Глава 2.2

— То що? Що там? Де моє замовлення? — стиснувши губи, Райчук незмигно, нетерпляче свердлив знічену дівчину сердитим поглядом. Судомно ковтнувши слину, Ярослава ладна була провалитися крізь землю. Як же соромно, як пояснити клієнту, що помилилася? Ще й очиськами так пропалює, аж мурашки по шкірі…

— Вибачте мені, я… Це моя помилка, я… — боялася навіть голову підняти. Краще б то була якась сварлива жіночка, зуміла би впевнено перепросити, порозумітися… Але в присутності Райчука тремтіла, мов на іспиті, аж руки зрадницьки похололи… Та ні, навіть на іспитах так не хвилювалася! Наче постала на Божому Суді й доведеться відповідати за скоєні гріхи…

— Яка помилка?! Дівчино! Цей торт мені потрібен на сьогодні! За кілька годин в нас корпоратив! — грізно й вимогливо випалив чоловік. — Де моє замовлення?!

— Я… його… не виконала… — зрештою, Ярослава підняла голову. Намагаючись триматися гідно, рішуче поглянула в сталеві очі Райчука. — Я переплутала замовлення… — так, усім властиво помилятися, навіть їй! Вона ж не робот, жива людина! — Можемо відшкодувати вам збитки… — звісно, вартість цього торта вирахують з її зарплатні. Доведеться робити для дитини новий, свіжий… — Завдаток вам поверну, я…

— Збитки?! Завдаток?! — чоловік вже закипав у гніві, стискаючи кулаки. Поглядом наче блискавки жбурляв, здавалося, за мить в кабінеті прогримить грім. — І що мені робити?! Якась несерйозна у вас контора! Що тут за безлад коється?! Якби мої люди так працювали, то вже б лишилися без роботи!

— Пробачте… моя провина… — її голос здригнувся й саме цієї миті на волю виривалися емоції, яких за останні дні накопичилося чимало. В плесах очей блиснули сльози й невблаганно покотилися по щоках. Ця неприємна ситуація з тортом стала останньою краплиною. — Вибачте…

Райчук застиг. Вочевидь не сподівався побачити її сльози, навіть гнів враз кудись зник. Чомусь серце чоловіка зрадницьки тьохнуло… Ця красуня така тендітна, беззахисна, мов дитина. Ще й нагримав на неї! Як кажуть, хто не працює, той не помиляється…

— Ну… годі вже рюмсати… — хрипко пробурмотів. Простягнувши правицю, кінчиками пальців змахнув з її щічки сльозину, враз з’явилося бажання пригорнути це дівча, заспокоїти. Здригнувшись, Ярослава полохливо відсахнулася та водночас зазирала в його ясно-сірі очі. Наче тонула в бездонних океанах… І не було там гніву, який щойно обрушив на неї Райчук. Лише якась дивна ніжність, що огортала теплими хвилями й змушувала тріпотіти. І його дотик… Насправді той дотик злякав Ярославу, бо водночас і душу сколихнув. Хоч неодноразово її торкався Сергійко, проте навіть близько не відчувала подібного… Якась дивна магія?

— Що ж, перейдемо до справи, — чоловік сутужно зітхнув, задумливо роздивляючись рожевий торт. — Цей переробите. Рожевий… Господь з ним! Цифру «п’ять» заберете, зробите «тридцять п’ять»… Це торт для мого працівника, — раптом грайливо всміхнувся кінчиками губ. — Він виконавчий директор, працює на одному з моїх СТО… Ті квіточки на торті нехай будуть… А знаєте, так навіть гарно, оригінально, — хмикнувши, стиха реготнув. — За дві години впораєтеся? — запитливо вигнув темну брову.

— Я… Звісно, перероблю! — випалила Ярослава з невимовним полегшенням. Звісно, не сподівалася, що клієнт на таке погодиться, ба більше, сам запропонував переробити кондитерський виріб. Схоже, є у світі справедливість! Обережно узявши зі столу злощасний торт, ніяково кивнула усміхненому Райчуку. — За дві години заберете ваше замовлення… — ховаючи погляд, вислизнула за двері.

Як обіцяла, впоралася за дві години. Побіжно в пекарні пояснювала ситуацію Оксані, яка докірливо хитала головою.

— Дивно, що Райчук на таке погодився! — хитро підморгнула. — Ти що, причарувала його? Зізнавайся! — вже й не стримувала дзвінкого сміху. — А він гарний, згодна? Отож, нарешті очі відкрила та побачила справжнього чоловіка!

— Ксю, припини! — буркнула розчервоніла Ярослава, щічка враз зарум’яніли. — Я від страху ледь не померла через той бісів торт, а ти…

— Авжеж, через торт… — Оксана глузливо хмикнула. — Бачу, сподобався Райчук! Від мене не приховаєш!

— Та ну тебе! Я за престиж нашої пекарні хвилювалася, бо через мою помилку… — махнувши рукою, Ярослава відразу узялася до роботи. Ураховуючи побажання клієнта, переробила цифру, ще й трохи змінила декор. Поміж квіточок на рожевому тлі красувалися глазуровані машинки.

Райчук очікував на дівчину в кабінеті, ось вже й Ніна повернулася, адміністраторка. Сидячи за столом, грайливо зиркала на вродливого клієнта, а він з появою Ярослави враз випрямився, мов струна й водночас ковзнув поглядом по вигинах її стрункої фігури. Таке враження, що геть не хвилював вже той торт…

— Ось… Я трохи… переробила… — натрапивши на його уважний погляд, опустила голову. Чому ж бентежать ті сірі, нахабні очі? А Райчук наче відчув дівочу бентегу, враз розплився задоволеним усміхом.

— А що! Гарний насправді торт вийшов! — радо хмикнувши, роздивлявся виріб. — Гадаю, імениннику сподобається! — дістав портмоне. — Скільки з мене?

— Ніно… Зроби знижку, тут в нас було певне непорозуміння, через мене… — Ярослава почувалася винною через власну помилку. Коли адміністраторка озвучила ціну, Райчук поклав на стіл купюри.

— Решти не треба, — оксамитовий баритон вкотре охопив дівчину дивними мурашками. — Це вам на чай… До речі, з вас кава, — вже доволі серйозно мовив до Ярослави. — Як кажуть, послуга за послугу… — натякнув на її помилку та власне милосердя.

— Кава? Зараз, принесу! — кахикнувши, Ярослава вже й кинулася до дверей, проте Райчук правицею перегородив шлях.

— Ви не зрозуміли… — промурмотів, стиха реготнувши. — Я вас на каву запрошую… — гарячим подихом обпалив її скроню. — Завтра… після роботи.

— Я не… Я допізна працюю, замовлень багато… — звісно, дівчина зрозуміла, що Райчук запрошує на побачення. Не сподівалася! Ще й в присутності Нінки, яка аж дух затамувала й очі витріщила, слухаючи цю розмову.

— Не прийму відмови, — рішуче відрубав чоловік з владною інтонацією. — Завтра після роботи, — зрештою, прибрав руку, а Ярослава стрілою вискочила з кабінету. Коли мчала до пекарні, серце калатало, мов навіжене. Невже Райчук не жартував? Хай там як, сподівалася, що то був жарт і до завтра він забуде про ту «каву»… Чи стане заклопотаний у справах бізнесмен витрачати на неї час? Насправді після болючої зради Сергія Ярослава і не бажала жодних побачень з чоловіками. На щастя, хоч з тим триклятим тортом все обійшлося, адже конфлікт вичерпано й замовник наче залишився задоволений.