунок від нас з Ярославою, — посміхаючись, Райчук кивнув на дівчину, яка пальчиками вп’ялася в його лікоть. — До речі, хочу представити вам мою дівчину, Ярославу! Хоч ми не так давно разом, але…

— Але бачу, що твої наміри щодо… Ярослави серйозні, якщо запросив її… сюди, — зіщуливши сірі очі, Микола незмигно й оцінюючи свердлив дівчину цупким поглядом. — Що ж, будемо знайомі. Я Микола Ростиславович, старший брат Ігоря, а це Ольга Миколаївна, моя дружина, — кивнувши на стоячу поряд жінку, промовляв сухо, офіційно, а Яра помітно зблідла через таку надмірну увагу й ладна була провалитися крізь землю, на щастя, хоч рум’яни масували ту її блідість. А гості враз замовкли та стиха перешіптуючись, зиркали на загадкову красуню. Невже в Райчука-молодшого з’явилася нова пасія? Хай там як, несподівано!

— Мої щирі в… вітання… — ніяково пробурмотіла Ярослава й водночас вдавано посміхнулася. Саме цієї миті почувалася ницою, лицемірною брехункою… Як же гидко! Ще й гості витріщаються на неї з фальшивими посмішками та роздивляються, мов тваринку в зоопарку. Боже, як же витримати цей вечір? Так, кілька важких, нестерпних годин і опісля обіцяна щедра нагорода…

— Ігорю! А нас познайомиш зі своєю дівчиною? — до Райчука-молодшого та Яри наблизився літній худорлявий чоловік у супроводі не вельми молодої, проте елегантної жіночки.

— Яро, познайомся. Ростислав Іванович, мій батько та Емма Яківна, моя матір, — промовляв впевнено, іронічно скрививши губи. А ось батько враз насупив брови, невдоволено блимаючи очима на зухвалого синочка. Літній бізнесмен неодноразово виказував бажання, щоб Ігор одружився з Альбіною, донькою впливового партнера по бізнесу, а він зненацька з’явився з якоюсь незнайомою дівкою!

— Я… ярослава, — нервово ковтнувши слину, дівчина намагалася втриматися на ногах, які зрадницьки тремтіли й підкошувалися. Так, перед нею батьки Райчука! І хоч саме цієї миті літній батько був схожий на грозову хмару, проте матір привітно всміхалася. Ярославі ця жінка здалася приємною. Худенька, з чорнявими кучерями. З огляду на вік, фарбувала коси. Носила окуляри. Зважаючи на зовнішність, схожа на єврейку. Погляд темних очей мудрий, глибокий, вивчаючий, наче жодна дрібничка не залишиться непоміченою.

— Ярославо… Десь вчишся, працюєш? — відразу поцікавилася.

— Працюю в пекарні «Солодкі Мрії», — хоч зараз не доводилося брехати.

— В пекарні? Обожнюю солодке! — всміхнувшись, граційно поправила окуляри. — Хоч я й струнка, проте можу з’їсти чимало тістечок! На щастя, не схильна до повноти!

— Так, мамо… Ти в нас справжня Дюймовочка! — Ігор не втримався від компліменту, водночас радуючи матір. Проте батько не поділяв її радості. Невже синочок сплутався з простенькою пекаркою? Нізащо не дозволить! Звісно, для Ігоря реакція батька була очікуваною. Застигши навпроти, чоловік надувся, мов індик, навіть щоки забагровіли…

— Дорогі гості, ходімо до столу! — щоб збавити напругу, Емма Яківна гучно звернулася до присутніх, навіть плеснула в долоні. — Вже подають гарячі страви! — таке враження, що саме вона й організовувала бенкет. Схоже, командувати любила, хоча робила це ненав’язливо.

Кинувши на сина вбивчий погляд, Ростислав Якович стиснув губи в тонку смужку. Наразі змовчав, не бажав псувати свято Миколі. Звісно, Ігор розумів, що в подальшому не уникнути неприємної, напруженої розмови. Хай там що, байдуже. Можливо, опісля хоч Альбіна даватиме спокій? До речі, ця особа була також серед гостей. До Ігоря навіть не наблизилася, хоча на відстані пропалювала його та Яру крижаним поглядом. А Ярослава відразу звернула увагу на цю ефектну білявку у відвертій брендовій сукні. Струнка, висока, впевнено почувалася на тонких підборах. Поверх глибокого декольте спадали прямі коси, вочевидь нарощені, як і густі вії. Завдяки ботоксу її губи здавалися пухкими, також і принади вельми округлі, можливо й тут не обійшлося без пластики… Ця яскрава зовнішність була штучною, мимохіть в Ярослави навіть викликала відразу. Невже чоловікам і справді подобаються такі гламурні ляльки?