Глава 3.1

— Ви… Ви хто? — Сергійко вирячився на незнайомця, а гнів, який щойно спалахував в парубочих очах, змінився розгубленістю з часткою переляку. Так, «воювати» з дівчатами, це одне, а ось коли доводиться мати справу з чоловіками, то вже інша річ… Ще й тип той високий, широкоплечій, не якийсь чахлик, не так просто такому пику натовкти! Та й Сергію не доводилося ще битися з чоловіками, завше уникав сутичок. Хоч і аргументував тим, що не любить конфліктів, проте насправді не стане визнавати себе боягузом, яким і був.

— Він вас образив? — Райчук запитливо блиснув поглядом на дівчат, які заціпеніли у подиві, лише побіжно переглянулися. Здійнявши голову, Оксана переможно вигнула брову. Авжеж, казала ж подрузі, що той бізнесмен завітає! Ще й так вчасно…

— Все гаразд… — вичавила з себе налякана Ярослава. Попри все, не бажала сутички. — Це… наш знайомий, він…

— Чомусь мені здається, що не все гаразд… — Райчук загрозливо перевів немигаючий погляд на Сергійка, який затремтів та мимоволі позадкував. — Краще щезни чимдалі від гріха… — процідив крізь зуби.

— Я… Я вже йду… — парубок налякано зіщулився, лупаючи очима. — Яро, ми ще поговоримо… — пробурмотівши наостанок, шуснув в темряву з єдиним бажанням уникнути бійки. Проте не поспішав забиратися геть й зачаївся за чагарниками. Цікавість перемагала страх. Хто ж цей зухвалець, який посмів втрутитися в розмову?

— Ярославо, ви обіцяли сходити зі мною на каву, — хмикнувши, Райчук ковзнув поглядом по застиглій дівочій фігурі. — Схоже, я вчасно з’явився… Не вельми безпечно вродливим дівчатам ввечері ходити самим по місту…

— Я… вже їду додому, — розгублена Ярослава вчепилася пальцями в зап’ясток подруги. — Ми разом їдемо… Це Оксана, я в неї живу… Не залишу її саму… — наче виправдовуючись, бажала уникнути цього побачення. Геть не сподівалася, що Райчук дотримає слова та прийде, як і обіцяв.

— Гаразд, завеземо Оксану та підемо на каву, я на машині, — всміхнувшись, кивнув в бік чорної іномарки, яка виблискувала у світлі вечірніх ліхтарів біля тротуару. — Скажи адресу, — звернувся до Оксани, яка з цікавістю роздивлялася Райчука. Саме цієї миті він не був схожий на поважного бізнесмена, на чоловікові красувалися класичні джинси та однотонна блакитна сорочка. Наче й просто вдягнений, проте речі брендові. Хай там як, справжній красень! Волосся акуратно зачесане назад, на чоло спадало кілька прядок. Насправді Оксана не була заздрісною, бажала, щоб подруга пізнала справжнього чоловіка. Якось Ярослава під час відвертої розмови поділилася, що окрім Сергія в неї ще нікого не було, на що Ксеня скрушно зітхала й хитала головою, ще й монахинею її назвала, а опісля дурепою! Мовляв, життя одне, а вона зациклилася на тому непорозумінні…

Зрештою, Райчук повіз дівчат за вказаною адресою до самісінького під’їзду. Дівчата умостилися на задньому сидінні машини, споглядаючи по дорозі вечірні вогні столиці.

— Смачної вам кави… — стиха гигикнувши, прошепотіла Оксана до застиглої Ярослави й грайливо штурхнувши її ліктем в плече, хутко вислизнула з машини.

— Куди… поїдемо? — знічено поцікавилася Ярослава. Доки подруга сиділа поряд, почувалася впевнено, а коли залишилася без моральної підтримки, то враз огорнуло дивним тремтінням. Чи страх то, чи сором? Вперше опинилася в машині з чоловіком наодинці й гадки не мала, чого сподіватися від Райчука… Навіть промайнула думка, а якщо він маніяк? Якщо кудись завезе її та вб’є, опісля закопає чи розчленує? Господи, що за думки! Надивилася жахастиків, серіалів… За мить навіть соромно ставало через ті нісенітниці, що вирували в голові у розпалі дурнуватих фантазій… Зрештою, перемагав здоровий глузд. Насправді почувалася дикункою, яку ніколи не возили на дорогих іномарках. Не звикла до чоловічої уваги, до турботи. Звісно, з Сергієм цього не пізнала. Та в нього навіть і машини не було, не сідав за кермо. Зазвичай їздив на таксі, або громадським транспортом.

— Тут неподалік є один непоганий ресторан, — хрипкий голос Райчука вкотре озвався дрібними мурашками. — Там і повечеряємо…

— Ресторан? — Ярослава враз натягнулася струною й вчепилася пальцями в обшите шкірою сидіння. — Але ж… Я в джинсах і не вдягнулася…

— Якщо ви помітили, я також в джинсах, — скептично хмикнув чоловік, а в передньому дзеркалі засяяла його задоволена усмішка. Така впевнена й водночас зваблива…

Райчук припаркувався посеред невеликого подвір’я біля будівлі ресторану й заглушив двигун. За мить вийшов з автівки й відчинивши задні дверцята, галантно простягнув руку оторопілій дівчині. А вона? Не звикла почуватися, мов принцеса… Таке лише бачила в серіалах та подумки мріяла про подібне…

На щастя, в ресторані ніхто не зважав на дрес-код. Адміністраторка ввічливо посміхалася саме Райчуку, побіжно оцінюючи та з цікавістю глипала на його сором’язливу супутницю.

— Нам столик на двох, — впевнено мовив чоловік, навіть не запитав, чи є вільні столики.

— Вітаю! Проходьте, — улесливо промурмотіла адміністраторка та особисто супроводила до одного зі столиків, на якому красувалося меню. Боязко роззираючись, Ярослава захоплено роздивлялася інтер’єр закладу. Схоже, місце для багатіїв… Скрізь зелень, вишукані меблі, на тлі білих стін спостерігалися картини. На столах білосніжні скатертини й свічки, що надавало романтичної атмосфери.

— Чому надаєте перевагу? — умостившись навпроти Ярослави, Райчук запитливо вигнув темну брову. Водночас заворожував магнетичний поглядом пронизливо-сірих очей. — До речі, тут смачно готують. Цей заклад належить моєму братові, все на найвищому рівні, хоч як на мене, трохи простецький інтер’єр…

— Простецький? Не згодна! — випалила Ярослава. Коли обстоювала власну думку, десь геть зникала недавня бентега. — Тут гарно, затишно!

— Гаразд… Радий, що тобі подобається, — іронічно посміхаючись, чоловік навіть не дивився в меню. Дивився в дівочі очі. Що ж бачив в тих темних озерцях? Наче зазирав в глибини її душі. Досліджував, вивчав. Звісно, Ярослава знітилася й опустила голову, нервово гортаючи меню. А Райчук уважно, задумливо роздивлявся її тремтячі пальчики, круглий виріз простої футболки, пухкі вуста… Звабливі. Мов медом намащені. Так і волів їх торкнутися своїми… Зрештою, помітив, що дівчина розгубилася, вивчаючи меню. Насправді Ярославу бентежили ціни, вже й не знала, що замовити. Високі ціни… Хоч Райчук і сам запросив, проте не бажала, щоб платив ті захмарні суми…